суботу, 25 лютого 2023 р.

Наша Леся

   Центральна бібліотека Христинівської міської ради долучається до книжкового челенджу #LesyaBookChallenge2023, що проходить з нагоди відзначення 152-ї річниці з дня народження Лесі Українки. Мета - популяризація творчості Лесі Українки.

Пропонуємо пригадати ліричний твір «Давня весна», який був написаний Лесею під час її хвороби. Після довгої зими всім кортить тепла, тому весна – найжаданіша пора у житті людини. У своєму вірші Леся Українка возвеличує красу приходу весни, коли відчувається прилив сил та енергії і з’являється прагнення насолоджуватися змінами, які відбуваються у природі та радіти від них, як час, коли їй менше болить.

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

1894 р.

Тож, вчимося у Лесі бачити красу у навколишньому світі і цінувати її, адже завдяки їй людина здатна забути про свою хворобу і самотність.

І в свою чергу запрошуємо всіх до нас у бібліотеку, де організовано виставку книг, які допоможуть краще зрозуміти цю неперевершену жінку.









пʼятницю, 24 лютого 2023 р.

Нескорена душа України

Леся Українка... Це ніжне і дзвінке ім'я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам'яті і свідомості кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різноголосся світової культури. Горде і дзвінке її ім'я в серцях мільйонів людей відгукується не тільки рядками «Лісової пісні» чи «Слово, чому ти не твердая криця?», але й палкою любов'ю до великої поетеси, гордістю за свій народ, що виплекав її.

Прогресивне людство відзначає 152-у річницю з дня народження великої дочки України. В центральній бібліотеці організовано книжкову виставку «Безсмертна дочка Прометея». Біля неї проведено поетичну годину «До тебе, Україно, струна моя перша озветься». Звучали вірші Лесі і про Лесю, розповідь про її долю, творчість, кохання. За кожним рядком її творів – думки про Україну, про її минуле і майбутнє.

На світі не було такої жінки, яка б в своєму серці поєднала таку мужність, таку геніальність, такий вогонь і розум, таку пристрасну любов і таку відданість народу і Україні. ЇЇ життя – взірець для нас і наших нащадків..




Україна рік в сльозах, але не на колінах

             Насунула чорна війна на Україну...

То ворог, піднявши себе  величаво, 

Собі щось придумав, що має він право

На долі людські, на чиїсь почуття,

На землі чужі, на безцінне життя...

Рік тому о 4:55 24 лютого Україна здригнулась від вибухів ракет на своїй території – путін почав повномасштабну війну, яку до цих пір називають «спецоперацією». Від звуків вибухів прокинулись жителі багатьох українських міст: Києва, Одеси, Харкова... Прогриміли вибухи і в нашій громаді.

В країні ввели воєнний стан та розірвали дипломатичні відносини з рф. Ми вчились жити під звуки сирен, піклуватись про тих, хто поряд. Хтось шукав безпеки за кордоном, хтось обладнував укриття дома.

25 лютого стало відомо, що захисники острова Зміїного красномовно вказали напрямок руху ворожому військовому кораблю. Кінець лютого запам'ятався заторами на дорогах, спорожнілими полицями магазинів, панікою та прикладами героїзму і сміливості. Люди голіруч зупиняли танки, збирали для ЗСУ кошти, продукти, ліки. Вся Україна стала територією волонтерства. Перелічити все те, що роблять наші люди для Української Армії, просто неможливо. Напівфабрикатами, випічкою, плетеними шкарпетками ми показуємо нашим захисникам, що ми з ними, ми віримо в них, віримо в Перемогу. До цієї справи долучаються і наші діти, які за цей рік подорослішали. В їх життя, в їх дитинство увірвалась віроломна війна, і вони грають в інші ігри: малюють обереги воїнам, влаштовують благодійні концерти і ярмарки, витягають зі своїх скарбничок кошти і перераховують їх на ЗСУ.

Є в нас, на превеликий жаль, зрадники, перебіжчики. Наша зневага і ненависть до них така ж сильна, як і до рашистів.

Ця війна забирає життя наших Героїв. Ми на колінах проводжаємо їх в останню путь, їх побратими обов'язково  помстяться  ворогам.  Кара буде їм за зруйновані пологові і житлові будинки, театри, музеї, залізничні вокзали, лікарні, бібліотеки, за знищене, спалене і вкрадене.

Українці відбудують свою Державу, сильну і вільну. Ми єдина країна, єдиний народ. В єдності – наша сила. А ще сила – у правді. Правду, гірку і героїчну, висвітлюють матеріали книжково-документальної виставки «Рік героїзму і незламності». Книги і статті розповідають про наші жахливі втрати, які нічим не замінити, про рани, які не загоїть час. А ще розповідають про мужність і силу духу, про незламність і героїзм.

Ми обов'язково здолаємо цих нелюдів. Ніколи Україна не стане на коліна перед загарбницькою ордою.

Все буде Україна!










четвер, 23 лютого 2023 р.

Щасливий дар творити для дітей.

Виповнюється 120 років від дня народження Наталі Забіли. Майже всі її книги написані для юних читачів, але і старше покоління з задоволенням читає-перечитує чудові твори. 1924 року, будучи студенткою, письменниця надрукувала свій перший вірш. Відтоді дедалі частіше твори з'являються в багатьох газетах та журналах. З того часу письменниця створила понад сто п'ятдесят збірок та окремих книжок. Особливе місце в творчості посідають віршовані казки – пісенні, легкі, цікаві. Прозові твори повчальні, ліричні, які виховують найкращі людські якості. 

Читачів бібліотеки запрошуємо відвідати книжкову виставку та ознайомитися з творчістю письменниці.



середу, 22 лютого 2023 р.

Наснагу дає рідна сторона

           В літературу люди приходять різними шляхами, одні з шкільних років пишуть вірші, оповідання, придумують казки, після школи вступають до гуманітарних закладів... І пишуть, друкують, радіють першій виданій книзі. Адже кожна така книга – то дитина, яку виносили в серці, випестували, ночами підліковували-редагували... Є люди, які і люблять книгу, і читають багато, і легко вірщують для друзів та рідних. Але то – для душі.

Серед тих, хто прийшов в велику літературу після життєвих доріг, і Борис Йосипович Пономаренко. Зараз в його творчому доробку – п'ять збірок. Він народився в 1944 році в селі Хацьки на Черкащині. Його шлях проліг від Хацьківської середньої школи, яку він закінчив у 1961 році. Працював електриком на Півночі, служив в Армії, потім довгий час трудився на Смілянському машинобудівному заводі, де пройшов шлях від електрика до начальника ливарного виробництва. Вищу освіту здобував заочно в Київському політехнічному інституті. Господарник, організатор, керівник, він був обраний Народним депутатом України. Був членом Комітету з питань базових галузей та соціально-економічного розвитку села та групи «Реформи». У 1998-2000 роках – слухач Української академії державного управління при Президентові України.

З червня 1998 року – головний консультант-експерт Управління забезпечення зв'язків з Верховною Радою України Адміністрації Президента України. Працював заступником керівника управління діловодства Головного управління документального забезпечення, заступником керівника управління діловодства – завідувачем відділу службової кореспонденції Апарату Верховної Ради України.

З життєвою мудрістю прийшло розуміння, що свої думки і прагнення можна передати не тільки з трибуни, а й друкованим словом. Ті слова то жевріли в душі, то палахкотіли вогнем. І їм, отим словам, було так добре на листках книг. Ці книги гріли його серце і душі тих, хто брав їх в руки.

З червня 1998 року – головний консультант-експерт Управління забезпечення зв'язків з Верховною Радою України Адміністрації Президента України. Працював заступником керівника управління діловодства Головного управління документального забезпечення, заступником керівника управління діловодства – завідувачем відділу службової кореспонденції Апарату Верховної Ради України.

Був членом політвиконкому Трудової партії України (ТПУ). Член правління Асоціації народних депутатів України попередніх скликань.

Проживаючи в Києві, подумки був в рідній стороні, на Черкащині, яка приходила в сни ставками, річками, лісами, садами і друзями, колегами, однокласниками і і щемливими спогадами. Тому його участь в Київському земляцтві «Шевченків край» свіжа вода для душі. Ця організація включає понад п'ятсот членів. Це письменники, журналісти, вчені, науковці, лікарі люди різних професій, покликань і доль.

З Ігорем Юхновським вони виявились однодумцями, разом працювали в Інституті національної пам'яті, створювали міжнародний благодійний фонд. Вірші пана Пономаренка виявились душі мелодійними, легко лягали на ноти і душі композиторів. Він співпрацює з смілянським композитором Миколою Сюмаком та композитором, хормейстером хору ім Г.Верьовки Іриною Мельниченко. Разом з цим уславленим хором Борис Йосипович їздить по містах і селах України, які дали нашому народу визначних діячів культури, літератури, науки.

З івангородцем, Сичем Володимиром Феодосійовичем, який зараз проживає у Вишгороді, вони познайомились на дні Києва в павільйоні Черкаського земляцтва. Відразу потоваришували, адже в них багато спільного в думках і діях. Саме пану Сичу він передав свої книги для наших читачів: «Уклонися порогові отчому», «Полігон», «Ранкової роси намисто», «Ударив дзвін», «Полиновий дзвін волі». Людям подобаються його повісті, оповідання, поезія. Адже вони про людей, їх біди і радості.

Ми чекали на зустріч з письменником в Івангороді. Але клята війна перенесла цю зустріч на пізніше. Ми поспілкуємось з митцем після Перемоги.

Письменник здав до друку нову книгу «Сила роду нашого», яка присвячена незламному народу України, ЗСУ, в рядах яких зараз і його син Роман.

Здоров'я, сили і наснаги, шановний Борисе Йосиповичу. До зустрічі в Івангороді під мирним небом.





вівторок, 21 лютого 2023 р.

Рідна мова – душа народу

Бізнес говорить англійською,

Кохання - французькою,

Прагматизм - німецькою,

А свобода - українською!

(Павло Вишебаба)


Міжнародний день рідної мови – це відносно молоде свято. До календарів усього світу воно увійшло тільки в 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть. 

Де і коли зародилася традиція Міжнародного дня рідної мови? Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року це свято відзначають і у нас. Наша мова має багато гірких сторінок: її забороняли циркулярами і указами, їй придумували принизливі слова і порівняння, знищували книги українською мовою, вилучали букви з української абетки. Але мова – душа народу, вижила, вистояла і розквітла. Квітуча, солов’їна, барвінкова – так ми називаємо її –мову, якою нам матусі співали колискові, бабусі розповідали казки, а дідусі – легенди. Цією мовою нам освічуються в коханні, нею ми молимося за наших воїнів, які охороняють нашу землю, наше майбутнє.

Про рідну мову можна говорити довго, складати про неї вірші, писати їй оди. Тож, присягаючись рідній мові в любові, в центральній бібліотеці провели поетичний марафон «Мови нашої золотої небесна краса». Він проходив біля книжкової виставки «Нехай же слово золоте печалиться, сміється і цвіте». Відвідувачі бібліотеки читали вірші про українську мову, про рідне слово, про значення рідної мови в житті людини. Адже ми будемо людьми доти, доки в нас буде мова. Нею ми єднаємось, спілкуємось, навчаємось.

Сподобалися слова вірша, який читала зовсім юна христинівчанка «Розвивайся й далі, мово наша рідна, і про нас нащадкам звістку донеси...»








Міжнародний день рідної мови у бібліотеці.

Яка прекрасна наша мова. Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена письменниками.

Мова... Яка ти багатогранна, ніжна, чиста, як промінчики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю... Ти квітуєш пелюстками слів, даєш поетові дужі крила. Ти повна сил, як кремезний дуб, тобі рости, рости і не в'янути, бо в тобі «великого народу душа».

До Міжнародного дня мови у бібліотеці для дітей відбулися змагання на звання кращого знавця мови і літератури, ігри «Мовне асорті», «Гострослови», «Скажи без затримки», вікторина «Упізнай слово» та читачі мали змогу переглянути виставку «Розмовляй мовою України».










понеділок, 20 лютого 2023 р.

Небесна Сотня живе в наших серцях



          Незалежність – слово тихе, а громом гримить із сивих століть і пробиває тюремні мури. Не одне покоління кращих синів і дочок беззавітно клали своє життя до ніг неньки-України, заради її волі і свободи.

Сьогодні Україна вшановує цвіт нашого народу, славних синів і дочок, які у розквіті сил віддали свою молодість і найдорожче – життя за щасливе майбутнє народу під час Революції Гідності.

Ми в скорботі схилимо низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття. Майдан мав бути мирним, вимоги протестувальників – прогресивними, віра в світле європейське майбутнє України – сильною. Вони не думали про смерть, вони її не чекали. Силою обставин вони опинились на передовій, де вирішувалось майбутнє України. Саме за нього вони віддали своє життя. Дев’ять років минає з того трагічного і героїчного часу...

Кожен із Небесної Сотні, як і ми з вами, мали сім'ю, батьків, друзів, захоплення і мрії... Але за покликом душі вони вийшли на Майдан заради вільної, демократичної і чесної України.

Про них, справжніх патріотів України, написані книги, статті, вірші, створено фільми. Саме такий матеріал зібрано на книжковій виставці-реквієм «Лицарі Небесної Сотні». Ця книжкова виставка була розгорнута і під час зібрання в місті, присвяченого вшануванню героїв Небесної Сотні. Ведуча, директор центральної бібліотеки Раїса Шумовська розповіла присутнім про криваві події в Києві дев’ять років тому та провела паралель між подвигом українців на Майдані та в майже річній російсько-українській війні. Вистояли тоді, переможемо зараз!

Після виступу міського голови Миколи Наконечного та покладання квітів до пам’ятного знаку борцям за волю та незалежність України, присутні ознайомились з матеріалами виставки.





Герої Небесної Сотні увійшли в історію нашого народу як символ волі, незламності, вірності своїм ідеалам. Ми, українці, їх завжди пам’ятатимемо!

Спасибі серцем і душею,
Я щиро це і палко говорю!
Як крикнуть: «Слава Україні!»
«Навіки слава!» – я завжди скажу!

четвер, 16 лютого 2023 р.

Ми всі – моноліт, ми всі – велика українська нація

Упродовж багатьох століть недруги розтягували українські землі в різні боки. Однак, просякнуті кров’ю та потом, сповнені жертовністю та одержимістю, любов’ю та істинним патріотизмом, українці завжди боролися за відродження своєї державності. Свобода та незалежність стали найбільшим бажанням для кожного з нас, адже діставались дорогою ціною.

Україна – така різна, але така єдина: крейдяні гори Донеччини, підземелля Чортківського замку на Тернопільщині, Дніпро-Бузький лиман, Кінбурнська коса, найвищі вершини Карпатських гір, крафтові ферми Вінниччини, трипільська культура, як одне із найбільш яскравих явищ стародавньої історії Європи, що на Черкащині. Майже рік тому перед нашою державою повстали дуже серйозні зовнішні та внутрішні виклики. Ми знову боронимо своє! І єдність українців стала відповіддю нації на повномасштабну війну з боку рф. Єдність, яку демонструє наше суспільство, свідчить лише про одне: українська нація міцнішає, дорослішає та стає взірцем сміливості та відваги для інших народів. Єдність – це наша потужна зброя. І поки ми єдині – ми непереможні!

Сьогодні, в День єднання, в Христинівській територіальній громаді, як і повсюди в країні, піднято державний прапор України. О 10:00 год. христинівчани, які прийшли до місця проведення акції задля демонстрації єднання українців, виконали державний гімн України та розгорнули наш головний синьо-жовтий символ  стяг нашої волі, єдності та могутності Українського народу.



Бібліотечні працівники організували книжкову виставку "16 лютого - ДЕНЬ ЄДНАННЯ", яка стала імпровізованою фотозоною.


 

Нехай же майорить у рідних кольорах сьогодні Україна для тих, хто бореться за кожен клаптик української землі, для тих, хто чекає повернення у рідну домівку, для тих, хто зараз не може відкрито розгорнути державний прапор у себе вдома, але чекає на ЗСУ. 

Хай він замайорить у всіх куточках планети!

Литва

Литва, маленька і горда країна, яку ми сміливо і з теплом можемо вже назвати своєю сестрою. За майже рік агресивного вторгнення рф в Україну, Литва допомогла нам грішми, зброєю, прийомом біженців, розвідувальними даними, теплом сердець литовців.

Непроста історія у цієї держави. Протягом століть південно-східні береги Балтійського моря були заселені балтійськими племенами. У 1230-х роках Литовські землі були об'єднані, а 6 липня 1253 року було створене Велике королівство Литви, яке упродовж ХІV століття було найбільшою країною Європи. До складу входили: нинішня Литва, Білорусь, Україна, частина Польщі та Росії. З Люблінською унією 1569 року Литва та Польща утворили дводержавну унію – Річ Посполиту. Вона проіснували більше двох століть, поки сусідні країни її не демонтували з 1772 по 1795 р. В кінцевому результаті російська імперія анексувала більшу частину території Литви.

Наприкінці І-ї світової війни, 16 лютого 1918 року було підписано Акт про незалежність Литви. Ось цю дату, 115-у річницю Акту незалежності і відмічають литовці.

В роки ІІ-ї світової війни Литва була під окупацією срср, потім нацистської Німеччини, а потім увійшла знову до складу союзу.

Литва перша серед республік Балтії вийшла із складу срср. Це сталось за рік до офіційного розпуску радянського союзу, 11 березня 1990 року.

Зараз Литва має розвинену економіку, високий рівень життя. В цій державі високі показники громадянських свобод. Литва – член ЄС, Ради Європи, єврозони, Шенгенської угоди, НАТО, ОЕСР та Північного інвестиційного банку.

Має литовський народ багату культуру, якою пишається по праву. А ми сьогодні хочемо розповісти про літературу цього народу, про письменників, поетів, драматургів, які в своїх творах висвітлили звичаї свого народу, його мрії, любов до Батьківщини. В минулому в литовського і українського народів багато спільних сторінок історії, битв і ворогів.

Читачі знайомі з книгами таких литовських авторів, як Йонас Авіжус, Юозас Апутіс, Вітаутас Бубніс, Томас Венцлова, Гінтарас Граяускас, Річардас Ґавяліс, Сиґітас Зіґмас Ґяда, Антанас Дрілінґа, Бріґіта Станайтите та інших.


Іцхокас Мерас «Нічия триває лише мить».

Друга світова війна. Вільнюське гетто. Шахова партія, яку не можна ні виграти, ні програти, бо на кону – життя дітей. Але на перепоні смерті стає кохання, вічне і сильне...Перед читачем розгортаються події понад сімдесятирічної давнини, які й понині не втратили своєї гостроти, – жоден не залишиться байдужим.



середу, 15 лютого 2023 р.

Обпалені вогнем чужих країн

Як захлинувся бій останній,

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані,

Ще зовсім юний мій земляк...


З давніх-давен український народ вшановує пам’ять про тих, хто своєю жертовністю ввійшов в історію битв, подвигів, виконанням військового обов’язку.

Афганська війна – це 3338 днів мужності і горя, випробовувань і витривалості, віри і сподівань. Ця мусульманська країна ось уже 34 роки в нашій свідомості асоціюється з болем втрат, людським лихом, справжнім пеклом, куди потрапили й наші українські солдати, яким ще не було й двадцяти років...

А перед цим була Куба, Ангола, В’єтнам, Сомалі, Сирія... І виконання інтернаціонального обов’язку. Десь нас чекали, десь відверто зневажали. Але всюди наші солдати проявляли героїзм, стійкість, мужність. Високо цінували дружбу, готові були за бойового товариша пожертвувати своїм життям. Ці почуття вони пронесли через роки життя.

Останньою такою війною була війна в Афганістані, яка забрала тисячі життів, скалічила душі молодих людей, багатьох залишила інвалідами.

15 лютого 1989 року було поставлено крапку в цій війні, останній солдат повернувся додому. Тому в цей день вшановують їх, солдатів, які не за своєю волею змушені були воювати в різних країнах. Вони не зрадили військовій присязі, своїм побратимам, честі і громадянському обов’язку.

Подіям того часу організована книжкова виставка в центральній бібліотеці «Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя», біля якої була проведена година вшанування «Прострелені Афганом душі».

Ті, хто пройшов смертельними дорогами Афганістану, зараз передпенсійного, а то і пенсійного віку, але серед них є ті, хто зараз боронить Україну від рашистських зайд. З такими воїнами, чесними, сміливими, відважними, ми обовязково переможемо.

Все буде Україна!




Стрітення відзначаєм, весну-красну зустрічаєм

У народі кажуть: як лютий не лютуй, а на весну брови не хмур. Хоча він за своїм характером найпримхливіший місяць, та все ж сонечко повертає на весну, поступово день збільшується. Мудро відмічено у народному прислів’ї: «Лютневий сніг весною пахне».

У кожного місяця є свої свята. У січні – це Різдво, Василя, Водохреща. Натомість лютий може похвалитися лише одним найбільшим церковним святом – Стрітенням Господнім.

Що це за свято – Стрітення Господнє

Свято завжди святкується на 40-й день після Різдва Христового. З церковнослов'янської мови слово «стрітення» перекладається як «зустріч, яка описує значущу та важливу подію в житті Ісуса Христа». Описана вона в Євангелії від Луки: на сороковий день від народження Марія разом з Іосифом принесли маленького Ісуса до храму для причастя. При цьому Єрусалимському храмі жили двоє праведних людей – священник Симеон і благочестива пророчиця Анна. Вони святим духом були натхненні і сподівалися перед своєю смертю побачити Спасителя. І коли Мати Божа принесла до святині маленького Ісуса, Симеон приступив до немовляти, взяв його на руки і славлячи Бога сказав: «Нині відпускаєш раба Твого Владико, за словом твоїм, з миром, бо очі мої побачили спасіння Твоє, яке ти уготовив перед лицем всіх людей…». Анна ж, яка понад 60 років служила Богу в пості і молитві, та за що Бог наділив її даром пророцтва і дав їй ласку дожити до тієї хвилини, коли вона побачить Спасителя світу, пішла розголошувати, що вже прийшов на світ той, кого багато віків чекали всі народи.

Що потрібно робити цього дня

Віряни цього дня обов’язково відвідують храм, де проводиться святкова літургія. Головним дійством у цей день було освячення вогню й води; стрітенські свічки вважалися чарівними і мали назву «громниця» («громничка»). Їх запалювали й ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому, щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз не побив дерева. Вважається, поки Стрітенська свічка горить, вона здатна захищати людину від хвороб, бід і всіляких негараздів. Коли вона догорить, її потрібно віднести назад до церкви.

Цінували також стрітенську воду, набрану з-під даху чи освячену в церкві. Вважалося, що ця чудодійна вода допомагає від хвороб, особливо від пристріту. Нею обов'язково обприскували будинки, окропляли та поїли худобу. А на Слобожанщині пасічники, коли приходила пора, кропили вулики.

Що не можна робити на Стрітення

Цей день особливо важливий для справжніх вірян. Тому вони завжди намагаються провести його з користю: розвиваються духовно, читають молитви. Існує і низка заборон:

- не можна фізично працювати, а також прибирати в хаті, займатися рукоділлям;

- від походу на церковну службу краще не відмовлятися, а також не можна приходити на неї із запізненням;

- не варто злословити, ображатися, сваритися;

- треба утриматися від далеких поїздок, тому що цей день краще провести з близькими;

- забороняється вдаватися до різного роду магічних обрядів, ворожити;

- не можна пити алкогольні напої.

Народні прикмети на Стрітення

За погодою люди передбачали якими будуть весна й літо та майбутній врожай:

- на Стрітення з’явилися великі бурульки, що звисають з дахів – буде багатий врожай кукурудзи;

- напередодні свята ясне небо – гарно вродять фрукти та ягоди;

- сонячна і безвітряна погода – обіцяє хороший сезон для пасічників;

- дощовий день – до спекотного літа, а якщо йде сніг – чекайте на пізні заморозки навесні;

- вночі багато зірок – весна прийде пізно;

якщо на Стрітення відлига, то ще довго буде зима;

якщо на Стрітення дорогу перемітає – весна буде пізньою і холодною;

якщо на Стрітення півень нап’ється, то на Великдень віл напасеться.

В центральній бібліотеці пройшов урок народознавства «Стрітення» завершує зимові свята». Під час його бібліотекарі розповіли про історію свята, познайомили з книгами, де можна прочитати про те, як наші предки святкували цей день. А потім присутні згадували прислів'я, прикмети, пов’язані з цим днем. Було цікаво!

Тож із святом Стрітення всіх! Гарної нам весни і Перемоги Україні!