Коли в Ліщинівці мова заходить за Василя Олексійовича Жука, односельці говорять про нього з повагою: "З хорошої сім'ї чоловік", "Гарна людина", "Добрий господар", "Надійний"...
Народився він в нашому селі 11 лютого 1958 року. По старому церковному календарю це день трьох святих. В честь одного з них наймолодшого сина нарекли Василем. Батьки працювали в колгоспі: Олексій Григорович - механізатором, а Галина Леонтіївна - дояркою. Працювали так, що їх портрети не сходили з Дошки Пошани і в селі, і в райцентрі. В домашньому архіві зберігаються їх ордени, медалі, Подяки, Грамоти, які отримані були за таку важку працю.
Маленького Василька бавила старша сестра Надія. Вона його годувала, читала казки. А брат Іван виховував у нього чоловічих характер, щоб був сильним і вмілим. А працелюбності, доброти і чесності всі вони вчились у своїх батьків. Ще із шкільних років Василь був з батьком і на тракторі, і в комбайні. Із захопленням дивився, як заходив комбайн у поле пшениці, як сипалось добірне зерно у кузов машини, як позаду залишалась лише золотава солома. Тому, після закінчення у місцевій школі 8 класу, подав документи в Уманське ПТУ, де здобув професію тракториста-комбайнера. Був серед кращих студентів, бо і трактор, і комбайн уже знав, адже допомагав татові ремонтувати цю техніку. Одразу після училища пішов навчатись на курси шоферів. Бо дуже хотів уміти водити автомобіль.
У 1976 році юнакові виповнилось 18 років. Повістку з військкомату чекав, розумів, що це його обов'язок - навчитись захищати Вітчизну. Служити випало у Німеччині. Нові реалії життя, нові враження, але незмінними були витривалість, фізична підготовка. Старший сержант, начальник-водій танка службу проходив так, що батьки отримували від командування подяки.
Після мобілізації зробив для себе висновок, що до отриманих спеціальностей йому потрібно опанувати ще токарно-фрезерувальну справу. Бо розумів, що без цього проблемно займатись ремонтом техніки.
Як всі його ровесники, працював, допомагав батькам, а ввечері збирались у клубі. Там і кіно, і танці, і теніс, і більярд. Часто ходили до клубу і в сусідню Греблю. І наречену собі вибрав з цього села. Валентина, найкраща з дівчат стала його дружиною, матір'ю його дітей: сина Олександра і доньки Віти. Працював молодий механізатор бригадиром тракторної бригади, зав. майстернею.
1986 рік увірвався в наще життя жахливою трагедією на ЧАЕС. Повістку з війьккомату отримав влітку. Прибув у Прип'ять в липні і по серпень був у групі інженерно-машинного розгородження. За якихось 200-300 метрів від зруйнованого реактора відгортали його пошкоджені рештки, вивозили та утилізували ці смертоносні уламки.
Ця найбільша техногенно-екологічна катастрофа забрала в багатьох ліквідаторів здоров'я. Високу дозу опромінення отримав і наш земляк. Коли дозиметр показав найбільш допустиму дозу - 22 рентгена, його демобілізували. Було йому, учаснику ліквідації аварії ІІ-ї категорії в той час 28 років...
Крім роботи і домашніх турбот, серйозно зайнявся спортом. Щодня вранці пробігав 10 кілометрів, загартовувався. І набрався сили, відновився, повірив у себе. Боляче переживає звістки про смерть тих ліквідаторів, кого передчасно забирає смерть. Це наслідки отієї невидимої радіації.
Розпались колгоспи, але земля -годувальниця не може бути без господаря. Спочатку самотужки обробляв землю, яку отримав у пай сам і батьки. Пізніше люди побачили його господарську жилку, віддали в оренду ще паї. Назвав своє фермерське господарство в честь сина "Жук Олександр Васильович", вірячи, що син продовжить його справу.
Горе і втрати не обходять цю дружну сім'ю. Найболючіша - смерть дочки Віти. Вони боролись з її недугою, але програли цю боротьбу. Її син, їх онук Богдан, яким вони опікуються, підтримує бабусю і дідуся. Зараз Богдан опановує шоферську справу Щасливі вони, коли і синові діти Олена, Тимур,Зоряна стають їх гостями.
Роки і час, проведений в зоні біля реактора, підкошують здоров'я. Але Василь Олексійович їм не піддається. Поряд - сім'я, добрі люди. А іще улюблена справа. В його домашній майстерні знаходяться токарні, фрезерувальні станки. На них він виточує потрібні деталі. І не тільки для себе. Нікому він не відмовляє, допомагає і сусідам, і односельцям.
А іще ця сім'я займається благодійністю. Дають кошти на ЗСУ, в місцевий дитячий садок і школу. На ремонт чи на солодощі дітям, на допомогу нашим захисникам грошей не шкодують. Хоч не хизуються цим, не вихваляються.
Ми пишаємось нашим земляком, справжнім патріотом України. Зичимо йому здоров'я, сили, Божої опіки, хороших новин, надійних людей поряд.
І всім нам - якнайшвидшої Перемоги
Немає коментарів:
Дописати коментар