З фотографій на нас проникливо дивляться очі Станіслава
Зінчука. Відомому поету, члену Спілки письменників, фольклористу, краєзнавцю,
історику, журналісту, великому патріоту України, почесному громадянину
Христинівського району 4 жовтня виповнилося б 80 років… Іще топчуть ряст його
ровесники, а Станіслав Сергійович тримає тягар орадівської землі майже 10
років. Поета немає серед нас, але його творчий доробок вражає своєю
актуальністю, довершеністю, талантом. Його голос звучить для нас то піднесено,
то трепетно, то заклично, то іронічно і насмішливо.
Побачив світ він 4 жовтня 1939 року в селянській родині
орадівців – Сергія Арламовича та Наталії Феофанівни. В сім’ї панували любов, повага,
взаєморозуміння. Це подружжя було надзвичайно співучим, в піснях вони виливали
найсокровенніші почуття і мрії. Ця
любов до пісні поєднала їх закохані серця, давала підтримку і віру в майбутнє.
Вона ніби теплим крилом огортала їх дітей, яку передали вони їм у спадок, як цінний дар.
Його дитинство війна помережила окопами і воронками,
озвучила чужинською лайкою і вибухами бомб. Війна забрала батька у нього і в
багатьох його ровесників. Вони на воді і лободі, усупереч біді й нужді
вибивалися в люди.
Коли орадівський хлопчина в 1957 році став студентом
філологічного факультету столичного
університету імені Т.Г. Шевченка, за
плечима у нього були семирічка в рідному
селі, ягубецька середня школа та велике бажання працювати і творити.
Їхній курс зібрав багато талановитої молоді. Четверо випускників стали членами
Спілки письменників, троє отримали звання докторів і сім – кандидатів наук.
Друзі охрестили їх «хлопцями з натоптаними головами». Але недремні каральні
органи «турботливо» опікувалися ними. Доля посилала Станіславу Зінчуку багато
випробувань, але було багато цікавого. Серед його літературних вчителів – Павло
Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Григорій Кочура,
Микола Лукаш та багато інших.
Людина універсальної обдарованості, титанічного
працелюбства, багатогранний і плідний літератор, палкий патріот свого краю,
своєї України своїми творами прославляв людей праці, рідну природу, минуле
України і її героїв. Він багато їздив по різних містах і країнах, спілкувався з
людьми, з побратимами по перу, був частим гостем не тільки у своїх родичів, а й
зустрічався з молоддю, освітянами, бібліотечними працівниками, дарував свої
збірки книгозбірням району. Він завжди був бажаним гостем міських і районних
свят, зачаровував своєю енергією, оптимізмом, закоханістю в поетичне слово і в
рідний край.
День 29 січня 2010
року жалобою стиснув серця тих, хто знав
Станіслава Зінчука. Перестало битися серце поета і патріота. Згідно його
заповіту, свій останній прихисток він має на орадівському кладовищі, поряд із
сестрою Лідою, яку дуже любив і якій присвятив багато поетичних рядків.
Немає поета серед нас, але живуть в його творах його мрії
і бажання, його любов до України, до Шевченкового краю. В літературному музеї,
якій діє при районній бібліотеці, зібрано його частина особистої бібліотеки,
його твори, статті, фотографії, особисті речі. Все це передали його найрідніші
люди – дружина Людмила, донька Соломія, зять Сергій. Щороку, приїжджаючи в
поминальні дні на могилу батька, вони приходять в районну бібліотеку, привозять
нові книги і експонати. В музеї ми проводимо уроки літератури рідного краю,
поетичні години, літературні вікторини , конкурси читців. Частим гостем нашого
музею є учитель української мови і літератури СШ №1 Бортник Валентина
Олександрівна.
Невпинно летять роки, але в майбутнє ми візьмемо найкраще
надбання нашого народу, нашої культури, нашої літератури. Серед них і чудові
твори поета і патріота Станіслава Зінчука.
