Не зраджуючи прадідівським звичаям

     У кожної людини своя доля, свої погляди на життя, свої спогади. Багато спогадів і в жителя нашого міста Дмитра Семеновича Видая. Вже дев'ятий десяток років топче ряст цей добрий і порядний чоловік. Його життя – це раннє сирітство, праця на фермі в рідному селі Івангород та на залізниці, гіркота втрати коханої дружини...

Вміє Дмитро Семенович трудитися: дає лад на городі, в господі, підтримуючи затишок і порядок, який створили колись руки коханої. Сокира, лопата, молоток чи сапа в його вправних руках стають помічниками. А йому Всевишній дарував гарний голос. Скільки себе пам'ятає – він завжди співав: в сільському клубі, по дорозі додому, в гостях і дома. А коли співав в церковному хорі, душу переповнювали особливі почуття, які словами передати не можна. Та й пісень він знає силу-силенну. Зараз він завершує запис текстів пісень, які він знає. Вийшов товстий зошит.

Пан Дмитро народився і виріс в селі, де звичаї і обряди пращурів завжди були в пошані. Шанує він своїх предків, цікавиться своїм родоводом, підтримує зв'язки з родичами. З журналістом, екс-послом України, письменником Володимиром Лазаревичем Чорним вони троюрідні брати. По поняттях наших дідів – це кровні родичі. Вони підтримують зв'язки, дзвонять один одному. На жаль, вік і військовий стан в Україні не дає змоги зустрічатись часто.

Вони обидва закохані в свій народ, в своє село, в звичаї свого народу. Це – джерело спогадів і джерело мудрості, яке нам передали наші предки. Це та ниточка, що єднає нас з минулим і дає особливе значення нашому життю. Володимир Чорний багато років працював над книгою про історію свого села. Дітищем цієї клопіткої праці стала його книга про історію рідного села «Облога». Цю книгу Дмитро Семенович прочитав уважно, вдивляючись у кожну світлину, згадуючи людей і події. А потім подзвонив автору, поговорив з ним, поділився думками про події, які не відображені в книзі. Володимир Лазарович, не просто подякував земляку і родичу, а врахував його слова, його думку, і в наступній книзі «Честь служити державі» згадав і самого Дмитра Видая, і його ідеї та спогади. З яким нетерпінням чекав Дмитро Семенович, коли в бібліотеці з'явиться ця книга! В центральну бібліотеку книгу передав автор. А Дмитро Семенович став її першим читачем. Для нього це не просто книга, це зустріч з рідним селом, родичами, друзями, юністю. Читав книгу і розповідав про те, що бачив на світлинах. І згадував, згадував, згадував...

Дай, Боже, цим івангородським чоловікам ще довгих років життя, здоров'я, сили, наснаги. Хай з їхнього спілкування і спогадів народжуються ще нові книги, які не дадуть перерватися народним традиціям, самому кореню українському.