Батько для кожної дитини має вагоме значення. Так само, як і мати, - це найрідніша людина. І дуже добре, коли батько в сім'ї - друг, вихователь, опора і порадник. Не обов'язково мати мільйонні статки, щоб створити хорошу сім'ю, де панує любов, злагода і взаємопідтримка. В такій сім'ї ріс Валерій Аркадійович Кузьменков, який народився 19 жовтня 1972 року в місті Христинівка. Батьки працювали в "Сільгосптехніці" - Аркадій Євтухович - шофером, а Марія Ісаківна, хоч і не мала спеціальності, дома не сиділа, працювала, щоб поповнювати с своєю працею сімейний бюджет. Хлопчик ріс роботящим і добрим. Йому заздрили друзі, бо в нього було два старших брата Михайло і Володимир. Вони для нього були і захисниками, і тренерами у спортивних іграх, і репетиторами під час виконання домашніх завдань. А вчився хлопчина в міській школі №1. Мав багато друзів і вправні руки, любив техніку, тому й після отримання свідоцтва про закінчення 9 класу, вступив до ПТУ, здобувши, як і його батько, професію шофера і тракториста/
Служити в армії було легко - не лякала ні фізична підготовка, ні навантаження. Служив у Києві в будівельних військах. Сильного і відповідального, його ставили за приклад, надсилали батькам Подяки. Відслужив з гідністю, обмінялись з хлопцями адресами. Береже і зараз "дембельський" альбом, як пам'ять про ті незабутні часи.
Повернувся додому, поринув у життя, насолоджувався спілкуванням з друзями, які вже почали створювати свої сім'ї. На одному з весіль у друга, добре пам'ятає цю дату, 5 лютого 1993 року в Розсішках познайомився з Оксаною, найкращою дівчиною на світі. Жителька Розсішок, з багатодітної сім'ї, добра, щира і працьовита. Зірок з неба не обіцяв, але довів їй, що палко кохає, що буде вірним і люблячим чоловіком. 3 вересня 1995 року народилась молода сім'я. Вони дати присягу вірності своєму коханню. А в 1996 році в пологовому будинку щасливому татусеві дали в руки сповиток з рожевим бантом. Ім'я їй дали гарне і милозвучне - Юлія, Юля, Юленька. А щоб їх веселіше було рости, то через рік лелека приніс ще одну донечку - Світланку. Вони разом росли і бавились, разом сиділи в тата на колінах, слухали казки. Його сильні руки по черзі високо підкидали їх. І отой дитячий сміх був душевним бальзамом для щасливого татуся. Він знає, що бути батьком - не тільки радість, а й велика відповідальність.
Молода сім'я спочатку жили в Христинівці біля батьків, а пізніше купили будиночок в Розсішках. Зробили ремонт, облаштували все по-своєму, щоб було затишно жити і ростити діток. Потопає в квітах їх садиба, радує врожаями город і сад. А домашня птиця і скотина віддячують за догляд гарними приростами. Вправний господар вдома, він і на роботі був добросовісним працівником. Працював у ТОВ "Христинівка-Продтовари", на пилорамі. Швидко пролетіли роки, виросли донечки, створили свої сім'ї. І своїх половинок вони вибрали, чимось схожими на тата - добрих, працьовитих, привітних. І ось уже Оксана Петрівна і Валерій Аркадійович мають статус дідуся і бабусі та радіють чотирьом онучаткам : Олександру і Єгору, Валерії і Дар'ї.
Жити б і радіти, та ворог перекреслив плани і надії. Після повномасштабного вторгнення рф, батько, чоловік, дідусь, господар і Патріот іде добровольцем на фронт. Йшов 43-й день війни- 6 квітня 2022 року. Коротка підготовка і передова, бої за Авдіївку, де наш земляк, боєць 110-ї бригади Президентського полку виявив себе сміливим воїном і вірним другом.. Коли отримав короткочасну відпустку, радів безмежно. Не міг натішитись і наговоритись. Все намагався щось дома зробити, допомогти. І знову передова, знову бої. 13 жовтня 2023 року - гіркий день в їх родині - померла мама Валерія, а сам він в цей день отримав серйозне поранення. Лікарі наполягали на госпіталізації, але воїн всім серцем лине до Христинівки, щоб попрощатись з ненькою. Пише розписку, що він попереджений про можливі наслідки, і так, поранений, перебинтований, проводжає маму в останню путь...
Зараз наш земляк, взірець справжнього чоловіка - вірного, турботливого, відповідального, перебуває на реабілітації, вчить дітей життєвої мудрості, щоб були сильними і рішучими .
А вони горнуться до нього і пишаються ним, солдатом ЗСУ, нагородженим Орденом "За відвагу і честь" та "Золотим Хрестом". А іще він заслужив повагу командування і бойових побратимів, земляків і друзів. Поки пан Валерій проходить реабілітацію, його зять Богдан Стецюк змінив штурвал комбайна на автомат, одягнув піксель і став воїном ЗСУ, захисником родини і України. Вся дружня родина молиться за нього і його побратимів. А чоловік Світлани Максим Качинський зараз - опора для всіх них. Працівник газового господарства, вмілий майстер-ремонтник підтримує їх, допомагає словом і своїми руками.
Ми схиляємо голови в пошані перед батьком, головою сім'ї, Патріотом і солдатом, перед його подвигом воїна і талантом батька. Здоров'я йому та його родині, сили, добрих нових, надійних людей поряд. Віримо нашим воякам і віримо в нашу Перемогу.
Все буде Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар