Пам'ять вічно жива

Ми добре знаємо, що мова складається зі слів.

А слова в нашій мові, як ліки,

Слова в нашій мові, як рани.

Буває слова вибухають,      

 Як грізні вулкани.          

                                   Г.Корнієнко

Словo має неабияку силу. Воно є і гарне, і грізне. Таке, яке приносить радість, і таке, яке віщує нам якесь горе. Наприклад у нинішньому житті українців – у часі модернізації, комп’ютеризації, інтернету  – увійшло і закріпилося вже на досить тривалий час таке коротке слово, яке складається лише з п’яти літер, а скільки воно принесло лиха… Це слово – «війна». Воно, як ми вже помітили, стало загальновживаним. Та вірні сини і дочки України намагаються запобігти цьому лихові. І звісно, неабияке значення в цьому мають друковані видання.

 ХХ століття стало історією. Якою? Що закарбувалося в нашій пам’яті, пам’яті наших батьків, дідів і прадідів, на сторінках книжок?

      В районній бібліотеці для дітей на годину пам'яті зібралися учні 9 -В класу міської школи №2 з класним керівником Розношинською Оксаною Петрівною. Бібліотекарі Шаповал Г.Ф. та Томачук К.І. познайомили дітей із подіями минулих літ. Дітям продемонстровано відеофільм "Україна в Другій світовій війні", відеокліпи на тематичні пісні "Мальви" та "Маки червоні". Учні декламували вірші: "Пелюстки легенькі маку", "Схилімо голови", "О, вічна пам'яте народу!", "Не треба нам війна", "Катами мучена, розп’ята" та інші. 

 Друга світова війна – наймасштабніша війна в історії людства. Війна, в якій взяла участь 61 держава, а воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. Війна, що забрала життя близько 55 мільйонів людей. У Європі перемогу над Третім Рейхом відзначають 8 травня, в день підписання його офіційної капітуляції. Країни пострадянського простору День перемоги у Другій світовій відзначають 9 травня. Неспівпадіння історики пояснюють тим, що Йосип Сталін не захотів приймати першу капітуляцію. 8 травня урочисті заходи, приурочені Дню пам’яті та примирення, відбуваються в таких країнах, як Франція, Німеччина, Великобританія, Словаччина, Чехія, Словенія, Норвегія. Данія та Нідерланди відзначають День визволення 5 травня, а у Італії – 25 квітня.

Зазвичай, у європейських країнах цей день святкують за схожим сценарієм і без особливого пафосу. Перші особи держави вшановують пам’ять загиблих, мешканці покладають квіти біля монументів, проходять тематичні виставки, заходи для ветеранів, молебні.

 Вже минуло цілих 73 роки з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз. Все далі відходять грізні і важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих хто віддав своє життя і захистив рідну землю від ворогів.

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року з попередньої злочинної змови керівництва двох країн - агресорів – фашистської Німеччини та більшовицько-комуністичного Радянського Союзу. Того вікопомного вересневого дня гітлерівська Німеччина напала на мирну Польщу. Ця іскра швидко перетворилася у світову пожежу.

Для нашої Батьківщини ця страшна війна розпочалася далекого 17 вересня 1939 року, коли сталінська червона армія за таємною згодою з гітлерівською Німеччиною захопили землі Західної України та принесли на своїх кривавих багнетах ті нелюдські страждання, які встиг вповні відчути народ  Наддніпрянської України. А вже 22 червня 1941 року рожевий світанок поглинув кривавий танок. Україна опинилася в епіцентрі гігантської битви,  що триватиме 1418 днів і ночей – дві людиноненависницькі ідеології – комунізм і фашизм зіткнулися в страшному двобої, що коштував мільйонів і мільйонів життів. Понад 40 місяців – із червня 1941-го по жовтень 1944-го палахкотіла на українській землі війна. Лилася кров, знищувалися матеріальні і культурні цінності, духовні надбання народу. На захист рідної землі стали всі, навіть діти. Величезну роль у розгромі ворога відіграло друковане слово. У роки війни книга була потрібна читачу – як хліб. Холодні зали бібліотек були заповнені читачами. Книга - приголомшливе свідчення того, як країна, що веде смертельний бій із ворогом, який рахує кожен кілограм вугілля і паперу, вважала за можливе і необхідне видавати літературні твори. Книги зробили теж свій внесок у Перемогу, допомогли вистояти в небувалій раніш битві за людську цивілізацію.У вогнищі війни було втягнуто 61 держава, 80% населення земної кулі. Друга світова тривала довгих 6 років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн. осіб, не кажучи вже про поранених і тих, хто пропав безвісти. Лихо і страждання які пережили люди, незмірні. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті. 
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять про загиблих героїв, запалили свічку Пам'яті. 

Мільйони людей забрала Друга світова війна. Це важко усвідомити, важко осягнути. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли гинули  мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло фашистської та комуністичної окупації. Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн.), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб.  Понад 2,5 мільйонів українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.Я вірю, що нинішні покоління, які « не чули гарматного грому, не бачили жахів війни і тільки з книг їм відомо як вмирали Вітчизни сини», були, є і будуть гідними продовжувачами справ своїх прадідів, дідів, батьків. Та на долю України випали нові випробування. Знов у небі чуються гарматні гуки, ллється смертельний дощ і гинуть ні в чому невинні молоді люди – цвіт нації.

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості.

 Появу цього символу  пов'язують із віршами двох людей: канадського військового лікаря Джона Мак-Крея та представниці Християнської асоціації молодих жінок  Мойні  Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 році написав твір «На полях Фландрії», що починався словами: «На полях Фландрії розквітли маки /Між хрестами ряд за рядом». Друга 1918 року написала вірша «Ми збережемо віру», в якому обіцяла носити червоний мак у пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл у листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 році Національний Американський легіон прийняв маки як офіційний символ, а у 1921р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону.: Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році.

 Автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло «Ніколи знову». Сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими, кому пощастило пройти через горнило битв і дожити до цього світлого дня. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод  і холод,  хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишається після них? А залишиться пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв. На закінчення всі присутні, зі сльозами на очах,  прослухали пісню "Перемога, свята Перемога!"