Івана Купала – стародавнє слов'янське свято, яке оповите ореолом містики.
Воно передусім пов’язане з прославленням трьох стихій: вогню, води та літніх
трав. Позаяк наші пращури дохристиянських часів велику роль
виділяли богам, зокрема Сонцю, то Івана Купала також було зв’язане з цим
небесним світилом. Традиційно воно припадає на 7 липня. Якщо до
цього часу сонце було в фазі весняного бога Ярила, то після свята переходило у фазу Купала.
Віддавна вважалося, що ніч проти Івана Купала вирізняється чарівними властивостями. Стародавні слов'яни вірили, що в цей час вся «нечисть» виходить до
світу живих та гуляє поміж людей. Звідси й безліч обрядових дійств, пісень,
приказок, ворожінь, легенд, повір’їв, які мусили б убезпечити від лихого. А ще обов'язково
палилося багаття, як символ світла, сонця і тепла. Через нього стрибали, проходячи таким чином своєрідний ритуал
очищення.
Купальський вінок, сплетений з різноманітних цілющих трав та квітів
– один з обов’язкових атрибутів свята. Це не
просто окраса, а й магічний оберіг, «знахар душі», символ дівочої долі і щастя, бо в ньому є така чаклунська сила, що «болі
знімає та вроду береже». Незаміжні
дівчата плели вінки з польових квітів та трав і ворожили на любов. Кожна
дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або
велику квітку. В середину вінка ставили запалені свічки й пускали його по воді.
Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то
дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці,— то ще дівуватиме, а як
потоне — то коханий розлюбив. Якщо вінок не відпливав від берега, то в
цьому році весілля не буде, а якщо вінок відпливав далеко з незгаслою свічкою —
дівчина зустріне свого судженого і її чекає щасливе майбутнє.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який хоче з нею одружитися. А ще у деяких селах Полтавщини дівчата при ритуалі потоплення Марени (зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобами та голодом) знімали з голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі як засіб охорони від нечистої. А ось, до речі, на Слобожанщині, Марену(Мару) вважали старшою русалкою.
У Галичині деякі дівчата вінки, сплетені з чебрецю, святили в церкві та
зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих
настоєм із зілля тих вінків.
Ще одна цікава традиція. Відчайдухи
вночі блукають лісом у пошуках міфічної квітки
папороті. Ця квітка завжди вважалася основною в ніч на Івана Купала. Існувало
повір'я, що лише в ніч проти 7 липня вона квітне, а той, хто знайде і зірве її,
той все на світі буде знати і зможе побороти всі труднощі, а то й без зусиль
скарб відшукає. Але за квіткою папороті стояли і злі духи, з якими потрібно
було поборотися.
Так і ми, працівники центальної бібліотеки, захопилися плетінням вінків. Приміряли на себе, чому б ні! Вийшов справжнісінький майстер-клас з плетіння купальських віночків для молоді. Переконані, що потрібно зберігати надбання поколінь, щоб не забувалося!
Крім того, в
приміщенні бібліотеки презентована виставка-екскурс «Ой на Івана, на Купала».
На виставці
представлена література з народознавства, етнографії, яка розповідає про традиції
та ритуали святкування Івана Купала, купальські ворожіння на вінках, цілющі
властивості квітів та трав.
Немає коментарів:
Дописати коментар