Шлях до Незалежності: ціна свободи

Незалежність України 31 рік тому стала стала реальністю. Проте, нелегка боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за Державу – ще попереду, яку продовжувати і будувати нам з вами. Але зараз нам потрібна ще й Перемога над ворогом, жорстоким, підступним, знахабнілим, який століттями гнітив український народ. 24 лютого цей «брат» показав своє справжнє єство - підле, знахабніле, ординське.

Але Україна переможе і цього ворога. Ми вільні і незалежні. А незалежність – це право обирати своє майбутнє, побудоване на правді, волі, чесності, силі наших Збройних Сил. Ми побудуємо Україну мрії, мрії всіх поколінь українців. Ми повинні знати всіх патріотів, які боролись за нашу незалежність – від давніх часів і до сьогоднішніх битв. Саме про них і розповідає книжкова виставка в центральній бібліотеці «Незалежна і сильна наша ненька-Україна».

Пам’ятаймо про героїв, допомагаймо нашим воякам, і вона настане – Перемога! І житиме Україна, вільна, сильна, нездоланна, квітуча.

Ти є окрасою цілого світу, наша свята Україно!

Дата 24 серпня 1991 року увійшла золотою сторінкою в історію нашої держави, адже 31 рік тому здійснилася мрія багатьох поколінь українців – наша нація здобула право самостійно визначати свою долю у власній країні, а на карті світу з’явилася незалежна держава Україна. Пишаймося тим, що ми є громадянами великої європейської держави Україна, яка засвідчила усьому світу готовність найвищою ціною боронити свободу, незалежність та демократію.

Святе полотнище нашої держави

Степів таврійських і карпатських гір

З'єднався колір синій і жовтавий.

Недругам усім наперекір –

Квітує прапор вільної держави!

День Прапора – це свято, встановлене в Україні на державному рівні для вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки Незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів. 23 серпня 2004 року, український народ, усі ми, вперше святкували День Державного прапора України. Тобто ми стали свідками зародження ще однієї, дуже важливої для політичного та національного єднання нашого народу державної традиції.

Виявляється, життя інколи справді ділиться на «до» і «після». І буває це не десь за обрієм чи в далекій країні. Усе це трапилося з нами, на нашій українській землі, де прапор – кольору осіннього степу та блакитного неба є символом мужності, гордості, надійною опорою і святинею для наших солдат які відстоюють суверенітет і цілісність земель України. Під цим прапором наші мужні вояки щодня, щохвилини ідуть у бій з ненависним ворогом, який зазіхає на нашу землю, на нашу волю, на наше життя і на наш жовто-блакитний прапор.

Реалії нашого життя зараз такі, що ми не збираємо великої аудиторії для проведення масових заходів. Але і не відмітити цей день ми не можемо. Тому організували виставку-інсталяцію «Цвітуть, неначе квіти волі, знамена жовто-голубі». Біля неї провели конкурс знавців державної символіки «Під жовто-синім небом України заколосилися жита».

Наш прапор – знамено сили нашої держави, її Збройних Сил, нашого мирного майбуття. 

Міст між північною і південною частиною Христинівки

Христинівка від А до Я

З того, тепер такого далекого часу, коли перші працівники залізниці поселилися на території сучасного міста Христинівки, минуло більше аніж півтора століття. Перші будинки були розташовані на сучасних вулицях Шевченка та Соборній. Йшли роки, місто розросталося, з’явилися нові вулиці і провулки, в тому числі і у північній частині міста, як в народі кажуть «за путями».

Залізниця розділила місто на дві частини. Адміністративні будівлі, школи, фінансові і культосвітні установи розташувалися в південній частині, і для «північних» жителів потрібно було перетинати залізничні колії, щоб потрапити на ринок, в БК, в бібліотеку, на пошту тощо. Переїзди, переходи були завжди. Але люди часто переходили просто через колії, а, коли стояло багато потягів, то й перелазили через гальмові площадки товарних вагонів, або й просто попід вагони, що було досить небезпечно. Питання побудови пішохідного мосту через залізницю постало гостро, і в 1958 році міст здали в експлуатацію. Він має вихід на вулицю Володимирську (в той час це була вулиця Сталіна, пізніше Ватутіна), та на вулицю Ювілейну (тоді ця вулиця носила назву Уманське шосе) і, звісно, на перон залізничного вокзалу.

На міст виходили, щоб помилуватися краєвидами міста, діти стояли в очікуванні, коли попід мостом буде проходити паровоз і випустить пар. Тепло, смішно, весело!

В перші роки на цьому мосту випускники шкіл зустрічали світанок. Адже було далеко видно схід сонця. Була традиція – молодята, які проживали в північній частині міста, повертаючись із ЗАГСу, йшли через міст, і молодий ніс свою молоду дружину на руках. Лунали гарні побажання в їх адресу, схвальні вигуки весільних гостей.

Поступово міст перестав бути таким популярним – паровози з 1963 року здебільшого замінили на тепловози, випускники почали зустрічати світанки в Долинці, а молодят возили автомобілями. Міст почав використовуватись за призначенням. Його весь час підтримували в належному стані: в ПЧ-5 була бригада, яка цим займалася. Керував нею майстер штучних споруд. Цю посаду довгий час очолював Кулеша Олександр Іванович, людина грамотна і відповідальна.

23 серпня 2014 року в День Державного прапора України представники громадської організації «Патріот» провели флешмоб і пофарбували міст в кольори Державного Прапору. Майже сімдесят христинівчан долучились до роботи по фарбуванню поручнів мосту. Об’єм роботи був великий , працювали сім’ями, разом з дітьми. Роботу завершили встановленням Державного Прапору України. Таким, жовто-блакитним мостом зустрічає Христинівка своїх гостей, що приїжджають до нас залізницею. 

Пам’яті безвинно звинувачених

21 серпня світ з ініціативи ООН вшановує жертв тероризму. Наш сусід – росія у війні з Україною постійно вдається дометодів терору, й не лише після 24 лютого. Донеччина і Луганщина відчули на «русскій мір» ще з 2014 року. Активісти Євромайдану в Криму: кінорежисер Олег Сенцов, громадський діяч Олександр Кольченко, фермер Володимир Балух, яких спершу катували, а потім незаконно засудили на великі терміни ув'язнення за сфабрикованими справами теж знають «смак» терору цієї країни. А скільки українців загинули в жорнах російського терору, скільки мук прийняли ті, хто не хотів і не хоче коритись режиму путіна.

Найбільш показовим актом міжнародного тероризму з боку Росії та контрольованих нею терористичних угрупувань ЛДНР до повномасштабного вторгнення стало збиття малайзійського боїнга MH17. Загинули всі пасажири та члени екіпажу літака – 298 людей.

Після повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року росія лише посилила використання терору як методу війни. Це і терор через катування, вбивства, зґвалтування, насильницьке переміщення місцевого населення на окупованих територіях, який до того ж має ознаки геноциду. І планомірні авіаційні та ракетні удари по цивільних об’єктах. Внаслідок невибіркових бомбардувань майже вщент зруйновані Бородянка на Київщині, Маріуполь та інші міста Донбасу. Росія продовжує руйнувати Миколаїв. Жертвами ракетних ударів стали відвідувачі торгового центру в Кременчуці, діагностичного центру та інших цивільних закладів у центрі Вінниці, мешканці житлових кварталів Харкова, Києва, Чернігова, Миколаєва, Одеси. Усі руйнування і страждання, завдані ракетним терором Росії, складно перелічити.

Кричущим свідченням того, що росія є державою-терористом, стали і вбивство 29 липня в Оленівці щонайменше 50 українських військовополонених, які вийшли з Азовсталі під гарантії безпеки та обміну від ООН й Червоного хреста, і ядерний шантаж усього світу з використанням Запорізької АЕС

Терористична діяльність у сучасному світі – це неприпустимий злочин, за який повинна настати належна відповідальність – не важливо, терористами є група політичних чи релігійних радикалів, а чи одна з найбільших країн світу.

Про тих, хто став жертвою кривавого терору рф, розповідає книжкова виставка.

Спас ніби каже: «Вже осінь...»

Українські народні й православні свята – найщедріший ґрунт для збереження й популяризації наших прадідівських звичаїв та обрядів. Не забути, зберегти, передати онукам-правнукам, прищепити і їм святу любов до Отчого краю. Що може бути більш важливим і нагальним? 

Яблучний Спас є одним з найбільш значущих свят для вірян. Воно символізує прихід осені і зміни, що відбуваються в природі.

Трохи з історії. Незадовго до Своєї смерті Ісус Христос разом з учнями Петром, Яковом та Іоанном прийшов на гору Фавор помолитися і показати їм Свою Божественну славу. Поки Спаситель молився, втомлені учні заснули. А коли прокинулись, побачили, що Ісус преобразився: його обличчя сяяло, мов сонце, поруч стояли пророки Мойсей та Ілля і говорили з Ним. Раптом світла хмара осінила учнів, і з неба почувся голос Бога Отця: «Це є Син мій улюблений, в якому Моє благовоління, Його слухайте!» Учні попадали на землю, а коли піднялися, побачили Христа вже не преображенного, а в звичайному вигляді.

За давньою традицією, у цей день святять яблука, груші, виноград, сливи, томати, моркву, щільники з медом, колоски пшениці й жита, букетики свіжих квітів.

Тож у нас є нагода переглянути декілька книг, з яких Яблучний Спас стає ближчим до нас.

Роман Горовий «13 оповідань, або те, повз що ми проходимо, не помічаючи». Оповідання про особисті трагедії, проблеми, думки, долі - особисті, але майже в кожній історії можна знайти себе, своїх близьких або ж просто оточуючих та ситуації, на які ми можемо просто не звернути уваги в течії особистого життя та своїх проблем. Напевно, особливим оповіданням з цієї збірки є «Яблучний спас». Він весь просякнутий теплими спогадами (незважаючи на те, що життя було дуже нелегким, ще й у тяжкі часи) й запахом стиглих соковитих яблук, та й героя оповідання Степана Гавриловича ніби змальовано з реально існуючої людини – такий він живий, неідеальний, але розумний та з твердою точкою зору.

Василь Скуратівський «Дідух». 

Пропоноване видання - найбільш повне зібрання календарних свят українського народу. Автор, видатний український народознавець, письменник та етнографіст, щедро ділиться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, його обрядовості, традицій, фольклору, що сягають тисячоліть. Висока моральність предків, щира приязнь у стосунках, взаємодопомога, тонкий естетичний смак і, головне, високопоетичний культ пращурів, шанування свого родоводу – все це гідне наслідування нинішніми поколіннями. Мова книжки цікава, образна, пересиплена текстами пісень, прислів’ями та приказками.

Ось так наші предки говорили про Спас: «Прийшов Спас – держи рукавиці про запас», «Яблучний Спас кожуха припас», «Прийшов Спас – пішло літо від нас», «Кусючий, як муха у Спасівку», «Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло»,«Спас – усьому час».

 

Євген Клопотенко «Святкові страви».  

Так само як і інші українські свята, Яблучний Спас не обходиться без смачних частувань. Цього дня роблять багато різної випічки з яблуками, запікають їх, варять компоти та варення. І обов’язково частують стравами інших. Аби ви провели свято смачно, ми пропонуємо для вас добірку страв з яблук від Євгена Клопотенка, яку ви знйдете у його книзі. Девіз книги: «Готувати – це просто!»

Шарлотка з яблуками. Один з найбільш популярних варіантів випічки з яблуками – це, безсумнівно, шарлотка. А сорт Антонівка ідеально до неї пасує. Тому немає і про що думати, просто об’єднайте ці два факти. Тож хапайте кисло-солодкі яблука, швиденько замішуйте тісто – і менш ніж за годину ароматна шарлотка буде красуватися на столі. Не забудьте про кульку морозива до кожної порції.

Варення з яблук з маком. Все дуже просто – шматочки запашних українських яблук та наш рідний мак поєднуємо у солодкому смаколикові. Таке варення стане хорошою начинкою для пирога чи просто ідеальним доповненням до чашки улюбленого чаю.

Мир Вам і Вашим сім'ям!

Чисте поле, вірний кінь – в піснях і книгах

Важко назвати домашню тварину, яка займала в житті наших предків таку важливу роль, як кінь. Візантійські літописи VІ століття оповідають, що слов’янські племена на прикордонних територіях між степом і лісом, захищаючись від набігів кочівників, застосовували самобутнє мистецтво управління конем. Майстерні воїни управляли скакунами винятково ногами, при цьому влучно стріляли з луків, рубалися мечами, підбирали поранених. Це так вразило візантійців, що вони порівняли русичів iз міфічними кентаврами. Відомо, що дружинники Київської Русі також були неперевершеними наїзниками та мали культ бойового коня – дарували своїм скакунам дорогоцінні подарунки, а якщо кінь гинув у бою, над ним насипали курган, як над знатним воїном.

Продовжуючи традиції попередніх військових формацій, козаки уславилися як спритні вершники, котрі значну частину свого життя проводили в походах. Під час Визвольної війни Богдан Хмельницький створив власну козацьку кавалерію, яка була однією з кращих у Європі. У літописі Самійла Величка, зокрема, розповідається, що кожний «справний» козак за Хмельниччини мав двох коней, а коли запорожці поверталися з перемогою (наприклад, з-під Жовтих Вод чи Корсуня), то деякі з них мали навіть по п’ять коней. Варто зауважити, що кінь у часи козаччини коштував недешево: «чотири воли чумацьких, три польових, ще й п’ятдесят золотих приплатити». Кінь відповідав розумінням і відданістю своєму господарю за турботу, догляд і любов.

В наш час коні не втратили своєї ролі в житті людини, особливо в селі. Їх так же люблять, так же піклуються, так же вони гарні помічники в господарстві. На їх зміну прийшли трактори і автомобілі, яких називають «сталевими кіньми».

15 серпня в церковному календарі – Степанів день, який був покровителем конярства. Навіть тим, у кого нема в господі коня, рекомендують погладити якусь іншу домашню тварину і згадати про вірного друга наших предків, любов до яких вони передали нам у піснях, приказках, переказах, казках...

А іще ми хочемо розповісти про книги, в назвах, а отже і в змісті, є згадка або розповідь про цю сильну і розумну тварину.

     

Ось такі книги, для дорослих і юних читачів, є в книгозбірнях нашої громади. Прочитайте їх, вони допоможуть вам відчути ту любов, яку дарують ці тварини.

Перший Спас – проводи літа

14 серпня – це за старим стилем перший день цього щедрого місяця. В українських діалектах, крім жниварського змісту, восьмий місяць року має назви: хлібосол, зоряничник, копень, припасник, городник, спасівець. Вдумайтесь у ці слова, всі вони мають право на життя. Всього багато має серпень: тепла, яскравих зірок на небі, щедрих урожаїв в полях, на городах, в садках, в квітниках. Саме з польових і городніх квітів складали «маковійчики», до складу яких входили і головки маку. Кожна рослина тут, кожна квітка мала свій сенс, свою силу, своє значення.

В церковному календарі – свято Маковія або Медовий Спас. Одне з трьох літніх свят на честь Ісуса Христа. Відоме з ІХ століття. Прийшло воно до нас з Константинополя. В Київській Русі стало одним з найпопулярніших та найшанованіших свят. Це одне з трьох свят у році, коли в церквах виноситься для поклоніння Святий Хрест. Православна церква святкує Винесення Чесних Древ Животворчого Хреста Господнього та вшановує пам’ять старозавітніх семи мучеників Маккавеєвих, матері їх Соломії та учителя Єлиазара, які зазнали мученицької смерті.

В церквах правилась святкова служба, після закінчення якої люди збиралися за святковим столом. Страв було багато, але всі вони були пісні. Адже від сьогодні почався суворий Успенський піст.

А іще на Маковія освячували нові колодязі та очищали старі, проводили хресні ходи до водойм і річок, де освячували воду. Вважалось, що в цей день треба викупатись, щоб змити гріхи і стати здоровим. Тому Маковія називають ще «Спасом на воді».

Називають Перший Спас ще й Медовим. Колись була така традиція: увечері, коли вже пасічники зібрали мед, навколо їхніх вуликів збиралися діти з кухликами або й просто з листком лопуха на «частку», адже в цей день власники пасік щедро частували дітей.

За погодою на Маковея судять, яким буде Третій Спас і подальша погода. Існує приказка:»У Спаса всього в запасі: і дощ, і сирість, і суха погода».

Про історію цього свята, про житіє мучеників братів Маковіїв, про звичаї і традиції, про приказки і прислів’я про це свято, про книги українських письменників, які описували цей день, можна дізнатися з книг, які представлені на на книжковій виставці «Прийшов Спас – іде літо від нас».

Шануймо звичаї наших предків, вивчаймо історію народу, святкуймо свята, які нас об’єднують, а отже і роблять сильнішими. Бо Україна понад усе!

Молодь змінює світ

12 серпня – це день, в який, за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день молоді. Рішення про це було прийнято в 1998 році. В цьому році і Україна святкуватиме цей день саме в серпні. На різних рівнях відбуватимуться заходи, які присвячуються розвитку рішень та висвітленню проблем молоді, захисту їх прав та свобод в міжнародному аспекті.

Молоді українці показують всьому світу таку сміливість, мужність, самовідданість в боротьбі за свободу і волю України, що змушують всю світову спільноту схиляти голови в пошані. Ніколи рашистам не зрозуміти свободолюбних українців, які йдуть у бій не за гроші і привілеї, а за мир і щасливе майбутнє своєї держави.

В цей день в бібліотеках нашої громади організовані книжкові виставки, проходять різні масові заходи: поетичні марафони, майстер-класи по виготовленню української символіки для вояків ЗСУ, що стануть, сподіваємося, їхніми оберегами. А також – конкурси, вікторини, огляди книг і періодики, перегляд фільмів воєнної хроніки тощо.

На книжковій виставці в центральній бібліотеці представлені книги про тих, хто з молодих років з гордістю несе ім’я українця. Це письменники і художники, співаки і музиканти, спортсмени, олімпійці і паралімпійці, герої Небесної Сотні, АТО і вояки, які зараз захищають нашу землю від знахабнілої навали рашистів, волонтери і патріоти України. Ми єдині, ми відстоїмо нашу Україну від зазіхань рф. Ми пишаємося нашою молоддю, адже саме молоді юнаки і дівчата знаходяться на передовій, працюють в тилу, вчать дітей, вирощують хліб. З такою молоддю ми переможемо ворога і відновимо Україну!

Картини для Перемоги

Кажуть, що якщо Бог хоче наділити новонароджену дитину талантом, то посилає Ангела, який має поцілувати немовля. Якщо поцілує в голову – дитина буде розумною, якщо в серце – буде доброю, якщо в губи – буде співаком чи оратором, якщо в руки – то в майбутньому ці руки стануть руками майстра. Ангел, напевно, обцілував 15 квітня 2011 року і новонароджену дівчинку Маргариту, яка народилася в сім’ї Володимира і Ірини, що мають гарне українське прізвище Тіточка. Батько родом з Верхнячки, а доля звела його з майбутньою дружиною на Донеччині. Є там місто Українськ, підпорядковане Семидівській міськраді. В їх родині було все: житло, робота, садочок для меншого сина Андрійка, школа і заняття в Зразковому художньому колективі в студії паперової пластики в місцевому Будинку творчості дітей і юнацтва для донечки Маргарити. Але після 24 лютого все довелося покинути, виїхати із зони обстрілів, рятуючи життя своє і дітей. Верхнячка гостинно прийняли їх.

Тут, на малій батьківщині тата, Маргарита, оговтавшись від потрясінь, продовжує своє улюблене заняття – виготовляти картини в техніці «пейп-арт», що в перекладі з англійської означає «паперове мистецтво». Для створення таких картин потрібен лише папір і клей. Прийшла дівчинка на заняття в 6 років, починала робити дрібні деталі. А через рік виготовила Герб України. Він вийшов гарним, яскравим, у форматі 3D.

Дівчинці пощастило з наставницею – Антоніною Олексіївною Немченко. Саме керівник гуртка допомогла Маргариті розкрити свій талант, набути майстерності, яка дала змогу завоювати призові місця в багатьох міжнародних і Всеукраїнських конкурсах: «Зірка» в Болгарії, «Знай і люби свій край», «Україна понад усе», Смайл-фест в Києві, «Перлина мистецтв» в Черкасах та багатьох інших. Всі її картини патріотичного змісту. І вони унікальні, бо створені в єдиному екземплярі, на них дівчинка переносить свої переживання і надії.

Бог благословив Маргариту не тільки на творчість, а й на благі справи. Тому й вирішила дівчинка, яка вважає себе патріоткою України, продавати свої картини, а гроші перераховувати на потреби ЗСУ. Рідні підтримують свою донечку, онуку і сестричку.  Про Маргариту, її друзів-гуртківців, конкурси і перемоги,  їх наставницю,   можна дізнатись з соціальних мереж. А наші земляки познайомились  з нею особисто.

  З виробами талановитої дівчинки мали змогу познайомитись жителі Верхнячки у місцевій книгозбірні та христинівчани  у центральній бібліотеці, де були проведені вернісажі  її картин.

Одну з картин придбали працівники бібліотеки. Це  гарна українка із такими сумними очима, ніби заглядає в душу, змушує думати і діяти, робити все для нашої Перемоги. А ми переможемо обов'язково, адже навіть діти наближають цей день.

А Маргариті, цій скромній і талановитій дівчинці, ми бажаємо здоров’я, сили, натхнення, творчої наснаги, багато перемог і нагород. І всім нам – миру на нашій благословенній землі.

Найвідоміший український Пантелеймон

      Серед серпневих свят особливою шаною користується день святого Пантелеймона-цілителя. Можливо, це тому, що люди завжди прагнули бути здоровими, шукали допомоги у зціленні від хвороб у молитвах до цього святого.

Житіє святих оповідають, що святий Пантелеймон отримав гарну освіту, виявляв чудові здібності, був доброї вдачі. Земне життя його було коротким, він прийняв мученицьку смерть ще зовсім юним, тому на іконах він зображується в лику юнаків.

Хлопчиків в Україні, які народились в день Пантелеймона або напередодні, називали цим ім'ям. Серед тих, хто відзначав свій день ангела 9 серпня, і Пантелеймон Куліш. Напевно, це найвідоміший українець з таким ім'ям.

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 року у Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії. В історію нашого народу він ввійшов як письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії. Він активно сприяв розвиткові української літературної мови і літератури, науки, філософії,історії. П.Куліш – автор першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису і мовлення. Він був членом Сербської академії наук та мистецтв (від 1892 року).

Іван Франко називав Пантелеймона Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві. Для широкого кола читачів він відомий як перекладач Біблії та як автор першого українського історичного роману «Чорна рада».

До цього дня в центральній бібліотеці організовано книжкову виставку, матеріали якої допоможуть дізнатись про життя великомученика Пантелеймона-цілителя, про прикмети цього дня, про значення імені Пантелеймон.

Тут є і книги, які розповідають про життя і творчість Пантелеймона Куліша, його твори, спогади про нього. Є і матеріали, які розповідають про, часом непрості, відносини Куліша і Тараса Шевченка, який, до речі, був старшим боярином на весіллі у свого друга Пантелеймона.

Бажаючі можуть переглянути в Інтернет-центрі кінофільм, знятись за романом «Чорна рада».

Читаймо, глибше вивчаймо свою історію, думаймо, співставляймо факти, молімось і віримо в перемогу свого народу, який з давніх-давен бореться за свою волю і свободу. Будьмо здоровими і сильними!

.

 

Бібліотечні коти, кішки та кошенята.

    Всесвітній день кішок – це неофіційне свято на честь кішок, яке відзначається у всьому світі 8 серпня. У День кішки люди віддають данину вдячності цим тваринам за їхні заслуги та демонструють їм своє шанування і любов. Метою свята є не тільки вшанування пухнастих домосідів, але й привернення уваги до проблеми безпритульних котів і кішок. Ініціатором свята став 2002 року Міжнародний фонд Animal Welfare. У деяких країнах це свято відзначається в інші дні, наприклад у США Днем кішки є 29 жовтня, а в Японії – 22 лютого. Кожні три роки у другу неділю травня в Бельгії, в місті Іпр, проводиться котячий парад. Крім «естетичного задоволення» (адже що може бути приємніше мурчал теплого друга, який лащиться у тебе на колінах) кішки виконують і низку корисних для людини функцій. Вони відмінно винищують гризунів, лікують деякі захворювання і навіть подовжують життя своєму господареві.

У наш час щоразу з’являються нові заклади, де одне із почесних місць посідає кіт – кафе, арт-центри, музеї та бібліотеки. Хоча ідея заводити котів у громадських місцях не нова. Коти у бібліотеці є частиною дуже давньої традиції. Ще у Стародавньому Єгипті та багатьох країнах Європи у середньовіччі котів заводили у бібліотеках, щоб ті полювали на мишей, а відтак запобігали псуванню рукописів. Звісно, вони були не лише «мисливцями», але й складали чудову компанію бібліотекарям.

Сьогодні коти теж є частиною багатьох бібліотек, хоча їхня основна роль вже не полягає у полюванні на мишей. За результатами дослідження компанії «айрон фрог продакш», відомо 809 сучасних бібліотек у всьому світі, які відзначають День котів. До того ж, 302 з цих пухнастих друзів постійно мешкають у бібліотечних залах різних країн. Давайте познайомимося з бібліотечним котом, який став членом нашої бібліотечної родини. Читачі охоче читають книжки з ним, годують та проводять дозвілля, а він у відповідь іде до рук, муркотить та чекає нових зустрічей.