Вишиванка в одязі видатних українців

Саме під такою назвою пройшла година цікавих повідомлень в центральній бібліотеці. Провела її провідний бібліотекар Сухецька Наталя Іванівна.

Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія, міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та, більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

Історія народної вишивки в Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Оспівана в піснях і легендах, увічнена на картинах і старих світлинах, українська вишиванка викликає в нас особливі, трепетні і ніжні почуття.

Пані Наталя зібрала фотографії українців, які зображені у вишитих сорочках, сукнях, блузках... Це класики української літератури, українські вчені, історики, керівники держави, співаки, теле- і радіоведучі, журналісти, сучасні письменники, поети, волонтери і учасник АТО... Всіх не перелічити!

Історія вишиванки відтворює історію життя українського народу, засвідчує, якими талановитими та гарними майстрами були українці, а заборона носити вишиті сорочки в усі часи була переконливим доказом того, що українську культуру намагалися знищити, а українців позбавити їхнього національного коріння. Наші предки залишили нам у спадок величезний скарб. І ми зобов’язані не тільки не втратити цей скарб, а й примножити його та передати у спадок майбутнім поколінням.

Останнім часом вишита сорочка набула помітної популярності. Носити оздоблену вишивкою сорочку – патріотично, стильно й модно.

Це значить усвідомлювати себе українцем, бути в єдності зі своєю нацією!    

Анатолій Дімаров і його книги

  

Письменник Анатолій Дімаров народився 5 травня 1922 на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім’ї учителя Андроніка Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки заради безпеки дітей розлучилися: мати вказала що чоловік помер, змінила документи і дала дітям своє дівоче прізвище. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.

У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933, масові репресії – відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно. Викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед, йдеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974–1980 рр.) – історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат – з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.

Немає серед живих Анатолія Дімарова, але його твори і далі приносять читачам непрості почуття, змушують вірити, пам’ятати, любити свій народ і свою Україну.

Тому й обговорення його книг «Біль і гнів» та «І будуть люди» було емоційним. Кожен з присутніх знаходить в його творах щось своє, особливе, гарне, неповторне.

Такі твори житимуть вічно, завжди знаходитимуть своїх вдячних читачів!

Жінка, закохана в історію і Верхнячку.

Селище Верхнячка має давню і героїчну історію. Хоч вперше Верхнячка (тоді Яворовець) згадується в 1646 році. Територія сучасної Верхнячки та її околиць була заселена людьми ще з IV тисячоліття до н.е. Про це свідчать виявлені тут залишки поселень трипільської, білогрудівської та черняхівської культур.

На місці майбутньої Верхнячки в давнину, задовго до заснування села, проходив татарський Чорний шлях. Тож, цій місцевості довелося бути свідком багатьох драматичних та героїчних подій. Так, за словами одного літопису, у квітні 1497 року тут, на витоках Уми (сучасної Уманки), князями Михаїлом та Василем Острозькими дощенту була розгромлена значна татарська ватага, що поверталася з плюндрування українських земель. Було вбито ханового сина – Ахмата.

Заснована Верхнячка не раніше кінця 1630-х років й називалася тоді Яворовцем. Перша згадка належить до 1646 р., коли чернігівський воєвода Мартин Калиновський віддав її у заставу разом з іншими селами за 1,5 тис. злотих. В 1664 році тут нараховувалося 23 оподаткованих димів (дворів).

Йшли роки, десятиліття і століття. Змінилась і виросла Верхнячка. Була вона і селом, і селищем, і районним центром. І весь час на її землях трудились люди, хлібороби і цукровари, селекціонери і вчені. Верхнячка дала світові дуже багато людей, вклад яких в науку, культуру, військову справу, космонавтику важко порахувати.

Ганна Мефодіївна Бойко, за дипломом – учитель, за займаними посадами – директор шкіл, будинку дитячої і юнацької творчості, а за покликом душі – краєзнавець. Її книги «Щоб пам’ятали внуки наших внуків...» та «Хаскала» – тому підтвердження.

Книга «Щоб пам’ятали внуки наших внуків» присвячена історії селища Верхнячка, яка стала рідною для Ганни Мефодіївни. Події, факти, розповіді про людей – все це написано гарно, з душею. Містить книга і багато фотографій, копій документів.

Але ця книга не змогла вмістити розповіді про всіх тих, ким пишається Верхнячка. Тому Ганна Мефодіївна продовжує збір матеріалів про видатних земляків. Їх Верхнячка зростила багато. Це відомі вчені різних галузей наук, генерали, заслужені працівники, діячі з науковими ступенями, композитори, співаки, актори, спортсмени. Їх, видатних людей Верхнячки, не одна сотня. Розповіді про них ввійдуть в книгу «Феномен Верхнячки». Тепло і з любов’ю про все це на зустрічі в нашій бібліотеці розповідала Ганна Мефодіївна Бойко. Вона пишається односельчанами, серед яких є багато її учнів.

Тож, бажаємо Ганні Мефодіївні, жінці із закоханим в Верхнячку серцем, сили, творчого натхнення, нових книг і вдячних читачів не одного покоління земляків.

Кав’ярня «Книжкова смакота»

          

Назви книг привертають увагу тих, хто візьме їх в руки. Одне або кілька слів заголовку можуть передати зміст, сюжет, зацікавити, заінтригувати. Цього разу бібліотекарі підібрали такі книги, які б задовольнили смаки найвибагливіших книжкових гурманів. Для них організували книжкові news, а саме – книги зі «смачною» назвою.

Ось їх меню:

Основні страви «Фантастичні»:

Азімов А. «Фундація та імперія»

Бредбері Р. «Прощавай, літо»

 

Канапки «Біологічні»:

Брювер Д. «Залежний розум»,

Гандрі С. «Парадокс довголіття»

 

Суші «Географічні»:

Стенбюрі C. «501 факт, який треба знати з географії»

 

Салат «Пригодницький»:

Бату Дж. «Франческа. Володарка офіцерського жетона»

Беннер К. «Дім на краю ночі»

Блек Г. «Жорстокий принц»

Брати Капралови «Паперові солдатики»

Вайт К. «Будинок на вулиці трьох Д»

Вербер Б. «Скриня Пандори»

О. Генрі «Викуп за вождя Червоношкірих»

Герберт Ф. «Діти Дюни»

Стівен Кінг «Стрілець. Темна вежа», «Піднесення», «Кінець зміни»,

«Крістіна», «Інститут»

Агата Крісті «Пуаро веде слідство»

 

Гарнір «Пізнавальний»:

Айзексон В. «Ейнштейн»

Гокінґ С. «Про Всесвіт коротко»

Ґонік Л. «Хімія», «Алгебра», «Фізика»

Коляда І., « Квітка Цісик», «Казимир Малевич»

Ліндсі Д. «Коротка історія культури»

Прибєга Л. «Дерев’яні церкви України»

Сас П. «Петро Конашевич-Сагайдачний»

Олівія Коскі, Джані Ґріцевіч «Сонячна система. Путівник для туристів»

Криштопа О. «Останні українці Польщі».

 

Асорті «Здоров’я»:

Бісс Е. «Імунітет. Правда і міфи про щеплення»

Морган Е. «Гормони»

Мур Г. «Прокачай свій мозок!»

Cігман Н. «Таємне життя розуму»

Сірс В. «Книга про здоров’я вагітних»

Раян Ф. «Вірусосфера. Від застуди до COVID – навіщо людству віруси»

Озерна Д. «Ви це зможете!».

 

На десерт пропонували «Літературні цікавинки»:

Лебовіц Д. «Солодке життя в Парижі»

збірка «Львів. Шоколад. Кам’яниці»

Шеффер М. «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння»

Стрелекі Д. «Кафе на краю світу»

Андрющенко С. «Звичаї нашого народу. Страви української кухні».

 

Карта напоїв містила книги:

Джоанн Харрис «Ожинове вино»

Рей Бредбері «Вино з кульбаби».

 

Любителям кави пропонували:

Вдовиченко Г. «Львів. Кава. Любов»

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

Йоанна Ягелло «Кава з кардамоном»

збірку «Львів. Кава. Любов».

Така «смачна» підбірка книг змогла знайти своїх прихильників)))

Лялька-мотанка - український оберіг

 

Про українські вишиванки, рушники, килими й писанки знають усюди. Не менш цікавими є й ляльки. Стародавні іграшки переважно виготовляли з природних матеріалів: дерева, трави, каміння, а також тканини. Найдревніший мовчазний символ ляльки-мотанки тисячоліттями супроводжував наших предків і передавався із покоління у покоління від матері до доньки.

Назва «лялька-мотанка» походить від слова «мотати», тобто виготовляти з тканини вузликову ляльку, не використовуючи голку та ножиці. Мотанка – символ добробуту, добра й надії. Вона виконувала функцію оберегу людської долі, а долю не можна колоти й різати.

Для виготовлення мотанки використовували старий одяг членів родини. Створювали таку ляльку лише з щирими почуттями, тому вважали, що вона має потужну енергетику й оберігає оселю й кожного її мешканця.

Мотанки відрізняються від звичайних ляльок «пустим» обличчям. Наші предки вірили, що саме через обличчя до ляльки можна прив’язати душу людини або зурочити когось недобрим оком. На деяких мотанках замість обличчя викладали різнокольоровими нитками хрест – символ Сонця. Горизонтальні лінії означали жіноче начало, а вертикальні – чоловіче.

Провідний бібліотекар центральної бібліотеки Наталія Сухецька провела майстер-клас по книзі Ольги Тарасової «Ляльки-обереги». Присутні багато дізнались про традиції, прикмети, матеріал ляльок-мотанок. Бажаючі мали змогу самим спробувати зробити такий оберіг для себе чи своїх рідних.

Лірика й живопис - натхнення два крила

Галина Василівна Бортник ввійшла в поетичне коло Христинівщини під псевдонімом Галина Біла. В її творчому доробку – кілька книжок поезій. А нещодавно ця  невтомна  жінка видала нову збірку лірики «Несу життя». Від її віршів віє любов’ю до життя, до людей, до природи. А ще в них відчувається молодечий запал і віра в краще майбуття.

Багато христинівчан знають пані Галину як художницю. В кожній квітці чи дереві вона бачить красу, яку і передає пензлем. Світ фарб для неї існує в своєму баченні, неповторному і фантастичному.

Галина Василівна – учасник багатьох міських і обласних виставок художників, творчих зустрічей. Її картини прикрашають приватні колекції, літературний музей Христинівщини.

Вона – частий гість бібліотеки. З нею приємно спілкуватись. Має поетеса і художниця свою точку зору на те, що її оточує, болить в неї серце від несправедливості, з якою доводиться стикатись у житті. Своїми віршами і своїми картинами вона намагається зробити світ кращим і добрішим.

Під час фестивалю «Книжковий Арсенал» Галина Василівна у нашій бібліокав’ярні зустрічалася з нашими працівниками і користувачами бібліотеки. Христинівчани мали змогу поспілкуватись з майстринею пензля і пера, бути присутніми на презентації її книги поезій «Несу життя». Бажаючі змогли придбати і книгу з автографом і картини, підписані нею.

Віримо, що у шанувальників прекрасного ще буде багато зустрічей із талановитою художницею і поетесою, яка порадує всіх нас своїми новими творами!

Пишаємось нашими героями

Багато поколінь українців мріяли про незалежність нашої держави. І не просто мріяли, а боролись за неї. Ця боротьба триває і досі – на Сході України патріоти стоять на смерть за цілісність споконвічно наших земель.

В бібліотеках Христинівщини про цих патріотів зібрані матеріали, які постійно поповнюються. Книги, статті, інфотеки, світлини, копії документів, особисті речі і військове спорядження учасників цих подій стали основою виставки-інсталяції «Ветеранський намет». Дякуємо АТОвцю Максиму Зайцеву за допомогу в її організації.

Наші герої – учасники військових дій на Сході України – це наша гордість. Їм – шана і повага. Недаремно молоді патріоти хочуть брати з них приклад, адже вони сильні, мужні, чесні, вірні своєму синівському обов’язку – любити і захищати свою Батьківщину. Тому так багато відвідувачів у нашому «Ветеранському наметі», тому так багато бажаючих прочитати книги, які представлені тут.

Гумор допомагає жити і долати життєві негаразди

        

Катерина Михайлівна Собова – відома людина в Христинівці. Хтось пам’ятає її як учительку, комусь вона запам’яталась як акторка і режисер народного театру, хтось цінує її вірші, її картини чи вишивки А сьогодні ми зустрілись з нею, як з автором гуморесок. Її твори – про жінок, про сільських трудівників, про сучасні технології. Виявляється, про кожну ситуацію в житті можна написати весело, з гумором.

Її гуморески ми читали в книзі, в Інтернеті, але, здавалося б, такі знайомі твори в авторському виконанні сприймаються зовсім по-іншому.

Тож давайте частіше посміхатись, навіть наперекір труднощам і прикрощам. Адже, як стверджує народне прислів'я: «Щоб не тішився, то повісився б»....