14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

         Відповідно до  Указу Президента, починаючи з 2006 року, 14 грудня українці вшановують тих, хто ціною героїчних зусиль, а подекуди і власного життя, зумів зупинити ядерного монстра. Це були прості люди : військові, енергетики, пожежники, солдати строкової служби , лікарі...  Дата 14 грудня була обрана не випадково, адже саме цього дня відбулася здача в експлуатацію об’єкту «Укриття» – саркофагу, котрий забезпечив зберігання радіоактивних відходів на аварійному четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Зруйнований реактор перестав бути джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Таким чином, цього дня було поставлено умовну крапку в боротьбі з чорнобильським лихом.

      Учням 8 - А класу школи №1, які завітали до нас зі своїм класним кервіником Шаповал Аллою Анатоліївною, був представлений відеоряд "Чорнобильська катастрофа : історія про трагедію, яка назавжди закарбувалась в пам'яті", "Таємниця чорнобиля", де було висвітлено  причини, наслідки катастрофи, перспективи екологічної ситуації та чим живе зона відчуження зараз, а також, про безліч ліквідаторів, які, жертвуючи собою, рятували Світ, та про несправедливо забутого лікаря Леоніда Кіндзельського, який врятував більше сотні життів, запровадивши нову методику лікування променевої хвороби і лейкозу, був за це жорстко покараний радянською системою, а вже після розпаду СРСР  нагорджений званням найкращого онколога світу .

         На зустріч з юними читачами в районну бібліотеку для дітей завітав ліквідатор наслідків аварії Петро Григорович Шаповал. Він поділився своїми спогадами про ті жахливі дні, які призвели до радіоактивного опромінення величезної кількості людей, до забруднення води і довкілля. Їдучи в Чорнобиль Петро Григорович не міг збагнути, що його чекає попереду. Вже по приїзду зрозумів масштаби біди, та не здогадувався про її тяжкі наслідки. Він тоді щоденно возив воду до реактора, не задумуючись, ні про здоров'я, ні про дози радіації.
         Саме там, біля горнила реактора, пізнав справжню чоловічу дружбу, потоваришував з такими ж ліквідаторами з усієї України.
          Й понині відрядження до Прип'яті не дає спокою Петру Григоровичу, даються в знаки ті рентгени, що "зашкалювали" на дозиметрі. Кожне слово його спогадів торкнулося юних сердець. На очах бриніли сльози, то були сльози пам'яті...