13 січня українці відзначають Щедрий вечір, а також свято Меланки. А у
ніч з 13 на 14 січня настає Старий Новий рік, зі святкуванням якого пов’язано безліч
традицій та обрядів. Це свято з’явилося через розбіжність юліанського і
григоріанського календарів, яка становить 13 днів.
Існує дохристиянська легенда про Василя і Меланку. Відповідно до неї, Меланка
була донькою язичницької богині всеєдиної Лади, матері богів в слов’янській
міфології. Якось лютий змій викрав її із срібного терема й запроторив у
підземне царство. Звільнив її хоробрий богатир Василь-Місяць і одружився на
ній. Тому наступного дня і святкують Василя.
На Щедрий вечір, як зоря засяє, вся родина сідає до столу, до «щедрої
куті». Оскільки піст уже закінчився в цей день накривають пишний стіл із
безліччю частувань. Ставлять кутю, до якої господині додавали багато меду,
горіхів, родзинок, страви із свинини, млинці, ковбаси. А от страв з риби та
птиці не готували. Вечерею ділилися і з тваринами, щоб були вони завжди здоровими.
Молодь же увечері починає збиратися у гурти, переодягатися у тварин і
фольклорних персонажів і «водити козу». Це головний святковий обряд і походить
він з прадавніх часів. У наших предків саме коза вважалася символом слов’янського
бога Місяця-Василя. Неодружений хлопець переодягається в жіноче плаття і стає «Меланкою»,
а дівчина або жінка – в чоловіче, як образ «Василя». Меланка ходить від хати до
хати зі своїм «почотом». Найдавнішими слов’янськими масками є також – Орач, Сівач, Ведмідь, Бик, Кінь, Чорт, Журавель, Дід,
Баба, Циган, Циганка. Щедрувальники ходять селом і розігрують жартівливі
сценки, а то й цілі вистави, веселять всіх танцями і піснями. За це їх
обдаровували пирогами та грошима.
В народі існує вірування, що ця новорічна ніч наповнена магічними силами
і розкриває небо. Люди можуть просити усе, що допоможе їм забезпечити добробут на
наступний рік. А молоді дівчата ворожили, щоб дізнатися чи вийдуть заміж чи
залишаться «у дівках», чи будуть щасливі і багаті.
Ось як це дійство описав найяскравіший знавець українського фольклору, самобутній поет і прозаїк Михайло Стельмах у своїй автобіографічній поемі-повісті «Щедрий вечір».
«….Аж ось на вулиці обiзвалися колядники. Я перший вибігаю
надвір. Колядники вже пiдiйшли до хати тітки Дарки – звiздоноша, «береза» й
мiхоноша попереду, а «коза» й «дід» у страшній машкарi позаду. I чого тільки не
виробляють ота «коза» й вертлявий «дід», лякаючи дорослих i дітей. Та ось
задзвонив дзвонар – i всі притихли, з’юрмилися біля вікон, а зеленкуватими й синіми
снігами, скільки свiту видно, покотилися, задзвеніли молоді голоси, проганяючи
недолю з вдовиної оселі:
А чи вдома, вдома та бідна вдова?
Нема вдома – пішла до бога,
Бога благати – щастя прохати:
– Ой дай, боже, два лани жита,
Два лани жита ще й лан пшеницi,
Лан пшеницi – на паляницi.
А ще гречки – на варенички…
А чи вдома, вдома та бідна вдова?
Нема вдома – пішла до бога,
Бога благати – щастя прохати:
– Ой дай, боже, два лани жита,
Два лани жита ще й лан пшеницi,
Лан пшеницi – на паляницi.
А ще гречки – на варенички…
Яка не є убога наша хатинка, а i
їй колядники наспівали щастя, наспівали, що в нашому дворі будуть стояти i місяць,
i ясна зоря…»
Українці, одягніть найкраще своє вбрання, веселіться,
співайте щедрівок, зустріньте Щедрий вечір красиво!
Немає коментарів:
Дописати коментар