Багата на таланти українська земля, та чомусь так швидко забирає вона їх у свої вічні обійми... Лише 47 років топтав ряст Тарас Шевченко, стільки ж Бог відвів і Василю Стусові та Борису Грінченку, лише 42 роки прожила на цьому світі Леся Українка, і всього 28 весен кували зозулі полум'яному витязю молодої української поезії Василеві Симоненку. Доля виявилась до нього нещадною: поет помер на початку стрімкого злету свого дивовижно яскравого і непримиренно сміливого творчого шляху. Метеором промайнув рідним небосхилом.
Василь Симоненко – це народна совість в українському красному письменстві. Його поезія – неоціненний скарб в українській літературі. Його слова лунали на Майдані, підіймають дух українських захисників... А скільки його поезій перетворилися на найніжніші українські пісні...
Поетові
судився короткий життєвий шлях. Але він пройшов його з гідністю, залишивши
прийдешнім поколінням вірші-заповіти, вірші-мрії, вірші-роздуми.
Щоб
краще знати життєвий і творчий шлях поета, донести красу його творів до читачів
свої книгозбірень, завідуючі бібліотечними філіями долучилися ще раз до цих
безсмертних творів на засіданні клубу "Письменник і час", який діє в
при методичному кабінеті центральної бібліотеки. Можна просто прочитати
біографію митця, його твори. А можна ще й перегорнути сторінки його
"Щоденника", вникнути в його висловлювання, дізнатись думку відомих
українських письменників і критиків. І буде зрозумілим його подвиг патріота і
поета, який ніс нам правду і своє серце.
В
кожній сільській бібліотеці лунають вірші Поета і Патріота. Вони не залишають
байдужими справжніх українців, бо вони до болю щирі. Тож читаймо їх, вивчаймо,
розповідаймо нашим дітям і онукам, бо його устами промовляла правда...
Немає коментарів:
Дописати коментар