Найважливіше з мистецтв

28 грудня 1895 року в підвалі «Гранд кафе» на бульварі Капуцинок в Парижі відбувся перший публічний платний сеанс «сінематографа», винайденого братами Люм’єр.

Піонери світового кіновиробництва та кінорежисури брати Луї та Огюст Люм’єри представили глядачам декілька своїх короткометражних фільмів. Згодом вони офіційно були визнані родоначальниками кіно.

Перші фільми були зняті з натури: «Вихід робочих із заводу Люм’єр», «Зруйнування стіни» та ін., а комічна сценка «Политий поливальник» – перша постановочна комедія. Час проекції фільмів становив всього 45-50 секунд. Відсутність фабули, звуку, кольору, нестійкість стрибаючого зображення – все це не завадило глядачам отримати справжнє потрясіння. На перший в історії кіносеанс, показаний публіці за гроші, було продано 35 квитків по одному франку.

Прикметно, що всього за рік, 2 грудня 1896 року у приміщенні Харківського оперного театру український художник-фотограф Альфред Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс. Під час сеансу демонструвалася перша українська стрічка «Урочисте перенесення чудотворної Озерянської ікони з Курязького монастиря в Харків» (у Покровський монастир). Показом французьких фільмів розпочався перший кіносеанс у Львові 13 вересня 1896 року у Пасажі Гаусмана (нині проїзд Крива Липа).До світу кіноілюзій Київ долучився 14 грудня 1896 року. Цього дня у театрі Соловцова (зараз Театр російської драми) відбувся перегляд люм’єрівських стрічок, які мали надзвичайний успіх.

Перші ігрові стрічки в Україні з’явилися 1907 року, з 1909 почали випускались комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом». Існували невеликі студії в Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві.

Потім були по-справжньому «революційні» для українського кіно 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937).

Після Другої світової війни, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів виходять фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі немеркнучим світлом сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука та Леоніда Бикова, Лариси Кадочникової та Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова.

У новітній час, незважаючи на всі перешкоди, наше кіно продовжує не просто жити, а й набирати обертів світового масштабу. Варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Марини Вроди, Олеся Саніна, Михайла Іллєнка, Ахтема Сеітаблаєва.

Любили кіно і на Христинівщині. Перші кінокартини збирали людей в клубах. Це була ціла подія. В нашому місті кіно «крутили» в старому клубі залізничників, який розташовувався в старій експропрійованій хаті священнослужителя по вулиці Ювілейній, але по другу сторону колій. Цей клуб під час бомбардування станції був знищений. В 1947 році був збудований залізничний клуб, в якому кінофільми демонструвались майже щодня. Поряд був літній кінотеатр. На «Поштовому» й на «Дубінці» теж були клуби, де обов’язково демонстрували кінофільми. В 1959 році в районному БК теж була кіноустановка, тут без показу кінофільмів був лише понеділок. Там, де зараз спортивний майданчик в парку Т.Г.Шевченка, був літній кінотеатр. Такий же був і на тому місці, де зараз бар «Греція».

В 1967 році був введений в експлуатацію широкоекранний кінотеатр «Ювілейний». По три сенси щодня в вечірні години, крім дитячих, які демонструвались вдень. Скільки перших побачень відбувались саме в кіно, скільки часу люди присвячували цим переглядам, скільки потім обговорювали фільми, події, гру акторів...

Не має в нашому містечку вже кінотеатру, не демонструються фільми у сільських клубах. Ми перейшли на телесеріали, нові фільми по ТВ, влаштовуємо собі ретроперегляди в комп’ютерах. Так що кіно продовжує жити.

Пишаємося своїм земляком

     

Україну сколихнула звістка про пожежу в готельно-розважальному комплексі «Батерфляй» під Вінницею. Найтрагічніше, що там загинула людина, двоє травмованих... Уявіть стан батьків тих дітей, які перебували в цьому готелі, коли вранці почули про цю трагедію. Адже там відбувалися навчально-тренувальні збори Вінницького обласного осередку Всеукраїнського Союзу Таеквон-До  «Торнадо». Це 54 юних спортсмени. З ними був їх тренер, голова Вінницького обласного осередку ВСТ Валерій Довбня. Людина відповідальна, він о 3-й годині ночі здійснював черговий обхід кімнат, де відпочивали його підопічні. Третя година ночі, 5-й поверх, і запах диму... Він перший підняв тривогу і за лічені хвилини разом зі своєю дружиною Наталією вивели 54 дитини з будівлі, в якій поширювався вогонь. Стан, в якому перебував Валерій Григорович, можна лише уявити. Але намагався бути спокійним і зосередженим. Його впевненість, що все буде добре, передалася дітям. Вони за лічені секунди одягнулися, без паніки, виконуючи команди тренерів, благополучно вийшли з приміщення. Пан Валерій задоволений своїми вихованцями, які в такій екстремальній ситуації, проявили себе зібраними, уважними один до одного, відповідальними, справжніми спортсменами-таеквондистами.

Соціальні мережі наповнені подяками подружжю Довбнів від батьків, чиїх дітей вони врятували. А ми пишаємося ним, бо його життєвий шлях пов’язаний із Христинівкою. Тут жили його дідусь з бабусею, сюди повернулися після відставки його батьки - полковник Григорій Васильович та Валентина Григорівна. Тут, в міській ЗОШ №1, він отримав атестат про середню освіту. Як тільки дозволяють справи, Валерій приїжджає в наше місто. Провідує могили бабусі і батька, радує своїми приїздами маму, привозить їй онуків, допомагає по господарству. А онучка Маша, яка впевнено крокує у великий спорт, тішить бабусю своїми успіхами і спортивними досягненнями.

В Христинівці люди добрі, щирі, відважні, чесні, сміливі і відповідальні. Валерій Довбня саме такий. Низький уклін йому за його вчинок!

Ганна, Анна, Ханна, Ганночка, Анюта

Красиве і благородне ім'я. Чи не так? Воно прийшло до нас із Греції, а туди з ще більш давньої Іудеї. І з давньоєврейської мови означає «добра воля», «прихильність», «благодать» або «милостива». Це просте ім’я має дуже хорошу енергетику, випромінюючи світло і смиренний спокій. Його краса і велич ось уже більше двох тисяч обумовлюють його популярність у багатьох країнах світу. В Україні воно стабільно входить в першу десятку улюблених імен.

 

Найвідоміша носій цього імені, нескінченно шанована у християнському світі дружина святого Йоахима, мати Діви Марії, бабуся Ісуса Христа – свята Анна. Довгі роки свята Анна жила у бездітному шлюбі, та завдяки диву народила дочку. Тому її ім’я означає також «милість Божа».

Цим ім’ям були названі і багато інших біблійних персонажів і християнські святі, а також жінки-правителі, що залишили помітний слід у світовій історії: Анна Візантійська, яка була дружиною київського князя Володимира Хрестителя; Анна Ярославна, київська княжна і дочка Ярослава Мудрого, яка стала згодом однією з найулюбленіших королев Франції; Ганна Бретонська, також колишня свого часу королева Франції; Анна Австрійська, королева Франції і дружина короля Людовика XIII; Анна, королева Англії.

Ось декілька книг, на які припав наш вибір і героїнями яких є саме Ганни.

«Анна Київська – королева Франції» українського письменника Валентина Чемериса.

Що може бути цікавішим за її величність історію? Тільки історія, про яку розповідають небайдуже та неупереджено. Саме так, як це робить Валентин Чемерис – автор історичних і фантастичних романів, які вже стали культовими, лауреат багатьох літературних премій. Роман Володимира Чемериса присвячений доньці Ярослава Мудрого, красуні Анні, першій королеві Франції. Вона подарувала Генріху І не тільки спадкоємця корони – Філіппа, а й значною мірою змінила хід французької історії. Смілива, розумна та освічена королева поступово стає співправителькою Генріха. Її підписи стоять поруч з підписами короля на важливих державних указах. Владна і мудра, вона розуміла свою роль в управлінні країною. Франція стала її державою, а французи назавжди запам’ятали її як королеву Франції – Анну Київську. Але чи була щаслива ця жінка і де вона закінчила свій земний шлях, про це не знає ніхто...

«Енн з Зелених Дахів» канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері. Зворушливий, сміливий і надзвичайно мудрий роман.

Роман «Енн з Зелених Дахів» сміливо можна назвати класикою англомовної дитячої літератури. В основі сюжету – 13-річна сирота Енн Ширлі, яка випадково потрапляє на виховання до самотніх брата і сестри Метью і Марілли Катбертів. До цього Енн жила в притулку, де була постійною жертвою жорстоких знущань, або в неблагополучних сім’ях, де виконувала роль служниці. Хронологічний аспект роману охоплює останні десятиліття XIX століття, тому в ньому легко помітити роздуми письменниці на теми, актуальні і зараз: фемінізм, расизм, булінг, питання ґендерної нерівності. Люсі-Мод Монтгомері не зупинилася на одному романі, а продовжила історію Енн Ширлі в наступних книжках, де можна спостерігати дорослішання Енн і зміни, що відбуваються в світі.

Попри складні питання, порушені в романі, читається книжка легко і невимушено. У Енн – легкий характер, швидкий розум і добре серце. Очевидно, що письменниця не хотіла, щоб до її персонажа відчували жалість, або щоб читач постійно думав про несправедливість навколишнього світу. Все навпаки: в обличчі Енн Люсі-Мод Монтгомері проявляє толерантність і розуміння до всього, що трапляється на шляху дівчинки.

Наступна книга на нашій відеополичці - «Привіт, містере Бог, це Анна!» Ім’я автора цієї книги – Фінн – насправді є псевдонімом англійського письменника Грегорі Хопкінса. Даний твір є першою книгою трилогії, опублікованій в 1974 році, куди також увійшли «Книга Анни» (1986) і «Анна і Чорний Лицар» (1990). Письменник стверджує, що Анна – героїня його книг – є реальним персонажем.

Неймовірний в плані простоти і глибини літературний твір. Незважаючи на те, що практично весь сюжет тут присвячений розкриттю головного персонажа, книга повністю захоплює. Можна сказати, що це філософський твір, де з витонченою легкістю описуються такі складні поняття, як Бог, любов і смерть. Автору майстерно вдалося продемонструвати силу, об’ємність і осмисленість дитячого сприйняття, варіант біблійного «Будьте, як діти». Книга читається на одному диханні, залишаючи після себе тепло в грудях і безліч роздумів в голові.

«Мій єдиний лицар» американської письменниці , авторки більш як 40 любовних романів Джулії Лейтем. Її визнано автором бестселерів за версією USA Today. Є лауреатом численних літературних премій та нагород.

Прекрасна і смілива войовниця Ганна Кендалл має намір зробити неможливе - вступити до Ліги клинка, таємне товариство лицарів. І заради цього готова не замислюючись протистояти будь-якій небезпеці. Однак небезпека приходить до Ганни з вельми несподіваного боку, і ім'я їй - сер Філіп Кліффорд. Цього чоловіка вона колись покохала з усім запалом першої пристрасті, але потім рішуче вирвала зі свого серця. Даремно Ганна клянеться, що сер Філіп ніколи більше не одурманить її ніжними промовами та солодкими поцілунками. Пристрасть, начебто, забута, спалахує знову...

Книга «Анні Маннінен» сучасної фінської письменниці Мар'ї-Леєни Міккола напрочуд мало відома, хоча, на наш погляд, абсолютно незаслужено.

У книзі дві площини – звичайний світ фінського невеликого містечка та казковий, повний пригод та подій, світ фантазій головної героїні Анні. Причому сюжет переходить з однієї реальності в іншу без скреготу та склеєк. Сусіди, мама, брат, тато, який виїхав на заробітки – всі прописані яскраво точно та дуже об'ємно.

Руда шестирічна дівчинка живе одночасно і в казковому світі, де вона виявляється маленькою відьмою, тісно пов'язаною зі світом природи. Її найкращі друзі - це Велика Жаба, Видра, Кінь Туман, Лісовий Кіт та багато інших. При цьому люди, що оточують дитину, часто мають другу, казкову особу. Грані між світами просто немає, фантастична реальність щільно переплетена зі звичайною, всі персонажі об'ємні і навіть пізнавані. У книзі дуже точно спіймано дитяче світовідчуття, драматичне, насичене і все одно світле.

В українському творчому сегменті найбільш відомі Ганни: письменниця, дружина Пантелеймона Куліша Ганна Барвінок, авторка творів для дорослих і дітей, Член Національної спілки письменників України поетеса Ганна Чубач, поетеса Ганна Світлична, поетеса, перекладачка, громадсько-політична діячка Ганна Костів-Гуска, поетеса, критик, літературознавець Анна Біла. Обов’язково про них більш детальніше у нашій рубриці «Давайте знайомитися!»

 І наостанок. «Зимові» Ганни дуже великі правдолюби, вони не люблять нещирих людей і часто бунтують проти несправедливості. «Весняні» Ганни м’які, податливі, турботливі, дуже цінують дітей і домашній затишок. Народжена влітку Ганна стримана, сором'язлива, їй нелегко зближуватися з новими людьми. «Осіння» Ганна цілеспрямована і наполеглива, вона може постояти за себе. Якщо співпало, посміхніться! :)

Дитяча письменниця - Марія Павленко

 Письменник це - не якийсь недосяжний абстрактний образ, а реальна жива людина. Дитячий письменник, це - дорослий, який виріс, але залишився з дитячою душею. Однією з таких чудових письменниць є Марина Павленко, про творчість якої ми сьогодні розповіли учням 6-А класу школи номер 1. Пані Павленко відносно недавно була гостем нашої книгозбірні та подарувала нам до вже існуючої колекції ще одну зі своїх книг. В контексті зустрічі була представлена література , перегляд інтерв’ю з авторкою та, звісно, фото на пам’ять.

Фіолетовий колір - колір з особливим змістом

#кольорові_читання Фіолетовий колір -  особливий символ, бо поєднує в собі два протилежних кольори – гарячий червоний і холодний синій. Червоний – символ Христової крові й Воскресіння; синій – символ Небес. В загальному: пролита на розп’ятті червона кров відкриває шлях до праведних Небес. Ось чому Службу Божу, приурочену Хресту Господньому, правлять священики у фіолетових ризах.

Такий глибокий зміст цього кольору. І книги у фіолетових обкладинках теж глибокі за змістом, допомагають відкрити для себе навколишній світ, поглибити знання в усіх галузях.

А скільки в природі існує квітів такого кольору. Ось така фіалка в бібліотеці радує нас в ці грудневі дні!

Синій колір - символ нескінченності

#кольорові_читання  Синій – символ вірності, довір’я і безконечності. Як безконечними бачиться морська далечінь і небесна глибина. Він настільки серйозний, що аж холодний. Його серйозна холодність зближується з Божественною Істиною, яка вічна і непорушна.

Як і голубий, він символізує Святі Небеса, людську праведність і чисту духовну відданість людини своєму Творцю і Судді, Владиці Небес і Світу.

… Його стихія – вода, котра не тільки сама синя, але й змикається із синім небом.

В ньому – і фарби моря, і прохолода землі. То його стихія – і вода, то його син – синій туман.

А скільки поетичних слів і порівнянь створили поети про сині очі. «У нього очі сині-сині, ніби волошки в житі», «Очі сині та сині дала мати дівчині», «Сині очі в моєї дружини».

Державний прапор України поєднав синій колір із жовтим. Це кольори нашої мрії і надії на вільне і щасливе життя.

Саме такого кольору і книги на виставці: сині, як літнє небо, глибокі за змістом, як морські глибини. Глибоких знань, гарних вражень тим, хто підбере собі книгу до вподоби.

Книги небесної блакиті

#кольорові_читання Блакитний колір – це символ прихильності і вірності. Це типовий інфантильний тон, і якщо йому надає перевагу доросла людина, значить, вона зберегла у собі «дитину» і пов’язані з цим риси характеру. Блакитний колір говорить про свободу, безтурботність, схильності до зміни обстановки. 

Це колір артистів, причому зовсім не обов’язково артистів за професією. Такі люди люблять життя, люблять грати в ньому красиві ролі, обожнюють успіх і, як правило, легко його досягають. Прагнуть до визнання. Якщо їх робота їм до душі, вони домагаються в ній великих успіхів. 

Успіхів досягли і письменники, чиї книги в блакитних обкладинках були на сьогоднішній виставці. Кожен любитель читання знайшов для себе гарну книгу: історичний роман, поетичну збірку, детектив чи новий жіночий роман.

Щасти всім у житті, блакитного безхмарного неба і гарних книг!

Зелений колір - колір життя

        #кольорові_читання Зелений — основа рослинного життя, тож цей колір поширений у природі. Зелений спектр заспокоює та відновлює, живить і наповнює. Згадайте, скільки відтінків зеленого в самому лише лісі. Із давніх-давен зелений був синонімом самої суті життя, живильності, переродження

        Про зразкових садівників кажуть, що у них «зелена рука», бо в них навіть звичайна галузка проростає, пускає коріння і листя. Психологи стверджують, що зелений колір – це колір життя, гармонії, юності. Він дарує надію, адже молоді пагони і сходи обіцяють нам новий урожай. Для людського ока це найзвичніший й найкомфортніший колір.

Саме книги такого кольору були підібрані на книжковій виставці в четвертий, «зелений» день кольорових читань в нашій бібліотеці. В «зелену» зону потрапили книги українських і зарубіжних класиків, сучасна проза, лірика, фантастика, історичні романи і повісті. 

Нехай книги в зелених обкладинках дають зелену дорогу позитивним емоціям і радісним подіям!

За жовте колосся....

        #кольорові_читання  Жовтий колір – носій сили Сонця, символ захисту і надії. На Близькому Сході його вважають кольором успіху і процвітання, у Японії символом мужності, в Індії прибутку. А в Західній Європі він означає радість і щастя. Тому в такий похмурий сьогоднішній день так приємно взяти в руки книгу яскравого кольору. Саме книги кольору осіннього листя, стиглого жита та сонячного проміння на нашій виставці. В золотавих кольорах вийшли книги: «Адвокат із Личаківської» Андрія Кокотюхи, «Справа Сивого» Братів Капранових, «Весняні ігри в осінніх садах» Юрія Винничука, «Монети для патріарха» Костянтина Когтянця, «Повний безлад» Вуді Аллена, «Енн із Ейвонлі» Люсі-Мод Монгомері, «Смерть Сократа» Юрія Мушкетика, «Народжені бути вільними» Джес П.Шаткіна, «Тірамісу з полуницями» Йоганни Яґелло, «Поезії та поеми» Андрія Малишка, «Малюк та бюджет» Любомира Остапіва, «Війна лайків» В.В.Сінґера. Для шанувальників творчості Володимира Івасюка приємним відкриттям буде книга «Володимир Івасюк. Музичні твори», а любителі точних наук оцінять нове видання Якова Перельмана «Захоплююча алгебра». Також в таких теплих кольорах видано багато книг із серії «Бібліотека всесвітньої літератури». Тож бажаємо Вам читати книги, розкривати свої інтелектуальні здібності і уяву, насолоджуйтесь життям і радісним миттєвостям, реалізуйте свої таланти, отримуйте моральне задоволення від читання.

Жовтий колір є уособленням розуму, тож знання вам відкриють дорогу в майбутнє.

Найпопулярніший напій

 

Для всіх, хто любить чай, цікавиться історією його виникнення і розповсюдження, виробництвом різних сортів, традиціями чаювання в країнах світу, центральна бібліотека підготувала книжкову виставку «Чайна симфонія» та запросила своїх користувачів познайомитися з матеріалами виставки та посмакувати чаєм. Хто не чув про чайні церемонії, що стали священним ритуалом у Японії! Чай - не просто напій. Його називають «аптекою в склянці». Як ліки, чай приймають в Індії, Греції, Туреччині, Італії...

Прижився чай і в нашій країні. В народі популярні чаї з м’яти, чебрецю, меліси, нагідків, листя і гілочок фруктових кущів і дерев. Фіточаювання і в наші дні має багато прихильників. Присутніх познайомили з легендами про чай . За однією з них, чай відкрив випадково другий китайський імператор Шень Нунг. Ім’я Нунг означає «Орач Духа, Божественний Землероб». Він завжди піклувався за своє здоров’я, тому пив кип’ячену воду. Якось вітер зірвав кілька листків чайного дерева і вони попали в казан з окропом. Імператор Піднебесної, скуштувавши цей напій, був у захваті від його смаку. Так чай увійшов в життя людей.

В центральній бібліотеці пройшло бібліочаювання, під час якого відвідувачі пили чай, читали книги, ділилися своїми рецептами приготування чаю, в тому числі і трав’яних. Фіточаєм не вперше пригощаються наші користувачі. І такі заходи стають дедалі популярнішими.

Тож здоров’я нам усім, і хай чай допомагає в цьому.

Українська Помпея

14 грудня – день, коли Українська держава вшановує героїчний подвиг учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Насамперед, це день мужніх та самовідданих людей, які у 1986 році прийняли доленосний виклик, щоб захистити не тільки Україну, але й усе людство від руйнівного впливу зруйнованого внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС 4-го енергоблоку.

Силами понад 600 тисяч ліквідаторів за рекордно короткий термін, 206 днів, у 1986 році було побудовано об’єкт «Укриття». Це перша захисна споруда, яка дозволила пом’якшити згубний вплив «мирного» атома, що вийшов з-під контролю.

Наш щоденний обов’язок – пам’ятати про учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які є прикладом мужності, самовідданості та високого професіоналізму.

Щодня, протягом останніх 36 років у зоні відчуження продовжують боротьбу з наслідками аварії на ЧАЕС.

Щиро дякуємо і ліквідаторам, і міжнародній спільноті, яка допомагає Україні та українцям у нелегкій боротьбі із наслідками аварії на ЧАЕС.

Завдяки надійній підтримці та розумінню міжнародної спільноти глобального виклику, який випав на долю України, нам вдалося побудувати Новий безпечний конфайнмент, захисну арку, яка на 100 років захистить людство від негативного впливу 4-го зруйнованого енергоблоку на життя, здоров’я людей та навколишнє середовище.

Серед тих, хто став на смертельний герць з немирним атомом, було багато наших земляків. Сьогодні вони мають проблеми із здоров'ям, багато пішли вже в потойбіччя, але вони ніколи не нарікали і не нарікають на те, що були серед ліквідаторів.

Вшановуючи їх подвиг, в бібліотеках проводяться зустрічі із ліквідаторами, години чорнобильського братства, години вшанування. організовуються книжкові виставки, перегляди літератури. Ми повинні знати, якою ціною заплатили українці за те, щоб приборкати смертельну небезпеку.

Помаранчевий колір - колір енергії

#кольорові_читання Книги помаранчевого кольору зібрали бібліотекарі на виставці «Помаранчевий колір – колір енергії». Напевно, для кожного українця помаранчевий колір насамперед асоціюється з Помаранчевою революцією, яка не залишила нікого байдужим. Події тієї революції дали свої плоди.

Завдання книг у помаранчевих обкладинках – посприяти тому, щоб люди взяли їх у руки і прочитали. Вони того варті. Книги відомих українських і зарубіжних письменників, істориків, психологів, військових, які пройшли через АТО: «Іловайський щоденник» Романа Зіненка, «100 днів полону, або позивний «911» Валерія Макеєва, «Варта! Варта!» Террі Пратчетта, «Сіддхартха» Германа Гессе, «Г'юстоне, у нас проблеми» Катажини Ґрохолі, «Сонник» Зігмунда Фрейда, «Витончене мистецтво забивати на все» Марка Менсона. А книг із серії «Світова класика», виданих у такому теплому кольорі, дуже багато.

Тож читаймо! Хай книги нам допомагають мати силу і енергію в досягненні мети.

Пророк Наум наведе на ум

З давніх-давен пророк Наум вважається покровителем учнів, за що його прозвали Грамотієм. Раніше в Україні, саме на свято Наума, починалися заняття у школі, бо наші пращури були переконані, що покровитель Наум допоможе успішно засвоїти знання. Кожен учень приносив на уроки горщик каші і пригощав нею вчителя. А оскільки вчитель не міг з’їсти стільки каші, то діти витягали з-за халяви чобота ложки і всі разом приступали до трапези. Початок занять у школах має іще багато різних обрядів початку навчання. Про них шла мова під час фольклорної години «Наум Грамотій, знання в наших головах посій» та конкурсу ерудитів. Адже цей в день святкують ті, хто присвятив себе розумовій праці. 

Гостею бібліотеки стала філософиня, доцент кафедри філософії Тернопільського державного університету Олеся Андріївна Розумович. Вона і провела цей конкурс. Цікаві питання, змістовні відповіді показали, що у тих, хто читає книги, високий рівень знань з багатьох галузей.

Книги кольору кохання

#кольорові_читання Цього року в Україні вперше відбувається Національний тиждень читання, який проводить Український інститут книги спільно з МКІП з 13 по 19 грудня. Це загальнонаціональне свято, що об'єднує навколо читання читачів, письменників, бібліотекарів, видавців і книгарів по всій країні.

Наша мета – залучити українців до читання, купівлі та дарування книжок, відвідування бібліотек, а також привернути увагу до українського книговидання та літератури, підтримати видавництва, книгарні та бібліотеки. Звернути увагу на чинники, що допомагають українцям читати, і проєкти, які роблять книжку ближчою до кожного українця.

“Національний тиждень читання – надзвичайно важлива подія для промоції читання книжок в різних країнах. Український інститут книги займається промоцією читання на державному рівні. По-перше, ми спрощуємо українцям вибір – у нас є проєкти, в яких експерти відібрали книжки під різних читачів, від дошкільнят до дорослих, крім того, ми інформуємо про українські книжки, що здобули премії та нагороди як в Україні, так і за кордоном. По-друге, надаємо доступ до книжок безкоштовно через публічні бібліотеки, для яких закуповуємо книжки. По-третє, здійснюємо ряд проєктів з промоції читання як процесу, важливого для формування цілої життєвої стратегії, зазвичай значно більш успішної у тих, хто читає багато, ніж у тих, хто не читає взагалі”, – розповіла директорка Українського інституту книги Олександра Коваль.

Центральна бібліотека Христинівської міської ради, беручи участь у Національному тижні читанні, організовує книжкові виставки, зустрічі з місцевими літераторами, журналістами, огляди літератури, екскурсії до бібліотеки та літературного музею тощо.

В перший день Тижня увазі користувачів була представлена книжкова виставка «Червоне – то любов...». На ній зібрані книги в червоних обкладинках. Це колір кохання, пристрасті, вогню, життєвої сили... Але це і колір гніву та війни. Саме такі книги на цій виставці: «Поряд з характерником» Любові Овсянникової, «Микола Джеря» Нечуя-Левицького, «Червоні на чорному сліди» Ірини Цілик, «Вигнання з раю» Павла Загребельного, «Війна з Росією» - автор - генерал Великої Британії сер Річард Ширрефф, «Санаторна зона» Миколи Хвильового, «Від хорошого до величного» Джима Коллінза, багато книг із серії «Всесвітня література».

Виставка вийшла яскравою, насиченою. Своїм кольором відразу привертала увагу користувачів. Гарних всім книг, приємного читання!

Свято Андрія по-бібліотечному

    Свято Андрія Первозванного вважається найбільшим передноворічним святом В народі це свято називають Калитою.

      Свято є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. В цей вечір, за традицією,  хлопці робили дрібні капості дівчатам, а дівчата в цей час проводили ворожіння на судженого.  Андріївські вечорниці супроводжувалися жартами, піснями, танцями. Кусали Калиту, їли вареники, вправлялися в майстерності співати пісень - жартівливих, веселих, ліричних.  Ця давня традиція призабутих Андріївських вечорниць - прекрасний витвір людської фантазії призабутої сьогодні, яку хочеться повернути до життя, щоб ожила одна із сторінок  молодості наших предків.

     Щоб зберегти і повернути звичаї і обряди, вірування і свята наших дідусів і бабусь, в бібліотеках нашої громади  проводяться літературні посиденьки, вечорниці, літературно-етнічні години, фольклорини, інформаційні калейдоскопи, уроки народознавства тощо. Ось і до свята Андрія в центральній бібліотеці пройшли літературно-фольклорні вечорниці. З кусанням калити, варениками, конкурсом знавців фольклору. В цей день відвідувачі познайомились з книгами, які розповідають про свято Андрія Первозванного, прикметами цього дня, прислів'ями про це свято. А іще були представлені книги авторів, які маю ім'я Андрій: поета Андрія Малишка, романіста Андрія Любки, "золотого письменника" Андрія Куркова, письменника-белетриста Андрія Кокотюхи...

   Гостею наших вечорниць стала Галина Василівна Бортник, художниця, поетеса, яка свої книги видає під псевдонімом Галина Біла. Наша гостя читала свої нові вірші, співала пісні, мелодію до яких придумала сама, розповідала про свої задуми, творчі плани.  Вона нещодавно провела персональну виставку в Черкаському художньому музеї, тож ділилась враженнями про неї.

    Рік закінчується, а свята продовжуються, тож сьогодні  в

ітаємо всіх Андріїв, Андріївних, Андрійовичів з їх  святом, зичимо всіляких гараздів не тільки в цей день, а на протязі всього життя. І хай живу гарні звичаї нашого народу, хай в мирній і вільній Україні ми маємо змогу святкувати, радіти життю і нести ці обряди молодим.

Гра, що має мільйони прихильників

Футбол – це гра, яка змушує мільйони людей, особливо чоловічої половини людства, вболівати, коментувати, прогнозувати, аналізувати всі ігри. І не має особливого значення, яка команда грає – дворова, збірна міста чи держави. Вболівальники хочуть бачити гарний футбол, гарні передачі і голи. Адже кожен вболівальник охоче поганяє м'яча, покаже свої вміння і спритність. Для справжніх футболістів не існує поганого поля, спеки чи холоду. Потрібні тільки вільна ділянка, ворота і м'яч, а гру вони покажуть. А коли улюблена команда високого класу проводить матч на високому рівні, то мусить чекати і домашня робота, і непопорана скотина, і недосаджений город. Якщо в сім'ї лише один телевізор, він повинен бути на тій програмі, де транслюється матч. А той, хто побував на стадіоні на таких матчах, виніс неповторні враження від тієї атмосфери піднесення, спортивного азарту, бажання підтримати улюблену команду.

У шанувальників футболу всього світу є своє свято – Всесвітній день футболу. Подякувати за нього можна ООН, яка і запропонувала його відзначати 10 грудня кожного року. Таким чином міжнародне співтовариство віддає дань цьому виду спорту, який для багатьох мільйонів не просто гра, а стиль життя.

Перша згадка про футбол як «про гру в м’яч ногами» історики знайшли в китайських джерелах, що датуються другим тисячоліттям до нашої ери.

Називалася вона Цу Чю, що означає «штовхати ногою». Гра у футбол дозволяла китайським воїнам підтримувати добру фізичну форму.

Коли вперше з’явилася ця гра точно ніхто не знає. Деякі стверджують, що попередником сучасного футболу була дика гра саксонців, які жили в Англії в VIII столітті. На бойовищі, після битви, вони пинали ногами відрубані голови супротивника. Бррр…, жахливе видовище, згодьтеся!

У футбол грали й у Давній Греції і Римі близько двох з половиною тисяч років тому. У Греції ця гра називалася «битва за м’яч». Можна припустити, що граючи в неї, застосовували різноманітні прийоми бойових мистецтв.

В центральній бібліотеці працюють жінки, але серед них виявилися палкі вболівальниці цього виду спорту. Ними організована книжкова виставка, матеріали якої знайомлять відвідувачів з цікавими сторінками з історії футболу, найвідомішими гравцями, досягненнями христинівських футболістів.

Хай і надалі розвивається футбол і хай радує своїх прихильників перемогами і гарною грою!

А ті, хто ще не любить футбол, хутко заучуйте футбольну кричалку «оле-оле-оле» і на трибуну! Будете спокійно споглядати гру виключно до першого пенальті у ворота вашої команди!

Зустрічаємо тебе, матінко-зима

    Календар стає все тоншим, добігає кінця рік 2021... Ми всі, дорослі і діти чекаємо зими, новорічно-різдвяних свят, подарунків і чудес  - від Діда Мороза, рідних,  керівництва і  природи .Щоб  підняти настрій собі і користувачам бібліотеки, ми організували виставки, інсталяції, фотозони,  виготовили різноманітні ялинки і поробки.  Радіймо кожному зимовому дню, кожній нагоді зробити для оточуючих щось гарне і приємне. Хай зима буде з снігом, подарунками, гарними новинами і  хорошими книгами.