Щенячий патруль іде на порятунок.

 Приєднуйся до команди Щенячого Патруля в її роботі та відпочинку - і отримай гострі відчуття! Ця збірка містить захопливі історії про прибульців, скарби та порятунки! Велике місто живе за своїми законами. Жвавий рух на дорогах, скрізь хмарочоси, на вулицях снують пішоходи... і постійно щось трапляється. Проблеми зростають, немов гриби після дощу. Але городянам нема чого хвилюватись, адже в місті працює надзвичайна команда рятівників — ЩЕНЯЧИЙ ПАТРУЛЬ! Зі сміливими, кмітливими та відданими щенятами жодні проблеми не страшні! Кожну оповідку можна прочитати за п‘ять хвилин, що робить цю книжку ідеальною для читання перед сном. Читачі бібліотеки для дітей отримали море позитивних емоцій та хочуть порекомендувати цю серію вам.

Поезія - це дотик до душі

Змінюються часи і влада, змінюється життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини: патріотизм, почуття любові, вірності і поваги. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горять священні і нездоланні почуття людей. В поезії є насправді вічні теми, що перевертають наші душі, оновлюють їх, очищують, окриляють.

Саме такими є вірші Руслани Кравченко, поетеси, яка є автором кількох поетичних збірок, Її твори відомі багатьом українцям.

28 березня пані Руслана буде гостею поетичної кав’ярні центральної бібліотеки Христинівської громади. Запрошуємо всіх поціновувачів поетичного слова на цю зустріч.

 

З когорти cміливих і відважних

Село Козаче – маленький населений пункт. Але люди, які тут живуть, мають велике серце. Трудівники і патріоти не розповідають про любов до України, а роблять все, щоб наблизити Перемогу. Всі жителі села - волонтери: збирають кошти і продукти, консервацію і медикаменти. Молоді хлопці й чоловіки одягли військову форму і стали на захист найдорожчого: рідної землі, миру і життя. Серед них і Дідковський Сергій Миколайович. Він народився 5 листопада 1992 року в місті Христинівка, але його дитячі роки пройшли в нашому селі. Він ріс на очах односельців, даруючи світлу ауру своєю добротою і щирістю. Навчався в Малосевастянівській школі, мав багато друзів, завжди за товаришів стояв горою. Виріс хлопчина і виявилось, що в нього «золоті руки», в будівельній і ремонтній справі він справжній майстер.

Тут, в Козачому зустрів своє кохання, свою «половинку» Таню, Танюшку, Тетяну Володимирівну.

Молоді купили маленьку стареньку хатину і почали її облаштовувати. Щедрий лелека приніс їм дві дівчинки, дві донечки, яких тато з мамою дуже люблять. Молодий татусь пізнав всі тонкощі догляду за немовлятами: і купав їх, і сповивав. Підросли – навчився і кіски їм заплітати. Було б важко, якби не допомога дружининої матері, тещі Наталі Дмитрівни. Взагалі відносини цієї мудрої жінки із зятем можна, напевно, назвати ідеальними. Бо має Сергій спокійний характер, врівноважену вдачу, роботящі руки. Із старенької хатинки він зробив, як кажуть люди, «лялечку». І все сам, своїми руками.

Добігав кінця 2022 рік, рік вторгнення рф в Україну. На фронті були найкращі сини нашого народу. І Сергій Миколайович пішов добровольцем, щоб бути серед тих, хто боронить нашу волю. В січні 2023 року він уже був на передовій. В нього було кілька причин, з яких його б не мобілізовували, але було бажання боротися з ворогом. Це бажання перемогло і він вже другий рік серед тих, кому ми завдячуємо кожним світанком, кожним днем. Артилерист Сергій Дідковський з позивним "Філософ" має звання молодшого сержанта, набув бойового досвіду і намагається допомагати новобранцям. Пройшов наш земляк навчання за кордоном, які допомагають знищувати ненависного ворога. Зараз він служить на Соледарському напрямі, бої там важкі. І тому відважні і досвідчені воїни там дуже потрібні.

В молитві і тривозі проводять дні його дружина і теща. Скучили за татом його донечки – третьокласниця Софія і маленька Анастасія, яка в минулому році стала першокласницею. Тато був уже в ЗСУ і донечку на першому дзвонику побачив лише на відео і світлинах. Але в них все попереду: зустрічі, розповіді про шкільні новини і сильні обійми татових рук.

Молимося за кожного нашого воїна, за кожного нашого земляка в солдатській формі. Приєднуємо слова молитви за воїна Сергія до молінь його дружини, дітей, тещі, друзів.

Хай береже Вас Бог, повертайтесь живі і з Перемогою. Низький уклін всім Вам за відвагу і любов до України.

Сергію, тримайся, все буде Україна!

Алла Дубіцька,

завідувачка Малосевастянівською бібліотекою-філією

«Дайте дітям книги, і ви дасте їм крила»

 

     «Дайте дітям книги, і ви дасте їм крила»

  «Книга – це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе, – писав український педагог В. Сухомлинський, підкреслюючи надзвичайно важливу роль дитячої книги у формуванні світогляду підростаючого покоління. Чи стане книга духовною скарбницею для кожної дитини – залежить від нас дорослих.    

 Другого квітня відзначається Міжнародний день дитячої книги. Цю дату встановлено з ініціативи й за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги. Щороку з 1967-го - у день народження Ганса Крістіана Андерсена.

   Дитяча література з’явилася порівняно недавно. До середини вісімнадцятого століття діти читали приблизно те саме, що і їхні батьки. Особливо популярними були «Робінзон Крузо» Д. Дефо та «Подорожі Гуллівера» Дж. Свіфта. А ще дорослі та малі читачі полюбляли східні казки. Тогочасні книголюби зачаровувалися фантастичними історіями із циклу «Цікаві арабські ночі» – про Аладдіна, Алі-Бабу і сорок розбійників та сім подорожей Синдбада-мореплавця. Дитячі книги вбирають у себе цілий світ, а їхнє нескінченне строкате різноманіття тішить все нові й нові покоління. Герої казок проходять з нами через все життя - Попелюшка, Аліса, Том Сойєр, Мауглі, Карлсон, Піноккіо, Котигорошко - вони, та інші герої дарують нам світ пригод і випробувань, а також вчать життєвим принципам, добру, мудрості, силі, терпінню, кмітливості.  

    В Україні популярною серед тих, хто вмів читати, була «Читанка для малих дітей…» М. Шашкевича (1850). Суто дитяча література народилася аж через сто років – у дев’ятнадцятому столітті з появою братів Грімм. Їхні твори відразу привернули до себе увагу малечі. І дотепер ми не уявляємо, як можна вирости і не знати таких чудових казок, як, наприклад, про Білосніжку і Сплячу Красуню. Але саме Гансу Крістіану Андерсену вдалося змінити ставлення до дитячих книг та неймовірно розвинути й збагатити цей вид художньої літератури.    

  Величезний вклад у розвиток дитячої української книжки зробив Іван Франко. Під кінець 18-го – на початку 19-го століття виходять казки та оповідання для маленьких читачів. Автор не просто пише казки, а намагається скерувати дитячу уяву від казкових героїв та подій до реалій справжнього життя. Франкові оповідання розповідають про життя простих сільських дітей – «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Під оборогом», «Олівець» та багато інших. Діти з захопленням зачитувались казкою «Лис Микита». 

   У наш складний і бурхливий час, коли стрімко зростає потік інформації, що його дістає дитина з усіх можливих джерел, твори дитячих письменників проходять випробування на подальше життя. Питання дитячого читання залишається актуальним завжди, а особливо сьогодні.

 Навіщо читати книги сучасним дітям? Відомо, що читання в ранньому дитинстві допомагає дитині розвиватися і мислити. Крім того, читання збільшує словниковий запас, розвиває фантазію і кругозір, покращує грамотність. Діти несвідомо порівнюють себе з головними героями книг і разом з ними намагаються пережити ті чи інші події.

 В бібліотеці  для дітей у відділі обслуговування дошкільнят та учнів 1–4 класів  до  свята дитячої книги оформлено книжкову  виставку «Світ яскравий, коли читаєш». Допитливі читайлики знайдуть тут цілу добірку оригінально оформлених і цікавущих видань: різноманітні абетки, книжечки з віконцями, з хитромудрими запитаннями, веселими загадками, таємними героями тощо. Відвідувачів чекають цікаві бесіди та ігри біля цієї виставки! Книга Ірини Порхун «27 причин читати книгу» дасть відповіді на багато ваших запитань.  Не баріться, приходьте! А відділ обслуговування учнів 5–9 класів нашої бібліотеки запрошує усіх бажаючих переглянути книжково-ілюстративні виставки: «Хочеш бути лідером – читай!», «Зі світу по рядку, або Читати НЕ шкідливо!», «За обкладинками - цілий світ», «Золота криниця мудрості», «Читайте самі, та цікавіше - з нами», «Книжковий розмай». В численних розділах цих виставок кожен знайде для себе найцікавіше за своїм смаком і вподобанням. Світ змінюється на краще, коли ми читаємо.

«Книга – казкова лампа, що дарує людині світло на далеких і таємних дорогах життя» (Карл Лейбніц, німецький філософ і вчений). Це світло кожен відвідувач може отримати, прочитавши хоч одну книгу з виставки. Чекаємо на перегляді літератури з цих виставок, які діятимуть протягом двох тижнів. Мабуть, найкращий спосіб відсвяткувати Міжнародний день дитячої книги – це придбати дитині нову цікаву історію чи записати дитину в бібліотеку, де таких історій безліч! Приєднуйтесь! Чекаємо на зустріч у Міжнародний день дитячої книги! І не тільки! Раді вас бачити щодня!

 

 

Відео-огляд «Живі письменники».

 В нашій книгозбірні наразі триває відео-огляд «Живі письменники».

Хто вони письменники? Загадкові люди, якісь абстрактні особистості, звідки вони беруться та чи існують поряд з нами?

Для багатьох, письменник - це, апріорі, людина, яка жила в минулому столітті і вже давно померла, бо ж часто письменники стають відомими вже після смерті. Проте сучасність диктує нові правила. Письменник - це людина, яка, можливо, живе в сусідньому підʼїзді, яка вчилась з вами в університеті чи є у вашому колі знайомих.

Серед різноманіття книг сучасних майстрів пера, які не втомлюються писати, ми познайомились лише з невеличкою їх кількістю.

Особливу цікавість викликав той факт, що дехто з літераторів живе і творить в нашому рідному Уманському районі.

Письменники поруч з нами, засвічують все нові і нові зірки на творчому небосхилі поезії та прози.

Можливо й ти один з тих, чиї книги ми скоро гортатимемо?

Читаємо поезію.

 Щороку у березні світ відзначає Всесвітній день поезії.

Щоб привернути увагу суспільства до поезії як до джерела відповідей на багато питань людства, як до мистецтва, повністю відкритого людям, ЮНЕСКО у 1999 році було прийнято рішення: 21 березня кожного року відзначати Всесвітній день поезії.

Особливе значння має поезія зараз, під час війни. Так, як є і комунікаційним елементом в донесенні інформації про наше лихо, і психологічним елементом проживання трагедії війни, і можливістю просто зануритись з стрічки віршів та забутись за весь світ…

То ж запрошуємо на тиждень декламації віршів до нашої книгозбірні, присвяченому Всесвітньому дню поезії.

Читайте українське – читайте «Джміль»!

 Джміль — дитячий журнал, що розвиває творчі здібності, виховує ерудовану, активну і щасливу людину.

У кожному номері журналу:

· кращі літературні твори сучасників і класичних авторів,
уроки художнього слова,

· нетрадиційні техніки образотворчості,

· репродукції картин українських та світових художників і бесіди за ними,

· розвивальні ігри,

· досліди з природними та штучними об’єктами,

· комікси морально-етичної тематики,

· сценарії свят і розваг та багато іншого.

Читайте українське – читайте «Джміль»!

Поезія - живильний струмок літератури

 

Вони для нас виборюють життя

14 березня наша країна відзначає День українського добровольця. День добровольця – це свято справжніх патріотів. Людей, які свідомо, за покликом серця у важливий для нашої країни час стали на захист суверенітету і територіальної цілісності України.

Цей день встановлено рішенням Верховної Ради від 17 січня 2017 року з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

Дата вибрана не випадково: саме 14 березня 2014 року прямо з Майдану перші добровольці вирушили на тренувальну базу у Нових Петрівцях, що під Києвом. Учасниками були ті, хто пройшов Майдан, перетворившись у кістяк Самооборони. Внесок першої хвилі добровольців важко переоцінити – саме добровольчі батальйони дали змогу провести мобілізацію і підготувати їм професійну заміну. Зараз на фронті ідуть важкі бої. Ми втрачаємо щодня своїх Героїв, які не шкодують сил і здоров'я заради Перемоги. І добровольці серед тих, хто воює, хто навчає молодих, хто постачає все необхідне на передову. Ми пишаємося ними, ми молимося за них, ми віримо їм, незламним синам незалежної держави.

Розповідаючи користувачам бібліотек про мужність добровольців, організували книжкові виставки, проводимо години патріота, патріотичні лінійки, зустрічі. В центральній бібліотеці пройшла зустріч з добровольцем Павлом Лебедюком, який на передовій з перших днів нападу рф на Україну. Він розповів про дух віри і патріотизму, який не покидає наших воїнів. Відвідав Павло Петрович наш «Пантеон пам'яті», в якому збираємо матеріал про наших христинівських Героїв, які віддали своє життя задля того, щоб на нашу землю прийшов мир.

Біля книжкової виставки «Сила нескорених» проведено годину патріота «Вони для нас виборюють життя», годину історії «Україна: добровольці на захисті волі».

Схиляємо голови в шані перед нашими патріотами-добровольцями, Віримо

разом з ними в світле майбутнє Батьківщини.

Все буде Україна!

Ріки незмінно течуть додому

#тижденьпоезії2024

«Поняття «дім» для кожного українця і українки набуло щемкого й навіть сакрального значення. Дім для нас тепер про повертання і чекання, про безумовну віру в тих, хто за цей дім бореться. Дім — це світло, котре гріє навіть тоді, коли вас розділяють тисячі кілометрів. Дім — це чуття себе частиною чогось більшого, частиною родини. Дім — це Україна».

Ось із таким словами Український інститут книги (УІК) звернувся до представників і представниць закладів освіти, освітніх та наукових інституцій та запросив долучитися до всеукраїнської інформаційно-просвітницької акції «Національний тиждень читання. Тиждень поезії». Мета цієї акції — відзначити роль поетів і поетичного слова в культурі, особливо під час війни, адже поезія як форма літератури реагує на події найпершою.

 

Центральна бібліотека Хрпистинівської міської ради не залишилася осторонь. Ми з задоволенням доєдналися до цієї акції, яка проходитиме з 16 по 24 березня 2024 року.

Тема тижня поезії – «Дім».

Гасло: «Ріки незмінно течуть додому». Це рядок із вірша сучасної української поетки Ірини Шувалової.

В наших планах обговорення поетичних творів, організація поетичних читань за участі місцевих поетів, інша творчість, пов’язана з поезією, розміщення дописів, публікація улюблених віршів, добірок у соціальних мережах. Загалом поділимося своїми читацькими поетичними уподобаннями з читачами, користувачами бібліотеки.

Коли любов до книги стає справою житття

Книга – давній винахід людства. Професія бібліотекаря її ровесниця. Пройшли роки і століття, а книга продовжує займати в житті, творчості, діяльності, освіті, дозвіллі важливе місце.

Якщо запитати людей, в чому полягає робота бібліотекаря, то переважна частина вважає, що потрібно видати , записати книги і отримати їх назад. Це лише маленький пункт посадової інструкції бібліотекаря. Крім знання літератури, ерудованості, комунікабельності, уміння працювати з комп’ютерною технікою сучасному бібліотекарю не обійтись. Саме до таких працівників належить Світлана Миколаївна Кулеша, провідний бібліотекар читального залу центральної бібліотеки.

13 березня ця миловидна жінка відзначає свій золотий ювілей. Її пуповина закопана в селі Орадівка. Тут живуть її батьки Микола Антонович і Любов Василівна Васелишенки, тут пройшло її дитинство, тут бавила брата Юрія, тут вона прочитала свою першу книжку, вперше переступила поріг сільської книгозбірні, де працювала тоді Надія Миколаївна Білевич. Можливо тоді і з’явилась в дівчини мрія стати господинею книжкового царства. Після закінчення дев'ятого класу стала студенткою Канівського училища культури. ЗНО тоді в школах не було, складали вступні екзамени. Не дивлячись на те, що конкурс був великим, знань Орадівської сільської школи вистачило, щоб отримати оцінки, які дозволили стати студенткою. Нові предмети, студентське життя в місті, яке овіяне величчю Кобзаря, перша практика – все пролетіло швидко. Це були роки перебудови, перші роки незалежності нашої держави, коли суспільство починало жити по-новому, осмислюючи історію і своє місце в ній. Ці зміни були і у викладанні історії, літератури, веденні документів...

Отримала диплом з відзнакою і направлення в рідний район. Вперше переступила поріг центральної бібліотеки як спеціаліст, повноправний член колективу. Юнку прийняли тепло, адже всі пам’ятали себе молодими і недосвіченими. Своїми наставниками Світлана вважає Наталю Іванівну Сухецьку і, уже покійну, на жаль, Ніну Олександрівну Кулинич. Спеціаліст з неї вийшов вдумливий, енергійний, ерудований, неконфліктний.

Незабаром Світлана вийшла заміж, взяла прізвище свого коханого Володимира Олександровича Кулеші. Їх долі з’єднало кохання, спільні погляди і уподобання. Ростили сина Віталія, будували дім, садили сад. Все робили разом, підтримуючи один одного у важкі хвилини. Уже й син Віталій, тепер уже Віталій Володимирович, закінчив Вінницький торгово-економічний інститут, працює, охоче робить подарунки своїм найріднішим.

Так сталось, що попала Світлана Миколаївна під скорочення в ті, такі непрості, 90-ті. Працювала в інших організаціях, але своїй любові бібліотеці не зрадила, із задоволенням повернулась в море книг. Зараз Світлана Миколаївна – господиня читальної зали нашої бібліотеки. Вона не тільки знає фонд книг і періодики, оформляє по-новому інтер’єр, складає сценарії масових заходів та виступає на них в ролі ведучої, вона проводить краєзнавчу роботу, збирає спогади старожилів, оформляє інфотеки, вилучає книги, які в наш час нічого хорошого не можуть нас навчити. Наша бібліотека – це сучасний хаб, і пані Світлана допомагає тим, хто приходить за порадою чи консультацією.

Вона справжній бібліотекар, який є одночасно психологом, істориком, краєзнавцем, літератором, художником-дизайнером... З перших днів вторгнення рф в Україну, Світлана Миколаївна в рядах волонтерів. Разом з колегами, разом із членами своєї родини.

Зарплата в бібліотечних працівників невелика, тому й працюють тут ті, хто є дійсно бібліотекарем за покликанням. На них, на їх ентузіазмі бібліотека не просто тримається, а розвивається і рухається вперед.

Вітаючи Світлану Миколаївну з гарною датою, бажаємо їй здоров’я, енергії, творчої наснаги, сімейного тепла, хороших новин, вдалих масових заходів. Хай батьки ще довго радіють успіхам дітей і онуків, в душі хай буде завжди молодість і гарний настрій. Хай радують квіти в квітнику, врожай на городі і в саду, хай з-під її умілих рук виходять обновки, вишивки і плетені вироби. Хай вдаються закрутки і випічка, збуваються всі мрії і найголовніша мрія – Перемога і мир.

Все починається з доброї волі

  

Сьогоднішній гість центральної бібліотеки – Павло Петрович Лебедюк, якого в Христинівській громаді знають всі ті, хто налаштовував, ремонтував комп'ютерну техніку. Гарний спеціаліст, ввічливий, толерантний, доброзичливий. 

Народився він 1 грудня 1972 року далеко від Христинівки. Його родина має коріння в Малій Мочулці Теплицького району та у Воронезькій області, яка була територією України. Бережуть тут пам'ять про репресованих, розстріляних, виселених дідів і прадідів...

В Христинівку він переїхав з батьками в 1986 році. Тут він закінчив міську школу № 1, отримав атестат зрілості у 1990 році. В цьому ж році був призваний на військову службу. Служити довелося в місті Кам'янське, (колишній Дніпродзержинськ), але корінні жителі називали своє місто саме Кам'янським. Служба навчила дисципліні, дружбі, витривалості.

Позаду навчання у Вінницькому політехнічному інституті, який довелось залишити через сімейні складні обставини, робота на металургійному комбінаті. Доля знову повернула в Христинівку. Працював пекарем, одночасно підробляючи сторожем в міській школі №2. Вміння і знання допомогли працювати в інформаційному відділі податкової інспекції, де були гарні наставники, відрядження на курси і самоосвіта. Так відбувся спеціаліст-комп'ютерник, відкрив свою маленьку майстерню. Жити б, виховувати двох донечок, допомагати розібратись клієнтам з сучасною технікою... Але вибухи 24 лютого 2022 року змінили погляди на життя і оточення. Він був серед багатьох тих, хто 25 лютого був у військкоматі, вважаючи, що його місце серед тих, хто зі зброєю в руках відстоює незалежність України. Людина мирної і сучасної професії в перші ж дні війни, без бронежилета і каски попадає в артилерію. Спочатку розвантажував снаряди, по 250 одиниць смертоносної зброї, кожен з яких важить 48 кілограм. Їх потрібно відвезти на позиції, в автомобіль вміщується 40 шт. Робота важка і відповідальна. Багато чого за ці два довгих і важких років довелося побачити і пережити нашому земляку: допомагати виходити з оточення, стріляти і вбивати ненависних орків, підривати мости, окопуватись, вчитись виживати в цих страшних умовах війни. Боляче було на душі, коли бачив прорахунки командирів, які оплачувались солдатськими пораненням і смертями. Це найважче: прощатись навік з тими, хто був поряд, з ким розмовляв, жартував, спілкувався... Розповідаючи про це, згадуючи загиблих друзів, Павло Петрович стискує кулаки, щоб не заплакати. Там, на фронті, важко. Важко воювати, коли не вистачає зброї, важко, коли немає постачання, важко, коли не можна зв'язатись з рідними. Важко в мороз і в спеку, коли навіть їсти не хочеться. Важко усвідомлювати, що ворог має такий великий людський потенціал, який їх командування посилає без зупину. Важко, що в Україні не будують заводи по виготовленню своєї зброї...

За ці такі довгі місяці пройшов через багато українських міст, які повністю чи частково зруйновані, навчився розрізняти по звуку снаряд, який має перелетіти, чи не долетіти.

Розповідає наш гість про своїх хлопців, які дійсно стали побратимами. Їм допомагає воювати віра в Перемогу, підтримка рідних, друзів, волонтерів і гумор, іноді «чорний». В тих умовах хлопці стають віруючими і навіть забобонними. Зважують кожне сказане слово, негативно ставляться до солдатських жетонів...

Не оминули Павла Петровича травми і поранення, лікування в госпіталі. 22 травня минулого року хлопці доправили його до шпиталю. Кров'ю окроплені його нагороди «Ветеран війни» і «За оборону України».

Відвідав відважний воїн музей пам'яті наших христинівських Героїв, які загинули, обороняючи нас і Україну. Вдивлявся в портрети воїнів, серед яких багато його знайомих.

Через кілька днів у нього закінчується відпустка. Обійме донечок Ольгу і Олександру, дружину Анну, сестру Надію, візьме рюкзак і поїде знову на передову. Там він потрібен, воїн мобільної вогневої групи допомоги ППО на Херсонському напрямку. Сучасне озброєння ППО оснащене електронікою, тут комп'ютерники дуже потрібні.

Побажаємо Павлу і його побратимам сили, здоров'я, підтримки і Перемоги над ненависним ворогом. Хай їх береже Всевишній і посилає їм сильних ангелів-охоронців. Ми будемо молитися за них, бо вони воюють за правду, волю, справедливість і мир.

Все буде Україна!

Наш гордий славень

 Яскравим виявом національно-патріотичних почуттів українців нашої землі став вірш поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла України ”. Жодному нашому творові української літератури не судилася така велична і трагічна доля.

 Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як

не силкувались – не вбили.

Відроджуються, воскресають національні традиції України: її символіка, патріотичні та духовні гімни, серед яких і «Ще не вмерла України ”.

 Слова національного Гімну «Ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX ст. відомий український поет Павло Чубинський, а музику — композитор Михайло Вербицький.

  В 1862 р. П. Чубинського заслали в Архангельськ, за «українофільську діяльність». А в 1863 році

з далекого північного заслання він передає вірш «Ще не вмерла Україна». Уперше ця пісня зазвучала в селі Млини (сьогодні — територія Польщі), де жив і працював автор музики до вірша Михайло Вербицький. Цього року відзначаємо 200-річчя від дня народження Михайла Михайловича Вербицького.

За життя він напевно не знав, що таким популярним стане його твір. Він мріяв  бачити Україну єдиною державою, не поділеною на Східну і Західну.  Священник сільської парафії Михайло Вербицький почав творити 

 Він хотів бачити Україну єдиною державою, а неподіленою на Східну і Західну. Михайло Вербицький, священик на сільських парафіях, почав творити, коли в нас ще не було ні Миколи Лисенка, якого називаємо «сонцем української музики», ні «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, ні «Вечорниць» Петра

Кобзарева струна не вмирає, у безсмертя шляхи проложила

Березень в Україні можна сміливо називати Шевченковим. І щороку ми відкриваємо для себе нового Шевченка, настільки він багатогранна, неповторна, самодостатня особистість. Про нього кажуть – «геній української нації», «пророк», «співець-месія», «апостол правди». На кожній сторінці його «Кобзаря», як оловом по залізу, випечений густим чорнилом палкий заклик любити свій народ, свій край,  звучить осуд всілякої неправди, поневолення, соціальної нерівності. Здається, що саме зараз Шевченко стає зрозумілішим, сприймається усвідомливіше, наповнюючи наш мозок еліксиром прозріння.

А духовну велич і красу української землі, української мови славетний Кобзар підніс на найвищу височінь. 

Протягом тижня в центральній бібліотеці діяла виставка книг «Шевченкове слово – джерело духовної сили». Традиційно було підготовлено низку заходів: Шевченківські читання «Садок вишневий коло хати», літературне лото «Герої творів Т.Г.Шевченка», поетичний марафон «Озивається Кобзар через роки».  роки».

З нагоди вшанування пам’яті Великого Кобзаря, біля його погруддя у міському парку ім. Т.Шевченка, відбулося справжнє мистецьке дійство. Здається, навіть калина, посаджена біля постамента, заслухалася, похилила віти, прислухаючись до безсмертної поезії, а вітерець перехоплював поетичні рядки з уст декламуючих, підспівував нашому легендарному народному колективу «Ласкаво просимо», зведеному хору нашої громади, хору ветеранів міста, ніс його «Думи, мої думи...», «Реве та стогне Дніпр широкий...» далеко до Чернечої гори, там, де лани широкополі, де Дніпро і кручі...

Сьогодні, у ці важкі дні війни, ми звертаємося до Тараса, з його поезій черпаємо впевненість, духовну підтримку, він надає віри, надихає. Пам’ятаймо Шевченкові слова:

І на оновленій землі.
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

Хай у кожній світлиці заквітне портрет Шевченка. 

Як весняна вода могутнього Дніпра, нехай лине вічно жива в народі слава Великого Кобзаря. Бо він – наша душа, наша мудрість.

Слава Україні! 

Героям слава!