14 березня наша країна складає шану українським
добровольцям. Цей день – свято справжніх патріотів. Людей, які свідомо за
покликом серця у важливий і важкий час для Батьківщини стали на захист
суверенітету і територіальної цілісності України. Саме завдяки добровольцям,
їхній мужності, відданості національним інтересам і щирому патріотизму вдалося
зупинити расистського агресора, не дали здійснити путінський план «Київ за три
дні».
Дата 14
березня вибрана не випадково: саме в цей день в 2014 році перші добровольці
прямо з Майдану вирушили на тренувальну базу у Нових Петрівцях, що під Києвом.
Учасниками були патріоти, в чиїх душах жили ідеї Майдану і пам’ять про Героїв
Небесної Сотні. Саме вони створили кістяк Самооборони. Внесок першої хвилі
добровольців важко переоцінити – саме ці батальйони дали змогу провести
мобілізацію. Покладемо руку на серце: саме добровольці стають мужніми,
сильними, відважними воїнами. Вони воюють не з примусу, а за покликом свого
серця.
Серед добровольців багато наших земляків, які з перших днів цієї проклятої війни боронять українську землю. В військовому строю добровольців і Юрій Володимирович Даровських, позивний «Єнот». Він народився 16 травня 1975 року в наших Розсішках. Так склалася доля, що він, менший з трьох дітей Марії Петрівни, ріс майже все дитинство з мамою і сестрами Валентиною і Ларисою. Мама працювала молодшою медсестрою в районній лікарні, а дочки змалечку допомагали їй і по господарству, і за братиком дивилися. Вони зуміли його виховати добрим, чесним, відповідальним. Хоч у нього і було суто жіноче оточення, він виріс хазяйновитим і вправним чоловіком. Дитячі роки, коли його оповили турботою, пролетіли швидко. Навчання в місцевій школі залишилося гарними спогадами про друзів, шкільні вечори, душевні розмови. Після школи було навчання в Умані, диплом водія електромеханіка. Одразу після студентських років – призов до ЗСУ. Півтора роки служив в дивізіоні прикриття кордону. Служба нелегка і відповідальна. Але саме там розумів підтримку тих, хто несе службу поряд.
Після
мобілізації працював на заводі продтоварів, в охороні служби безпеки на
залізниці. Надійно відчував себе зі зброєю в руках. А в 2015 році добровільно
пішов служити в АТО. Служив один рік, був командиром взводу розвідки. Вважає,
що цей його вчинок був вірним і виваженим. Це вчинок справжнього чоловіка і
воїна..
Майже шість
років працював в будівельній фірмі в Одесі. Але день 24 лютого 2022 року
розділив і його життя на «до» і «після». На другий день після повномасштабного
вторгнення Юрій Даровських був у Христинівському ТЦК. Його спочатку не брали:
«АТОвці в резерві». На призовний пункт ходив щодня. Наплічник, зібраний
заздалегідь, чекав дома. 19 квітня він знову стає воїном ЗСУ. Навчальний центр
«Десна» стає для нього домом, центром навчання і загартування. Через місяць
«Десна» пережила черговий ракетний обстріл. Юрія присипало уламками будівлі, уламок
будівельного балку вдарив по спині. Його на ношах доправили до шпиталю. Боявся,
що не зможе ходити, але молодий організм подолав цю травму. Не дивлячись на
заборону лікарів, просто втік з лікувального закладу до своїх хлопців.
Три місяці
боїв під Мар’їнкою... Три місяці випробовування на силу і витримку. Вистояли.
Витримали. Далі Слов’янськ, Лимано-Куп’янський напрямок. Жорстокі бої –
виснажливі і кровопролитні. В пам’яті назавжди залишилися бойові побратими, які
повернулись до рідних домівок «на щиті». Воював, щоб помститися за них, за
зруйновані міста і села, за сплюндровані поля і сади. Йому, сільському жителю,
боляче було дивитися, як родюча українська земля здригалась від вибухів, ніби
плакала вогненними сльозами...
Горіла
земля, гинули люди, молоді патріоти України. 8 березня 2023 року
ангел-охоронець не встиг відвести черговий вибух від нашого земляка. Переломи
ребер, осколки, що застрягли по всьому тілі. І знову дісталось хребту. 5
місяців в шпиталі, операції, перев’язки, фізичні вправи... Він знову обманув
хворобу, став на ноги і повернувся в свій підрозділ «Реабат». З травня 2024
року його переводять в розвідники. Досвід, уміння, знання роблять його хорошим
знавцем своєї важливої справи.
Поранення,
контузії, важкі умови життя на передовій далися взнаки – чергова ВЛК признала
його обмежено придатним до військової служби. Але, як визнає Юрій
Володимирович, він народився для військового шолома і автомата. Тому попросився
служити у тилову військову частину. Через рік, в січні 2026 року буде знову
комісія.. Набратися б сили!
І всі роки
він відчуває підтримку найрідніших людей: мами, сестер, дружини і сина. Його
кохана Тетяна Валентинівна, з якою одружився в 2006 році, працює швачкою в
Христинівці. Як справжня берегиня роду, вона веде господарство, ростить сина і
молиться за чоловіка і його побратимів. Вони стали на весільний рушник в 2006
році, хоч знайомі були вже багато років. Орадівка, звідки родом пані Тетяна,
поряд з Розсішками. Їх стежки переплітались часто, поки не стали спільною
дорогою в житті. Син Антон, який школу закінчував, як тато уже був на фронті,
зараз уже студент Уманського національного університету садівництва. Саме за
його мирне і щасливе майбутнє воював і проливав свою кров старший солдат,
доброволець ЗСУ Юрій Володимирович Даровських з позивним «Єнот».
Низький
уклін вам, шановний воїне і патріоте, за ваш військовий подвиг, за полум’яне
серце, за любов до народу і України.
Хай
Всевишній дарує вам багато років життя при здоров’ї в мирній незалежній
державі. Сили вам і енергії, хороших нових і надійних людей поряд, достатку і
благополуччя. Адже саме завдяки таким воїнам ми маємо сьогодні незламну державу.
Все буде Україна!
Світлана Паламарчук, завідувачка
бібліотекою-філією с. Розсішки
Немає коментарів:
Дописати коментар