Поетичний зорепад : " Усі ми прагнемо любові!"

Моя любове! 

Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни

                                Ліна Костенко

      Більш величного та суперечливого почуття, ніж любов мабуть не має на світі. Любов може бути руйнівною силою та життєдайним подихом, вона, одночасно, є і початком, і закінченням всьому, вона надихає і відбирає останню надію, лікує й нищить нещадно, часом ніжна, як пір'їнка, а ось, вже жорстока і колюча... Вона занадто багатогранна і мінлива, щоб дати їй чітке визначення і , певне, жодному математику не під силу визначити її розміри. То ж не дивно,що більшість поетів у своїх творах найчастіше пишуть саме про любов. В стінах нашої бібліотеки з уст маленьких читачів, лунали вірші відомих поетів, про надважливу місію любові, заглядаючи через призму почуттів, вилитих чорнилом в рядки віршів, в вир власного внутріщнього світу. Бо навіть , якщо любов зруйнує тебе, десь далеко, вона зародить нове життя і може, саме таким чином, вона кожну мить рятує світ...

.