Бібліотека і її друзі

Перегортає вересень останній листок календаря. В цей день відзначають своє професійне свято всі ті, хто своє життя присвятив служінню її Величності Книзі. Сьогоднішнє свято, як і всі ці 219 днів війни, оповиті сумом і гіркотою втрат. Не до пишних святкувань. Але було дуже приємно, що про нас не забули, нас привітали, оцінили нашу працю і наш скромний вклад у наближення Перемоги. Щирі і гарні слова прозвучали від завідувачки відділу освіти, культури, молоді і спорту Маргарити Володимирівни Білецької, редактора місцевої газети «Трибуна хлібороба» Валентини Петрівни Добринської, директора школи мистецтв Світлани Анатоліївни Фесянової, кандидата філософських наук, доньки екс-директора Галини Іванівни, Олесі Андріївни Розумович, наших колег-пенсіонерів і, звичайно, наших користувачів. Бібліотеки працюють на благо громади, на допомогу нашим ЗСУ, нашим волонтерам. Разом - до Перемоги!

Книга, яка розпочала епоху книгодрукування в Європі

         30 вересня минає 1570 років з того часу, як у 1452 році в друкарні Йогана Ґутенберґа вийшла в світ перша в Європі друкована книга – «Біблія».

З Біблії Ґутенберґа бере початок книгодрукування в Європі, хоча формально це не перша інкунабула. Але друкарський верстат, винайдений Йоганном Ґутенберґом, дозволив досягти виключно високої якості і зробив революцію в книгодрукуванні. Завдяки йому книги стали доступні багатьом.

У 2001 році Біблія Ґутенберґа була внесена ЮНЕСКО до списку документальної світової спадщини.

Біблія Ґутенберґа була надрукована на латині в його друкарні в Майнці в 1452-1454 роках. Ґутенберґу довелося влізти в борги, щоб це здійснити. Над Біблією працювали, загалом, близько 20 осіб. Всього відлили 290 різних шрифтових літер. Кольорові заголовні букви і малюнки були виконані пізніше вручну. Обидва томи включають одну тисячу двісті вісімдесят дві сторінки. На кожній – дві колонки по 42 рядки. Тому в науковій літературі її часто позначають як «B 42»

Всього було надруковано близько 180 примірників цієї унікальної книги. З них 150 примірників – на папері і ще 30 – на більш благородному матеріалі – пергаменті.

До нашого часу дійшли лише 49 примірників, причому не завжди повних: від деяких залишився тільки один том або навіть окремі фрагменти. 13 примірників зберігаються в Німеччині, в університетських та державних бібліотеках. Інші екземпляри Біблії Ґутенберґа, яка в XV столітті продавалася і приватним особам, – в США, Великобританії, Франції.

Зараз ця книга коштує не один десяток мільйонів доларів, хоч і придбати її практично неможливо. Тому з історією її створення, її виглядом наші користувачі знайомляться в Інтернеті. Для тих, кого цікавить ця тема, було проведено інтернет-годину: «Біблія», з якої почався світ книгодрукування». Тема ця дійсно цікава, адже винахід Ґутенберґа розпочав нову еру в науці, культурі, духовності європейців і не тільки.

Чужих дітей не буває...

Всі знають народні приказки: «Не та мати, що народила, а та, що вигодувала й виховала», «Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів». Адже в житті так буває, що діти залишаються сиротами. Хвороби, аварії, пожежі іноді забирають батьків. Бувають і випадки, коли безтурботні і безвідповідальні матері-зозулі відмовляються від своїх кровинок. Бог їм суддя. Не про них мова. Сьогодні, в день усиновлення, звучать слова подяки тим, хто взяв під свою опіку, під своє крило, в свою домівку і серце тих діток, які сказали їм: «Мама» і «Тато». Перед такими людьми треба низько вклонитися. Про таких людей знімають фільми, пишуть книги. Ось про ці книги ми сьогодні розповімо.

Є в Тараса Шевченка неймовірна поема «Наймичка» – одна з вершин поезії великого Кобзаря. Надзвичайно емоційна розповідь про долю молодої жінки-покритки, яка свого новонародженого сина «підкидає» заможній сімейній бездітній парі не дуже молодого віку. Вони приймають його як сина, називають Марком, виховують чесним і добрим. А мати, справжня його мати, проситься в цю сім'ю наймичкою. Щоб бути поряд, щоб мати змогу взяти на руки і обійняти. Як краялось її серце, можна лише здогадуватися. І лише в останні хвилини свого життя вона признається сину: «Я не наймичка. Я – твоя мати».

Не одне покоління людей зачитуються повістю Юрія Збанацького «Між добрими людьми». Прекрасна, а в світлі сьогоднішніх подій, неймовірна книга. В ній стільки добра і світла, що зігріє вона не одне серце. В ній немає поділу на національності. Люди борються з одним ворогом, з одним спільним лихом – фашистськими загарбниками. В них один ворог і спільна мета – вижити, захистити, перемогти... Для маленької дівчинки Тані, яка у вихорі війни загубила свою маму, доля послала жінку, яка стала їй мамою, полюбила її як рідну. Тепер вона Наталочка, Ната. Саме так зрозуміла Михайлина дитяче «Тата». Цю книгу читати без сліз неможливо. Радимо поринути в світ тих подій тих, хто ще не читав цю книгу.    

Про усиновлення і усиновлених дітей є багато розповідей. Неля Романовська зібрала їх в одну книгу «Усиновлена». Це зібрання коротких мотиваційних оповідань, апробованих у соціальних мережах у вигляді популярних дописів. Вони ніби постали на межі літератури і психології. Авторка спонукає читача розмірковувати в атмосфері свободи і мудрості, віри і духовної радості. Адже цей шлях пізнання і є щастям. 

Усиновлення — це особлива дорога батьківства. Благородна і складна, переповнена емоціями, очікуваннями, тривогами і обов’язково надбаннями як для дитини, так і для дорослого. Бути батьками — це один із найважливіших обов’язків, який доводиться виконувати у житті, але водночас найбільш гідний.

Кожного дня все більше громадян відкривають свої серця і двері домівок для дітей, обділених долею. Реальним свідченням дієвої уваги нашої держави до питань забезпечення конституційного права дитини, яка за різних обставин життя втратила рідних батьків, є підтримка сімейних форм виховання. Державна політика захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні, спрямована на те, аби вони виховувалися у сім’ях, головне, щоб діти зростали в любові, а батьки дбали про них як про своїх. Багато родин не мають власних дітей, але знаходять у своєму серці тепло й для дітей, позбавлених батьківської опіки. Сподіваємося, що посібник «Усиновлення: крок за кроком» стане корисним для тих, у кого виникло бажання взяти дитину у родину.

    Всі розуміють, що усиновити дитину – крок непростий і відповідальний. Покладіть руку на серце, і зізнайтесь, що ми знаємо такі сім'ї, в яких виховуються прийомні діти. І дуже часто, ці маленькі громадяни нашої країни, захищені законом, не захищені від людських язиків і пересудів. То ж давайте будемо людьми, не лізтимо в чужі сім'ї і чужі душі. Ці люди заслуговують на подяку і розуміння. Всіх Божих благ їм!

Трагедія Бабиного Яру

Народ єврейський! Славний!

Не втішать тебе я хочу. Кожен хай тут слуха:

в цей час, коли синам твоїм вмирать

прийшлося від фашистського обуха,

Я хочу силу оспівать, безсмертну силу твого духа. 

(П. Тичина)

Болюча і кривава рана в історії нашого народу – Бабин Яр. «Звільнення» українців від більшовиків гітлерівці розпочали з винищення єврейського населення. Його апофеозом стали вересневі розстріли на околиці Києва.

Літо 1941-го. Німці стрімко наступають і на 89-му дні війни, 19 вересня, вже господарюють у Києві. До цього вони «відзначилися» розстрілами євреїв Шепетівки, Бердичева, Вінниці, Кам’янця-Подільського та інших «визволених» міст і сіл, позбавивши життя майже 100 тисяч осіб. 28 вересня у Києві з’являються оголошення, в яких йдеться про те, що 29 вересня всім євреям належить зібратися на розі вулиць Мельникова та Дегтярівської, взявши із собою документи, цінні речі, теплий одяг. За невиконання наказу — розстріл. Наступного дня у вказаному місці збирається сила-силенна люду. За кілька годин багатотисячна колона у супроводі гітлерівців вирушає в напрямку урочища Бабин Яр. Згодом цей маршрут історики назвуть дорогою смерті.

Цій страшній події присвячено багато історичних праць, досліджень, книг, в яких зібрано документи, фотографії, спогади очевидців та рідних тих, хто став жертвою нелюдської політики нацистів. Такий матеріал зібрано на книжково-документальній виставці «Розстріляний Яр», з якою мали змогу познайомитися користувачі центральної бібліотеки. По матеріалах цієї виставки було проведена година жалоби: «Бабин Яр: голосами мертвих». Під час її проведення були використані спогади старожилів нашого міста про розстріл євреїв в 1941 році.

Дивився, Київ, гнівнолиций Київ,

Як полум'ям метався Бабин Яр...

За пломінь цей не може буть покути.

Будь проклят той, хто зважиться забути.

           

Мандруючи Україною: «краєзнавчі орієнтири»

Всесвітній день туризму всі любителі подорожей відзначають 27 вересня. До цього дня в бібліотеках Христинівської громади були проведені різноманітні заходи. Це і година спілкування «Мандруючи Христинівщиною» в центральній бібліотеці, під час якої діти слухали цікаву інформацію, складали трансформер «Чарівними стежками України», переглядали фотоальбом «Краса рідного краю в світлинах». Це і туристичні віртуальні подорожі «Мандруючи Україною» в бібліотеках громади.

Крім того, з метою формування у користувачів бібліотек знань про туризм, краєзнавство, екологічної свідомості, в бібліотеках громади були підготовлені інформаційні покажчики: «Історія міста Христинівка», «Не забуду ніде твої щедрі поля», «Мій Христинівський краю єдиний!» (поезія рідного краю), «По водоймах і луках Христинівщини», «Ліси, ріки і поля – рідна Христинівська земля». 

Оскільки книжкова виставка – це своєрідна популяризація літератури до якоїсь певної дати, працівники центральній бібліотеки та інших бібліотек громади творчо підійшли до їх оформлення. Привертають увагу виставки - «Історію краю збираємо по краплині», «Краса моєї Христинівщини», «Стежинка в дивосвіт».

Поезія й живопис – натхнення два крила

В Христинівці Галина Василівна Бортник (Біла) живе не один десяток років. Її пуповина закопана в селі Комарівка Вівнницької області, що межує з Христинівщиною.

Роки, прожиті в селі, навчили її любити людей, природу України, цінувати безмежно прекрасний світ. А іще життя привчило до буденної роботи, яку можна виконувати з радістю, до споглядання простих речей, які щоразу відкриваються заново. Кожна квітка чи хмаринка, як і прожитий день, неповторні. В дитинстві і ягоди солодші, і мед має колір сонця, і яблука наповнені солодким соком, і гриби ніби самі лізуть до кошика. А як пахне свіжоскошена трава чи сіно! Дитинство залишається в нашій пам'яті назавжди, торкаючи душі дивними спогадами, приходить у сни... А у пані Галини ті роки оживають на картинах та віршах. Хоч позаду сільська школа, Одеське художнє училище, яке дало змогу молоденькій дівчині розкрити свій талант, знайти свою стежку, гарну і мальовничу, у житті.

Працювала Галина Василівна художником-оформлювачем, художником-декоратором, а у вільний час писала картини для душі. Квіти і пейзажі, сюжети, навіяні творами Тараса Шевченка і Лесі Українки чи народними піснями – це полотна, які з натхненням створює майстриня пензля. А іще вона пише вірші. Вірші-роздуми, вірші-одкровення, вірші-молитви. Ця незвичайна жінка, над якою не владні роки, встигає багато: вести господарство, обробляти чималий город, спілкуватись, регулярно бути на ринку, писати вірші і створювати картини, приймати участь у міських і обласних виставках. Її картини прикрашають Уманський і Черкаський образотворчий, Христинівський літературний музеї, домівки рідних, друзів.

В творчому доробку цієї талановитої людини є кілька книг, в яких її вірші та репродукції картин. Саме картини допомагають зрозуміти глибокий зміст поетичних творів.

Сьогодні Галина Василівна – гість центральної бібліотеки, де пройшла творча зустріч з поетесою і художницею. Вона нещодавно стала членом Спілки слов’янських письменників України. Це високе звання їй присвоєно за неповторність її поетичних творів, за глибокий їх зміст, за патріотичне звучання Слова. Ми щиросердно вітаємо майстриню слова з цим званням, хай воно дає їй творчої наснаги, спонукає до написання нових поезій.

Під час спілкування Галина Василівна читала свої нові вірші, ділилася творчими планами. А ще вона уважно читає Біблію, проводить паралелі між її змістом і нашим сьогоденням, і впевнено стверджує – Україна переможе!

Її нові поезії наповнені вірою в ЗСУ, в нашу Перемогу!

З роси й води Вам, пані Галино! Дякуємо за віру, за гарні вірші, за погляди на життя. Чекаємо Ваших нових поезій, книг, картин.

Бібліотека - вічний храм мудрості

В нашому житті багато змін відбулось після 24 лютого. Змінилася і робота книгозбірень громади. Оговтавшись від стресу після нападу рф, кожен українець намагається допомогти нашій державі, нашим збройним силам. Одразу після оголошення військового стану, бібліотеки стали волонтерськими центрами. Координуючи свою роботу з місцевою владою, волонтерами, військовими, медиками, ми приймаємо, розприділяємо продукти, речі, засоби зв’язку і гігієни. при цьому докладаємо і свої кошти, домашні запаси. 

По-новому ми подивились і на наші фонди. Вилучаємо без жалю книги російських авторів, які нічого хорошого нас і наших дітей навчити не в змозі. Краще відправимо їх на макулатуру, щоб з неї виготовили книги хороші, цікаві і правдиві. Досить з нас перекручувань нашої історії.

Серед наших користувачів багато ВПО. Ці люди відчули жах «руzкого міра», жах, який несе це їхнє «асвабаждєніє». Вони читають книги, періодику, користуються послугами Інтернет-центру, беруть участь у майстер-класах по виготовленню української символіки, плетінні маскувальних сіток. Для тих, хто любить читати, а здоров’я не дозволяє прийти до бібліотеки, організовано книгоношення. Ветеранам і людям з обмеженими можливостями бібліотекарі приносять книги, журнали, газети, розповідають новини, записують спогади, відгуки на прочитані видання. Великим попитом у цих людей користується місцева газета «Трибуна хлібороба».

Ми працюємо не тільки в бібліотеці, організовуємо роботу «Бібліотеки під відкритим небом» та «Бібліотечні майданчики» для дітей. В них можна взяти чи обміняти книгу, взяти участь у вікторинах, конкурсах знавців, поетичному марафоні чи анкетуванні.

Незважаючи на військовий стан, продовжуємо працювати над проєктом «Христинівщина від А до Я». Цей матеріал ми висвітлюємо на блозі бібліотеки , в соціальних мережах, на сторінках улюбленої місцевої газети, з якою плідно співпрацюємо. До початку вторгнення окупантів-рашистів на нашу землю, бібліотекарі організовували виставки-інсталяції на святах, які проходили в нашій громаді. Віримо в Перемогу, в наші ЗСУ, робимо все для підтримки наших співвітчизників і вояків. І ми збережемо і відновимо свої традиції!

В бібліотечній сфері працюють тільки ентузіасти своєї справи, адже наші зарплати не утримають тих, хто хоче просто заробити гроші. Наші бібліотеки - це і книгозбірні, і музеї, і етнографічні і фольклорні куточки, і Інтернет-центри, і клуби за інтересами, де можна співати, вчитись готувати страви, гаптувати чи плести, обміняти насіння, дізнатись новий рецепт, прийняти участь у масових заходах, написати листа чи намалювати малюнок воякам на передову. Зараз юні користувачі бібліотек громади готують свої роботи на обласний конкурс «Війну, а не квіти малюють діти», який проходить під егідою Черкаського управління культури та охорони культурної спадщини.

Бібліотекарі в непростих умовах відзначають цьогоріч своє професійне свято – Всеукраїнський день бібліотек. Центральна бібліотека нашої громади за сотню років свого існування пройшла шлях від хати-читальні в одній кімнаті до нинішньої книгозбірні з сучасним обладнанням: комп’ютерами, ксероксом, сканером тощо. Вітаю всіх своїх колег, зичу їм здоров’я, сили, енергії, творчої наснаги, домашнього затишку і всім нам – миру в нашій Богом благословенній Україні. Щира подяка нашим ветеранам, які не зрадили любові до книги, присвятивши їй своє трудове життя. Шановні наші пенсіонери, ми назавжди – колеги, хоч Ви вже і на заслуженому відпочинку, але, знаю, душею Ви вболіваєте за бібліотеку. Ми пам’ятаємо Вас, Г.І.Розумович, Л.С.Костенко, О.Ю.Томачук, Н.В.Напній, С.А.Родіонова, В.О.Мітасова, Л.Г.Савченко, Г.З.Городнича, Л.П.Волосова, М.М.Загичко, Ю.І.Коваль, Г.Д.Гірська, П.І.Комаха, Н.А.Лебідь, Л.М.Кузьменко з с.Росішки, Н.Й.Пізняк з Талалаївки, Г.К.Коваль з Вікторівки, Л.О.Марченко з Веселівки, В.В.Андрущак з Ягубця, Г.І.Скалій з Верхнячки, О.Т.Паламарчук з Углуватки, К.В.Гаврилюк з Козачого, В.І.Балазюк з М.Севастянівки, В.І.Шкатюк з Греблі, С.Ф.Муха з Івангорода, К.Д.Панська з Пеніжкового, Н.М.Білевич з Орадівки, Н.П.Балюк з с.Христинівки, В.О.Сторожук з Зоряного.

Вічним болем, смутком і пам’яттю живуть в наших серцях імена тих бібліотечних працівників, які відійшли в потойбіччя: Є.С. Лямець, Л.П.Лісовенко, Ю.М.Рудник, Г.Ф.Гудзь, К.О.Лановенко, Н.О.Кулинич, З.С.Качан, Г.К.Ткачук, Г.Р.Микитас, І.І.Голубєва, М.М.Столович, С.Т.Ковбасюк, О.С.Чернищук, Л.А.Потрібна. С.І.Паливода, Н.М.Панько, Л.П.Тофанівська, Л.В.Ткачук, А.М.Попик, О.М.Пізняк, М.С.Тіточка, П.І.Гловацький, Я.М.Гарбар, Г.І.Панчук, Г.П.Паламарчук, Т.П.Білецька, М.С.Вовк, Л.З.Зінкевич. Вічна їм пам’ять!

Життя продовжується. Воно вічне, як Україна, як природа, як слово, як думка, як книга і як бібліотека. Все це перейде у спадок нашим нащадкам, які житимуть у вільній і мирній, квітучій і демократичній державі. Вони будуть розумнішими і освіченішими за нас. І ті знання і мудрість вони черпатимуть з книг, які зібрані в бібліотеках.

Залізничний клуб – заклад культури, який залишився лише в спогадах

Христинівка від А до Я

Офіційна адреса цього закладу – вул. Станційна, 28. Тут майже 60 років функціонував клуб залізничників.

На його фасаді є дата «1947». Саме того року в Христинівці було відкрито залізничний клуб. Ніби і клуб такий уже не функціонує, але він - частина історії нашого міста, нашого залізничного вузла, нашого минулого. Його відкриття приурочили до 30-ї річниці жовтневої революції.

Взагалі, залізничний клуб діяв з 1920 року. Розміщувався він у старій, експропрійованій хаті, яка стояла по теперішній вулиці Ювілейній, за залізничними коліями. До початку Другої світової війни та хата слугувала клубом, але була маленька. Там діяла і профспілкова бібліотека, організована в 1936 році. Під час бомбардувань залізничної станції і колій, той клуб був зруйнований. В післявоєнний час засідання, збори залізничних служб проводились в червоних куточках, а великі заходи – в актовій залі залізничної школи № 18 (тепер ЗОШ № 1).

В післявоєнні роки виникла ідея побудувати новий і сучасний клуб. Керівництво відділку залізниці зобов’язало всіх керівників служб вузла надати дієву допомогу в будівництві клубу. В місті і в залізничних організаціях цю будову оголосили комсомольською. Працювали там не тільки юні, а й люди далеко не комсомольського віку. Це була народна будова, в якій брали участь відомі люди міста: О.Т.Лінчук, З.Ф.Скоробреха, М.В.Поманський, Б.Я.Туровець, багато колишніх фронтовиків. Була будівельна організація, яка виконувала роботу професіоналів: мулярів, штукатурів, столярів, а підсобними робітниками були ті, хто після роботи чи у свій вихідний копали котлован, розвантажували вагони з будівельними матеріалами, підносили цеглу, розмішували розчин, а пізніше все фарбували, виносили будівельне сміття. З великою радістю носили меблі. І 27 вересня 1947 року відбулося відкриття залізничного клубу, на яке приїхали з Києва третій секретар робкому партії, пізніше міністр культури України Р.В.Бабійчук та відомий на той час драматург О.Є. Корнійчук, який народився в Христинівці, керівники залізниці. Першим завідуючим клубом був Каменєв. На той час опалення було пічне. Між клубом і житловим будинком був літній кінотеатр. В самому клубі проходили вечори відпочинку, танці для молоді, дитячі ранки, святкові вогники, демонструвалися кінофільми. А ще діяло багато гуртків: танцювальний, вокальний, хоровий, інструментальний, духовий. На Новий рік проводились вогники для працівників залізничних організацій, дитячі ранки для їх дітей. В приміщення цього клубу перейшли дві бібліотеки: профспілкова, створена ще до війни, в 1936 році, та бібліотека технічної літератури, яка була відкрита в 1944 році. Що в клубі, що в бібліотеках завжди було багатолюдно: подивитись кінофільм, пограти в шахи чи доміно, поміняти книги, переглянути свіжу періодику, чи просто поспілкуватись - було завжди багато. А на  вечори танців приходила не одна сотня молодих  христинівчан. І це були не тільки працівники залізничних організацій.

Вже стали пенсіонерами або й пішли в засвіти ті, хто створив на початку 70-х років при клубі вокально-інструментальний ансамбль «Факели». В ньому грали і співали місцеві таланти: Валерій Сидорук, Володимир Нагайчук зі своєю дружиною Катею, яку він привіз в наше місто з одного зі своїх показових виступів в Одесі, Володимир Сальник, Юрій Лімаренко, Валерій Вихватнюк... Скільки вечорів танців молодь Христинівки була вдячна їм за музику і майстерність. Адже завдяки цьому колективу слухачі знайомилися з новими жанрами і напрямками в музиці.

ВІА «Факели», 1972 р.

Розалія Валеріївна Гарбарук, а потім Антон Архипович Бортник, які довго керували цим клубом, зуміли об’єднати талановитих і відповідальних людей у дружний колектив. Після них цим закладом керував Микола Антонович Телевань. В 90-ті роки залізничний клуб був переданий на баланс районного відділу культури, а потім там був створений приватний заклад. Його пам’ятають як «Старлайф». Зараз там діє гуманітарний центр для ВПО.

Бібліотеки теж знайшли нову приписку. Ті, хто  працював  в цьому клубі чи був активним відвідувачем, згадують його, адже це частинка їх життя, нашої історії.

Саме в клубі в 1983 році був створений хор ветеранів війни і праці (про цей хоровий колектив буде окрема розповідь).

Мало залишилось в живих тих людей, які брали участь у будівництві залізничного клубу. А тих, хто ходив туди на танці, в кіно, на заняття гуртків, в бібліотеки, на вогники... є ще дуже багато. Тож давайте згадаймо той клуб і ті часи, адже це чиясь молодість, чиєсь місце роботи, чиїсь спогади...

Чекаємо, шановні любителі історії міста, ваших дзвінків, розповідей про людей, чия діяльність пов'язана з цим закладом, старих фото тощо. Ваші розповіді ми використаємо при збиранні матеріалу до проєкту «Христинівка від А до Я». Ваше авторство буде вказано обов’язково.

Запрошуємо всіх на гостини в етнографічний куточок

Бібліотека для дітей долучається до проєкту Національної бібліотеки #ЕтноСкриня та запрошує всіх на гостини в етнографічний куточок української хати. Хата не просто місце де жили люди, це було дійсно родинний осередок, особливий світ зі своїми традиціями, звичаями та правилами. З хатою у народі було пов'язано чимало прислів'їв та приказок: «Не гарна хата кутами, а гарна пирогами», «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха», «У своїй хаті й кутки помагають».

Конкурс триває.

 Весело та креативно провели час читачі бібліотеки. Для них було організовано майстер-клас «Вчимося малювати». Тема дитячого малюнка "Війну, а не квіти малюють діти", приурочена до Дня захисників і захисниць України. Кожна із створених робіт вийшла такою ж особливою, як і митець, що її створив. Тож приходьте до бібліотеки, беріть до рук пензлик та підтримуйте наших бійців.

Поговоримо про осінь

Наші предки слідкували за погодою і календарем. Християни відзначають церковне свято на честь святого аскета Симеона. За старим стилем сьогодні було 1 вересня – перший день осені. На Русі саме восени починався новий рік, тому наші предки зустрічали цей день великими святкуваннями. В ХVII столітті Петро І перевів святкування нового року на 1 січня. А свято Семена-стовпника залишилося. Віншуючи в цей день всіх Семенів, Семеновичів і Семенівних, бажаємо їм всіх благ.

Початок року наші предки сприймали в контексті закінчення робіт на полі і в городі. Всі роботи на землі вже закінчувалися, залишалося лише зібрати урожай пізніх овочів і фруктів. 14 вересня вважається початком бабиного літа. Ночі з цієї дати вже стають помітно довшими, адже наближається день осіннього рівнодення.

Про осінні свята написано багато книг, статей, етнографічних досліджень. Саме вони і стали матеріалом для проведення фольклорної години «Осінні свята починаючи». Доповненням її стала виставка-інсталяція «Щедрі дари осені». Ті, кому мало було матеріалу на паперових носіях, користувалися Інтернетом.

Красу врятує краса. Жіноча

Жіноча краса. Про неї стільки написано віршів, проведено дискусій, створено картин, скульптур... Кожна людина, особливо жінка, хоче бути красивою. А як можна себе відчути красунею без гарної зачіски, а, значить, без допомоги перукаря?

Сьогодні, 13 вересня, день перукаря. Синоніми цього слова - голяр, цирульник. І одразу згадуємо твір Бомарше «Севільський цирульник». За цим твором Россіні написав оперу, яка вже третє століття не сходить зі сцен найкращих оперних театрів.

І в українській літературі є твір про цирульника – це комедія Михайла Старицького «За двома зайцями». Герой-серцеїд Свирид Голохвостий, цирульник з Подолу, який назвав себе Голохвастовим, голив бороди, підстригав містян і дуже хотів розбагатіти.

Про перукарів можна прочитати у Збігнева Ненацького «Операція «Кришталеве дзеркало», Вацлава Чтвртека «Пригоди Румцайса», Генрі Хаґґарта «Прекрасна Маргарет». Згадує про перукарів, їх профспілку і рішення стригти і голити чабанів безкоштовно і Олесь Гончар у своєму романі «Таврія». 

Професія перукаря хоч і потрібна, але не героїчна. Це не космонавт, пожежник чи капітан далекого плавання. Рідко хто з дітей мріє з дитинства присвятити себе цій професії. Але в сучасному світі ця професія набуває дедалі більшої популярності. Наші далекі прабабусі і прадідусі в дівоцтві заплітали косу, прикрашали її стрічками, одягали віночки на голову. Після весілля косу ховали під хустину і очіпок. І ніяких перукарень і перукарів. Чоловіки стриглись під «макітру». Це дійсно було так: на голову одягали макітру, а волосся, яке стирчало з-під неї, обрізалось. Козаки голили голову, залишаючи «оселедця». Тут уже без допомоги друга не обійтись. Ось і перукар.

Панство мало своїх перукарів, витвори яких можна побачити на картинах, старих світлинах чи у фільмах, які відтворюють давно минулі часи.

Років 30 тому в Христинівці було 3 перукарні. Був перукар і лікарнях. Матеріал про перукарні Христинівки в минулому готуємо в нашому унікальному проекті «Христинівка від А до Я». По цій темі була проведена інформаційно-краєзнавча година «Перукарні сьогодення і минулого».

В цей день ми запропонували нашим читачам познайомитися з книгами, які розповідають про цирульників, фігаро, голярів, стригачів, перукарів, стилістів, візажистів.

Скільки зараз у нас перукарів і перукарень порахувати важко. Але вони потрібні: людина хоче бути гарною, особливо жінка. Адже світ врятує краса. Жіноча...

   

Комп'ютер в нашому житті

    Уявити наше життя без комп’ютера уже неможливо. Сьогодні всі комп'ютерники і програмісти – іменинники. Хоч це і неофіційне професійне свято, але воно дуже популярне серед працівників цих професій. Цього дня ми маємо змогу вшанувати людей, які роблять наше життя цікавішим та легшим завдяки новим технологічним розробкам.

Адже комп'ютер – це оперативна інформація, якісний зв'язок, можливість подивитись новини, фільм, концерт, хроніку, познайомитися з чиїмось передовим досвідом, привітати хорошу людину зі світом чи днем народження. Перелічити всі можливості комп'ютера просто не реально. Комп'ютером вільно володіють уже дошкільнята під час навчання в школі, а потім і у коледжі чи ВИШі вони вдосконалюють свої звання так, що багато хто обирає роботу з цим чудом сучасності своїм фахом. Ми вітаємо їх зі святом, зичимо всіляких гараздів.

А в центральній бібліотеці провели годину комп'ютерної грамотності для тих, хто ще боязко підходить до ПК, довго шукає букви на клавіатурі, губиться перед тим, як нажати якусь клавішу. Адже в бібліотеку частіше звертаються ті, в кого його немає вдома.

Сьогодні наші користувачі вчились користуватися комп'ютером, розгадували кросворди, визначали які їстивні гриби ростуть в нашій місцевості (адже після дощів почнеться грибний сезон) тощо.

Ми всі сьогодні стали трішки комп'ютерниками, трішки ще повчимось і станемо програмістами.

Таїна української мови

   Питання знання української мови зараз постало дуже гостро.  Саме тому при центральній  бібліотеці діють курси по вивченню української мови. Заняття проходять в основному індивідуально.  Якщо хтось уже читає книги українською, то з іншими ми вивчаємо окремі слова, які пишуться однаково, яке в російській і українській мові мають різні значення. 

Ми пам'ятаємо тебе, Ніно Олександрівна...

        В колективі центральної бібліотеки 9 вересня ми завжди вітали з днем народження  свою колегу Ніну Олександрівну Кулинич. Доля розпорядилась так, що вже четвертий рік ми можемо в цей день її  лише пом'янути. Згадати всі роки, коли ми разом працювали,  навчались, організовували свята... Ніна Олександрівна була була людиною доброю, справедливою, толерантною. Вона могла підтримати, порадити, поділитись всім тим, що вміє і мала сама. Вона дуже любила книги, читала їх багато, тому завжди могла порекомендувати цікаве видання іншим. Вона була освіченою. Життя  їх підносило не тільки хороші події, але вона тримала удари долі. Вона була сильною.  А іще вона була вродливою, мала гарний смак. Вона була... З цим важко змиритись. Роки не втамовують біль втрати.  

      Спасибі тобі, Ніно, наша Ніна Олександрівна, за все те, що ти зробила для бібліотеки, за те душевне  тепло, яке ти дарувала  оточуючим. Спочивай з Богом, нехай Він прийме твою добру і світлу душу в своє Царство...