Василь Стус - бунтівник із шістдесятників

А розпочався життєвий шлях поета-борця Василя Семеновича Стуса під час різдвяних свят 7 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Дата народження, яка збігалася з днем народження Ісуса Христа, могла стати приводом для насмішок над дитиною в її шкільні роки, а в дорослі – стати поштовхом для цькування чи навіть перешкодою для здобуття вищої освіти. Мама побоялась записувати 7-го січня, записала 6-го.

Дитинство й юність минули на Донбасі. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького педінституту наприкінці 50-х років вчителював на Кіровоградщині, служив в армії, працював в газеті. Ці роки Василь Стус називав «часом поезії»: він захоплювався світовою літературою, чимало писав. У 1959 році на сторінках «Літературної газети» вперше побачили світ перша ґрунтовна добірка творів Василя Стуса з передмовою Андрія Малишка та добрим його напутнім словом. Перші вірші Василя Стуса «полонили тонким ліризмом, сонцелюбством, чудовим відчуттям пейзажу», – писав Малишко. Потім поезії Василя публікуються в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Донбас». Вона не тільки гнівна, а й ніжна, сповнена ласкавого смутку, і якби були інші часи – це був поет ніжності та краси. Світло Стусової душі яскраво проступає в його ранній ліриці.

Василь Стус був чесним із собою до кінця і зовсім не здатним до будь-яких компромісів. Це й визначало його трагічну долю. Всі віхи Василевого життя були записані на небі, він не міг щось змінити, бо належав тільки Україні і Богові.

Василь Стус дуже любив своїх рідних: батька, матір, маленького сина Дмитрика, який так і залишився в пам’яті Стуса п’ятирічним, дружину Валентину, яка того страшного для Василя 1965 року тихо і непомітно увійшла в його життя, щоб пройти разом з ним через сто Голгоф.

Поезії Василя Стуса, присвячені дружині, матері, синові, рідним і друзям, вражають зворушливою ніжністю й теплотою. В листі до дружини поет писав: «Валю, Бог – забрав у нас будні, а залишив – свято. Свято великого болю, почесного тягаря, врочистість розлуки й празникові миті зустрічей».

Мрії виховувати сина, згідно власних переконань, знайшли вияв лише через звернення у листах.

Голос за кадром:… «Дорогий сину, таткові нелегко нині, може, не скоро вдається і звидітися. Отож – рости добрим козаком, чесним і правдивим, не потурай злу і знай, що твій батько відвідав усе своє життя, аби людям жилося краще – всім людям, на всій землі».…

«У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у спецтаборі для політв’язнів на Уралі перестало битися серце одного з кращих синів України Василя Стуса.

Україна мовчала… І тільки друзі мученика-поета збиралися в його київській хаті біля свічки перед розп’яттям, куди верталася його стражденна душа, як білий птах.

Про трагічну долю Стуса-поета, Стуса-патріота, Стуса-борця розповідає книжкова виставка в центральній бібліотеці. На ній - твори поета, спогади про нього, публікації з періодичних видань. На ній і книга «Справа Василя Стуса», один екземпляр якої подарував в бібліотеку Євгеній Фіголь.

Тож запрошуємо всіх познайомитися з матеріалами виставки, перегорнути сторінки книг, відкрити для себе Василя Стуса і його талановиті твори.