Крути: бій заради майбутнього

         29 січня у дитячій бібліотеці  проведена година пам'яті "Не забудь героїв триста!" присвячена Дню пам'яті Героїв Крут. До бібліотеки завітали учні 9-А класу міської школи №1 з учителем української літератури Бортник Валентиною Олександрівною, заступник голови РДА Терещук Тетяна Сергіївна, заступник голови районної ради Федичканич Лариса Іванівна, працівники відділу культури та районного будинку культури.

      Довгий час наш український народ страждав у ярмі неволі, довгі роки боровся за свою незалежність проти монголо-татар, поляків, російських військ. Наша історія не перестає кровоточити, як рани тих трьохсот юнаків, які в січні 1918 року піднялися на захист незалежної Української держави, протиставивши до зубів озброєним московсько-більшовицьким військам свої гарячі серця, як рани наших українських солдатів, які і в теперішній час змушені боронити волю рідної держави від російських військ і терористів. 

   100 років відділяють нас від подій 29 січня 1918 року. Та вони живуть в душі українського народу, ятрять його серце, надихають наших  воїнів на славні подвиги на честь Батьківщини.  Юні христинівчани зазирнули в ті дні, відкривши ще одну сторінку нашої історії, усвідомлюючи суть трагедії, ім’я якої  - Крути. 

    Вночі 27 січня Студентський січовий курінь під командуванням сотника Омельченка та ще двохсот юнаків військової школи вирушив проти шеститисячної орди червоноармійців, що під командуванням Муравйова сунули від Бахмача на Київ. Уранці 28 січня потяг досяг станції Крути. Тут юнаки отримали наказ вивантажитись і рушити вздовж залізничного полотна на схід. На широкій засніженій рівнині колона зупинилася. Віддано новий наказ – окопатися. Цілу ніч, у глибокому снігу, при п’ятнадцятиградусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях просиділи бійці у холодних окопах. Хлопці перемерзли до кісток, вранці вони ледь могли розігнути задубіле тіло.

    Ще не засіріло над Крутами, як банди “червоних” щільними колонами розпочали наступ. Та коли вони підійшли на віддаль пострілу, ці діти, тримаючи зброю в замерзлих недосвідчених руках, зустріли їх рясним вогнем. Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем. На допомогу молоді наспіла на відкритій залізничній платформі гармата під орудою сотника Лощенка. Саме вона якийсь час влучним вогнем стримувала атакуючий запал червоноармійців.

     П’ять годин  Студентський курінь стримував червоні банди ,сам будучи під градом куль і гранат. Здавалося перемога не за “горами”. Але раптово в атаку пішла піхота. Ворог обійшов лінію оборони з боків. Сотники Тимчинко і Богачевський спішно подалися до Ніжина за допомогою, яку так і не знайшли. В бою були застрілений сотник Омельченко. Підбадьорений своєю перевагою, ворог кинувся в атаку. Більшовики безжалісно багнетами кололи груди юнаків, розбивали їм голови прикладами рушниць, добивали поранених.

      Великими були втрати. Майже 250 курсантів і студентів та 10 старшин поклали свої молоді голови на великому бойовищі. Особливо тяжкі муки випали на долю 32 студентів, які потрапили до рук сп’янілого від крові, ненависного ворога. Більшовики катували і дико знущалися над ними. Наступного дня 28студентів побитих і змордованих, повели на розстріл. Але і тоді вони не зреклися України. Один із гімназистів заспівав “Ще не вмерла…” його підтримали інші полонені, та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси. Решта – чотирьох поранених студентів відправили до Харкова на подальші допити. Так закінчився цей бій.

     Після жорстокого бою під Крутами червона армія заволоділа Києвом. Такої кривавої різанини столиця України не бачила з часів татаро-монгольського нашестя. У літературі вказується різне число жертв від 2 до 5 тисяч. Невдовзі після пограбувань Києва більшовики відступили на схід.

          Першого березня 1918 року Організаційний комітет, який очолював студент

С.Король, вирішив розшукати місце загибелі своїх товаришів під Крутами.

Це виявилося нелегкою справою. Після тривалих пошуків за допомогою

місцевих селян було знайдено ями, в яких лежали тіла героїв. Однак всіх

загиблих знайти не вдалося.

   17 березня 1918 року тіла 28 юнаків привіз сумний потяг до Києва. Впізнано було тільки 18 з них, а решту не змогли. 19 березня 1918 року Українська Народна Республіка прощалась з своїми першими Героями, котрі по-лицарські поклали душу і тіло за незалежність, за волю нашої держави.

   Поховали крутянців на високому дніпровському березі, неподалік могили першого українського князя Аскольда. І в тисячі сердець озивалися болем і гордістю слова голови Центральної Ради Михайла Грушевського “Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”.

   Наш український народ напевно завинив чимось перед Богом, тому що відстоювати свою незалежність нам доводиться і сьогодні. Війна на сході України знову забирає людські життя,сіє горе, смерть, сльози.

     Мало гірких сторінок напише історія і про цю війну. Трагедія в Іловайському котлі – одна із них. Українські військові увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, однак через жорсткий опір противника вже 28 серпня опинились в оточенні.

    Два тижні облоги. Без води та їжі. Без достатнього озброєння. Ціна оборони – життя людей. Є зниклі безвісти. Є полонені. Це 32-ий блокпост. Долина смерті між Щастям та Смілим.

   

    Донецький аеропорт, його оборона  тривала 242 днів. Без  їжі, води, в 20- градусний мороз бійців травили газом. В останній тиждень оборони загинуло більше півсотні українських воїнів. 16 січня-  найтриваліший бій за Донецький  аеропорт. 

    Сьогодні на Сході України, порушуючи Мінські угоди , ворог веде масовий обстріл українських міст і сіл . В пам’яті нашого народу назавжди кров’ю будуть записані імена українських військових і мирних жителів, які загинули.

  Нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Як птах фенікс вона відроджується із попелу,стає міцнішою, сильнішою. Один із політичних аналітиків при ООН сказав: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію,патріотизм на високому рівні, згуртовану націю, а Росія лише безіменні могили».
    Під час час проведення години пам'яті використані документальні кадри, фрагменти кінофільму про бій під Крутами, пісні, в яких прославлено подвиг юних захисників України. Старшокласники, ледь стримуючи сльози, читали вірші про подвиг крутянських героїв, які 100 років тому стали на захист незалежності України.
            Хвилиною мовчання вшанувати учасники зібрання пам'ять героїв, які зовсім молодими відійшли у безсмертя, залишивши нам у спадок любов до України
       Заступник голови РДА Т.С.Терещук подякувала бібліотекарям за змістовний  масовий захід, який допоможе молодим зрозуміти  минуле України, шанувати борців за її незалежність, бути патріотами  своєї Батьківщини.
       Ітимуть роки і століття, а наш народ  свято берегтиме пам'ять  про своїх відважних героїв, про бій під Крутами, як приклад  героїчної боротьби  за самовизначення і творення власної держави.
   Л.Загороднюк, зав. районною бібліотекою для дітей