15 років минуло з того дня, коли з синього небосхилу впала яскрава зірка. Куди падають зорі, коли душа іде на небо? Зірка Станіслава Зінчука вознеслась до Всевишнього, а тіло знайшло вічний спочинок в рідній орадівській землі, звідки родом сам поет і його діди-прадіди.
В 2010 році важка недуга забрала
чоловіка, батька, тестя, талановитого поета, краєзнавця, громадського діяча,
людину, яка була закохана в рідний край, в Україну. Їм він присвятив своє
життя, свою творчість, свою любов. Його вірші – розповіді про історію держави,
його вірші – заповіти для прийдешніх поколінь, його вірші – віра в світле
майбутнє України.
Творчість поета має багато своїх
прихильників і поціновувачів серед земляків. Тому так часто в літературному
музеї центральної бібліотеки проходять літературні години, конкурси на краще
читання віршів поета-земляка. Свою любов до слова, до книги, до рідного краю
Станіслав Сергійович передав і своїй доньці Соломії, яка вже має свої
публікації. А ще пані Соломія часто передає нашій книгозбірні нові книги,
періодичні видання, експонати до літературного музею. За що читачі та бібліотечні
працівники їй щиро вдячні.
29 січня в центральній бібліотеці
відбулася година вшанування «Сузір'я його таланту». Присутні ознайомилися з
творами Станіслава Зінчука, читали його вірші, переглянули експонати музею.
Його твори
актуальні і сьогодні, бо написані щиро, талановито, з любов'ю. Вони житимуть і
хвилюватимуть людей доти, доки житиме Україна. А, отже, вічно. Цей масовий
захід пройшов в рамках програми «єМістечко – простір для кожного!» за підтримки
Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє».
Справжня поезія не вмирає, ми віримо
в це і знаємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар