Йде війна, яку ненависні рашисти принесли на нашу мирну Україну. 21 місяць наші ЗСУ воюють за нашу Незалежність і цілісність наших кордонів. Серед славних воїнів багато наших земляків. Не всі вони військові, не всі проходили строкову службу в армії. Ці люди - справжні патріоти нашої держави, тому і пішли добровільно на її захист. Серед таких добровольців Ігор Миколайович Паламарчук, уродженець і житель села Углуватка. Він народився 10 березня 1986 року в хорошій сім'ї, де цінували чесність, працелюбність, шанували народні звичаї, кохались в українській пісні і музиці. Його батько, Микола Іванович, працював механізатором, а вільний час присвячував участі в духовому оркестрі села. Мама, Олена Тихонівна, уродженка сусіднього села Зоряного, завідувала сільською бібліотекою. Скільки книжок перечитав Ігор разом із сестрою Жанною, не перелічити. Оте дитяче захоплення книгою залишилось у нього і зараз. Любить читати пригоди, детективи. Ці книги розвивають логіку, вчать діяти в екстремальних ситуаціях.
Тут, в Углуватці, пройшло його дитинство, де з друзями вивчив кожен куточок, кожну лісосмугу і поляну в лісі. Любить збирати гриби, вміє їх розрізняти.
Так склалась доля, що батько доволі зарано відійшов у засвіт, тому став Ігор для мами опорою і підтримкою. Сестра вийшла заміж, виїхала з села, хоч намагається приїжджати, привозити сюди своїх дітей, щоб не відчували зв'язок з рідною землею своїх батьків і дідів.
А Ігорю життя в селі подобається. Він любить поратись біля тварин, на городі, в саду. Залюбки займався заготівлею сіна, копанням картоплі, збиранням урожаю.
На жаль, не дивлячись на молодий вік, має він проблеми із здоров'ям, бувають періоди загострення хвороб, що таке перебування в лікарні, знає добре. Але коли почалась війна, він одразу вирішив іти добровольцем на фронт. Мама благала не йти, але Ігор вважає своє рішення правильним: "А як я буду хлопцям дивитись в очі?". Їх мобілізували в один день - восьмеро христинівчан. Старший стрілець Ігор Паламарчук пліч-о-пліч зі своїми побратимами воював на Донецькому напрямку. В пам'яті і досі спливають руїни і згарища українських міст і сіл. Цей час загартував його, він переконався в правоті своїх поглядів, здружився з тими, з ким воював поряд. Адже вони всі - однодумці, справжні патріоти своєї землі. Мама щоденно молилась за свою кровинку, за його друзів. Благала Всевишнього і ангела - охоронця про захист. Але так сталось, в одному з боїв Ігор отримав осколочне поранення. Госпіталь, лікування, перепочинок та хвилювання за хлопців: "Як вони там?"... Після лікування отримав відпустку, приїхав у рідне село, обійняв неньку, допоміг їй у нескінченній сільській роботі. І знову повернувся у бойову частину. Військове керівництво нагородило хороброго воїна відзнакою "За відвагу". Він до всього, що виконує, звик ставитись з відповідальністю. І до робот, і до військової служби.
Зараз Ігор Миколайович дома. Повернувся до села, до мами, до праці. А серце він зі своїми побратимами. Вірить в Перемогу, в те, що повернуться хлопці додому, де їх чекають батьки, дружини, діти. Ми всі в це віримо, адже нас захищають воїни, патріоти, герої.
Все буде Україна! Слава нації!
Немає коментарів:
Дописати коментар