Люди з вдячністю згадують тих, хто своїм життям і працею залишили добрий слід в нашій пам'яті. Учителі займають особливе місце в житті кожної людини. Перша вчителька, викладач улюбленого предмету, директор школи, як уособлення знань, справедливості, приклад для наслідування. Таким був Нещадим Іван Андронович, який очолив в 1945 році Христинівську залізничну школу №18 (так називалася ЗОШ№1 до 1960 року). Частково зруйноване приміщення, відсутність книг і зошитів, часто босі учні, серед яких багато переростків - ось таким був початок його діяльності в нашому місті.
Народився він в селі Тарасівка на Звенигородщині, закінчив гірничопромислове училище в Донецькій області, але за станом здоров'я не зміг працювати в шахті, і, дослухавшись до свого серця, закінчує Одеський педагогічний інститут. Факультет обрав цікавий - географічний. В світі було неспокійно - ішов 1939 рік. Молодий учитель одягає форму червоноармійця, стає солдатом, потім курсантом військово-технічного училища в місті Рига. Там зустрів повідомлення Радінформбюро про початок Великої Вітчизняної війни. Бої, нагороди за ратні подвиги, втрати, поранення, лікування, інвалідність - все це випало на долю цього мужнього педагога. Війна випробовувала на мужність і міць, принесла страждання, гіркоту втрат, але подарувала щирих друзів і зустріч з тією єдиною, коханою Олександрою Олексіївною, яка стала вірною дружиною на все життя. Вона пережила блокаду Ленінграду, іще зовсім юною пішла працювати. В роки воєнного лихоліття молоді люди зустрілися лише тричі, але цих зустрічей вистачило, аби в їх серцях розгорілося полум'я щирого почуття. Доля закинула їх в Христинівку, де не було ні родичів, ні знайомих. Але щирі, привітні, доброзичливі, виховані Іван Андронович і Олександра Олексіївна знайшли тут щирих друзів, добрих сусідів, колег. За досить короткий час вчорашній фронтовик зумів поставити роботу так, що учні школи не тільки добре вчилися, а й займали призові місця на олімпіадах, конкурсах, спортивних змаганнях, в художній самодіяльності. За час його директорування школа оновлювалася, ремонтувалася, зводився паркан (щоб не їздили через шкільне подвір'я підводи), будувалися теплиця, тир, парники, спортивний та ігровий майданчики, насаджувався великий сад. Особлива гордість директора - географічний майданчик. Вчорашні вчителі-фронтовики, молоді і завзяті, змінили багнет на перо і крейду. Вони творили святе діло - ростили майбутнє держави, вчили дітей премудростям науки, дружби, чесності, доброти. Іван Андронович ніколи не кричав, не підвищував голосу, але його авторитету вистачало, щоб в його присутності навіть найзапекліші бешкетники поводили себе достойно.
7 листопада Івану Андроновичу виповнилося б 100 років. Не дожив... Але залишив по собі світлу пам'ять тих, з ким жив поряд, працював або навчав їх у школах: Христинівській міській, В.Севастянівській та Орадівській сільських. У школі села Орадівки він працював більше 20 років. Саме завдячуючи йому там збудовано нове приміщення навчального закладу.
Напередодні ювілею шанованого педагога в районній бібліотеці зібралися ті, хто береже в своєму серці вдячну пам'ять про І.А.Нещадима. Його дочка Тамара Іванівна запросила колишніх колег, учнів, сусідів, друзів, знайомих на вечір-портрет "Воїн. Учитель. Патріот", який вели працівники бібліотеки С.М.Кулеша та Л.О.Танасійчук. Була організована фото-документальна виставка "Незабутній вчитель", яка розповідає про його життя і трудовий шлях, вміщено публікації в районній газеті, присвячені педагогічній діяльності цієї людини, яку ми по праву вважаємо своїм земляком. Матеріали зібрано з фонду бібліотеки та сімейного архіву Тамари Іванівни.
Із спогадами, роздумами виступили колишні колеги Олійник Неля Степанівна, Тодорчук Володимир Прокопович, Гудзовська Валентина Пилипівна, та ті, хто в роки його педагогічної діяльності були школярами, вчилися географії, слухали його як директора школи: Валентина Янковська, Марія Нікітенко, Сергій Янов, Наталя Когут, Аліна Рибак, Анна Поїзд-Бевзюк. Анна Федорівна була другом сім'ї, її "швидкою допомогою", сімейним лікарем. До останнього дня життя Івана Андроновича вона була поряд, підтримувала всіх членів родини.
Спогади були теплими, згадували повчальні і курйозні випадки, читали вірші. Присутні мали змогу почути унікальний запис голосу І.А.Нещадима, записаний під час святкування вікового ювілею учителя Христинівської ЗОШ №1, художника С.Г.Турчака, переглянути фільм-фотомонтаж, який розповідав про життєвий шлях людини, дорогої серцям присутніх. Особливі слова подяки вона висловила за цей фільм Цимбровському М.О. Не стримуючи хвилювання, дочка Івана Андроновича, розповідала про свого батька, дякувала тим, хто в свій час допомагав йому, підтримував, хто сприяв у проведенні цього вечора. Всі ті, хто прийшов у цей день в бібліотеку, пам'ятають Івана Андроновича, вклоняються його пам'яті, помянули його душу. Скільки б не пройшло років, христинівчани берегтимуть пам'ять про людину, учителя від Бога.
Присутні запропонували одну з вулиць міста назвати ім'ям педагога І.А.Нещадима. А бібліотечні працівники хочуть зібрати спогади колег, учнів, соратників, друзів і однодумців про Івана Андроновича Нещадима. Всі, хто пам'ятає його, хто береже добрі спогади про нього, хай запишуть свої думки і принесуть їх в районну бібліотеку. Ми створимо книгу спогадів про нього.
Немає коментарів:
Дописати коментар