Доля цієї жінки - жива історія нашої країни. Народилась Олена Никифорівна в селі Добра Маньківського району 1 січня 1941 року. Її батьки пережили зміну устрою держави, період революції, страшні роки голодомору 1932-1933 років, коли довелось похоронити маленьких діток, колективізацію, страхіття окупації. А це був дійсно жорстокий час, коли батько був на фронті, а мама з дітьми, (найменшій було лише 6 місяців) виживали в умовах страху, голоду, безправ'я.
Зараз вона часто згадує прожиті роки: дитинство дійсно було босоногим, про обновки лише мріяли, зате жили дружно, допомагали один одному, не було заздрощів і злості. А працювати починали ще змалечку. Мама приходила втомленою з роботи, батько-фронтовик хворів, а діти і город допомагали обробляти, і господарство порати, і їсти варили. Після школи пішла працювати в колгосп. Молода, беручка до роботи дівчина працювала в ланці, була й ланковою, з ранньої весни до заморозків викохували солодкі буряки. Праця важка, але душа раділа, коли з маленьких тендітних листочків виростали солодкі велетні, які потрібно було вирвати, почистити, повантажити. Згодом перейшла працювати на ферму. До цих пір, здається, ще болять руки, адже доїла свої Берізок і Зірочок спочатку вручну. Скільки світанків зустрічала по дорозі на ферму, адже прокидатись і йти на роботу потрібно було вдосвіта. Тримали і вдома господарство. Вже і син Василь допомагав його вести. Обрав він собі професію шофера, бо любить працювати з машинами, двигунами і запчастинами. Вже й син пенсійного віку. вже виросли онуки Оксана і Олександр, здобули освіту, працюють і заробляють собі на хліб.
А Олена Никифорівна в 1996 році вийшла на заслужений відпочинок. Добру господиню
і лагідну жінку покликав заміж земляк Кащук Михайло Андрійович, який проживав в Христинівці. Змогла знайти вона спільну мову і з його сином Василем. невісткою Галиною, сусідами. Завела друзів і знайомих, а іще стала учасницею хору ветеранів, адже співати любила завжди. Протоптала стежку і до районної бібліотеки, бо не уявляє свого життя без книги. Вісім років тому помер чоловік, залишивши їй заповіт: З хати нікуди не йди. Та й сину буде до кого приїжджати".
Так і живе в нашому місті гарна душею жінка, господиня, в якої бездоганний порядок в будинку, на подвір'ї, квіти милують око. А домашня птиця віддячує за турботу своєю вгодованістю. А город у неї без бур'янцю, оброблений, висапаний, виплеканий.
З "Куби", де живе пані Олена до центру світ не дуже близький, але вона намагається не пропустити репетицій хору, концертів, де вони виступають, засідань клубу "Надвечір'я" в бібліотеці. Адже кожен день приносить свої радощі, турботи, хвилювання і відчуття повноти життя.
Новорічний день для неї -подвійне свято. Приймає віншування до дня народження, мріє про майбутнє, радіє життю. Бажаємо і ми їй здоров'я, сили, енергії, достатку, гарних пісень, добрих нових і довгих щасливих років життя.
Зараз вона часто згадує прожиті роки: дитинство дійсно було босоногим, про обновки лише мріяли, зате жили дружно, допомагали один одному, не було заздрощів і злості. А працювати починали ще змалечку. Мама приходила втомленою з роботи, батько-фронтовик хворів, а діти і город допомагали обробляти, і господарство порати, і їсти варили. Після школи пішла працювати в колгосп. Молода, беручка до роботи дівчина працювала в ланці, була й ланковою, з ранньої весни до заморозків викохували солодкі буряки. Праця важка, але душа раділа, коли з маленьких тендітних листочків виростали солодкі велетні, які потрібно було вирвати, почистити, повантажити. Згодом перейшла працювати на ферму. До цих пір, здається, ще болять руки, адже доїла свої Берізок і Зірочок спочатку вручну. Скільки світанків зустрічала по дорозі на ферму, адже прокидатись і йти на роботу потрібно було вдосвіта. Тримали і вдома господарство. Вже і син Василь допомагав його вести. Обрав він собі професію шофера, бо любить працювати з машинами, двигунами і запчастинами. Вже й син пенсійного віку. вже виросли онуки Оксана і Олександр, здобули освіту, працюють і заробляють собі на хліб.
А Олена Никифорівна в 1996 році вийшла на заслужений відпочинок. Добру господиню
і лагідну жінку покликав заміж земляк Кащук Михайло Андрійович, який проживав в Христинівці. Змогла знайти вона спільну мову і з його сином Василем. невісткою Галиною, сусідами. Завела друзів і знайомих, а іще стала учасницею хору ветеранів, адже співати любила завжди. Протоптала стежку і до районної бібліотеки, бо не уявляє свого життя без книги. Вісім років тому помер чоловік, залишивши їй заповіт: З хати нікуди не йди. Та й сину буде до кого приїжджати".
Так і живе в нашому місті гарна душею жінка, господиня, в якої бездоганний порядок в будинку, на подвір'ї, квіти милують око. А домашня птиця віддячує за турботу своєю вгодованістю. А город у неї без бур'янцю, оброблений, висапаний, виплеканий.
З "Куби", де живе пані Олена до центру світ не дуже близький, але вона намагається не пропустити репетицій хору, концертів, де вони виступають, засідань клубу "Надвечір'я" в бібліотеці. Адже кожен день приносить свої радощі, турботи, хвилювання і відчуття повноти життя.
Новорічний день для неї -подвійне свято. Приймає віншування до дня народження, мріє про майбутнє, радіє життю. Бажаємо і ми їй здоров'я, сили, енергії, достатку, гарних пісень, добрих нових і довгих щасливих років життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар