Розкажу про читача
Любов
Іванівна народилась в співучій родині Івана і Надії Яроменків. Сім'я була
співучою. Пісня їх і поєднала, і подарувала кохання, яке привело їх на
весільний рушник. Люба народилася взимку, 13 грудня. Це був той період в житті
селян, коли можна було хоч трішки перепочити від важкою роботи біля землі.
Дівчинка була середульшою серед дітей, їй дісталась і турбота старшої сестри
Галини, і любов меншого брата Володимира. Важкі то були часи в селі: робота в
колгоспі за трудодні, нестача товарів в магазині, постійна економія коштів.
Виручало домашнє господарство, урожай городу і саду та працьовиті руки батьків.
А іще пісня, яка вселяла надію на краще життя. А життя не дуже балувало її:
народилась в голодному 1934-му, дитинство затьмарила війна і окупація, страх і
сльози. Та проклята війна не дала їй змоги здобути освіту, закінчила початкову
школу, і в підлітковому віці пішла працювати на ферму. Працювала тяжко,
порепані руки кровили, мозолі лопали і боліли... А молодість брала своє: хай
яка була втомлена, збиралась з подружками біля клубу. Кіно, танці під гармошку,
часто танцюристки витанцьовували босоніж, розмови, мрії... І пісні. Тут Любі
рівних не було. Її голос летів десь дуже високо, брав за душу, викликав і
посмішку, і сльозу. Співала після роботи, наспівувала Берізкам, Зіркам і
Красулям, вплітала свій голос в сімейний ансамбль, коли збиралась родина,
співала дуетом з братом, тепер уже Володимиром Івановичем, який після навчання
в Каневі, працював там директором будинку культури, виспівувала на весіллі у
подружок, була активною учасницею художньої самодіяльності рідного села. Вона
була переможцем і лауреатом конкурсів районного і обласного рівнів. В 1955 році
її запросили працювати в обласний професійний музичний колектив. Пропозиція
була привабливою, але Любов Іванівна нею не скористалась. В її житті з'явився
Пантелеймон Сергійович Паламарчук. Гарний і статний парубок із сусіднього села
Чайківка. Як можна було не закохатись у нього, адже мав добру душу, роботящі
руки, і гарний голос. Народилась ще одна гарна і співуча сім'я в нашому селі.
Працювали разом на фермі: вона – дояркою, він – фуражиром. І весь час співали.
Про кохання, про калину, про той терен, що вічно цвіте...
Доля подарувала
їм двох донечок, двох красунь, двох помічниць - Параскеву і Оксану. В турботах
і роботі пролетіли роки. Доньки виросли, подарували люблячим батькам онуків...
Життя – це не тільки приємні події. Це ще і горе, і втрати. Більше двох
десятків років пішов у засвіти голова сім'ї, залишились діти без батька, онуки –
без дідуся, а Любов Іванівна стала вдовою. Туга, журба, біль втрати...
Вистояла, вижила, не втратила силу духу. Бо вона потрібна своїй родині.
Дочекалась уже і правнуків.
Вправна
господиня все життя кохається у квітах. З ранньої весни і до приморозків квітує
її двір різнокольоровою дивокрасою. Любить ця поважна жінки читати книги. Читає
їх з тих пір, як навчилась складати склади в слова. Завжди знаходила хоч трішки
часу, щоб почитати, поринути в книжковий світ. Вона і зараз читає, про кохання,
і про історичне минуле, про сільське життя і долі людей. Роки – не перешкода
для пісень. Вона і зараз співає. Співає гарно і натхненно.
Багато років
людей її покоління виховували в дусі атеїзму. Але вихована на православних
традиціях, вона щиро молиться Всевишньому. За дітей, за онуків і правнуків.
Особливо звертається до Бога з молитвою про онука Олександра, який воює на
фронті.
Від імені
углуватців бажаю шановній землячці ще довго топтати ряст, мати здоров'я, силу.
Хай у ваш дім приходять тільки хороші люди і хороші новини. Зичимо дочекатись
повернення живим і здоровим вашого онука і всіх тих, хто захищає нас від
проклятих рашистів.
Нехай ваша
родина збирається за столом по гарних подіях. Радуйте ще довго їх своєю
любов'ю, турботою, вашими піснями.
Завідуюча Углуватською
БФ Оксана Осадча
Немає коментарів:
Дописати коментар