Поети, письменники, художники здавна захоплювалися мальовничістю українського села. Сади, подвір'я, що потопали в квітах, білі хати, розмальовані печі, вишиті рушники і сорочки... Всю цю красу творила жінка, мати, берегиня. І сама жінка була окрасою cім'ї, родини. Скільки гарних творів присвячено сільській жінці- трудівниці. Її віншують у віршах, піснях, прислів'ях, казках...
В гарному селі Углуватка живе Ольга Григорівна Осадча - жінка з натрудженими руками, добрим серцем і привітною посмішкою. Тепер уже став історією 1952 рік, коли 6 вересня в сім'ї Євдокії Василівни і Григорія Митрофановича Бобошко народилась друга донечка, яку назвали Ольгою. Старша сестра Марія допомагала мамі няньчити сестричку. Час був важким, доводилось багато працювати, адже йшов лише сьомий мирний рік. Мама вдосвіта йшла на ферму, батько, який працював їздовим в колгоспі, теж зранку запрягав своїх коней, розвозив корми, воду, в жнива привозив урожай з поля... Не зважаючи на важку працю, в сім'ї панувала атмосфера доброти, підтримки і любові. Ніби вчора вони познайомились на базарі в Сарнах, де молода Євдокія продавала крам. Впала в око, заволоділа серцем углуватського парубка, який не забарився послати сватів. Привів молоду дружину в своє село. Працьовита і привітна, вона прижилась в селі. Життя потрохи налагоджувалось - в хатах з'явилась електрика, по шосейній, а потім і асфальтовій дорозі курсував автобус в райцентр, будувались нові хати, не було вже солом'яних стріх, в школу діти ходили охайними, будувались магазини, нова школа, дитячий садок...
А Оля ще навчалась у школі, що розміщувалась в пристосовуваних приміщеннях. Вчилась, читала книжки, бігала до клубу, допомагала мамі... Дуже швидко пролетіли ті вісім років шкільного життя. Захотілось романтики, побачити світ і жити у великому місті. Тому після навчання працювала на панчішній фабриці в Житомирі. Все було добре, але сумувала за батьками, подружками. А іще за Анатоліє. Той високий і стрункий Анатолій затьмарив усіх знайомих хлопців. Після короткого міського життя вона знову повертається в свою Углуватку. Тут і повітря чистіше, і яблука солодші, і молоко смачніше. 50 років тому, в серпні Ольга і Анатолій стали на весільний рушник. В них було кохання і молоді роботящі руки. А іще їх об'єднувала любов до сільського життя. З неба їм не впало нічого. Достаток для сім'ї води створили своєю працею Анатолій Григорович, врівноважений, доброзичливий, попрацювавши в "Сільгосптехніці" кілька років, пов'язав свою трудову діяльність з місцевим колгоспом. До самого виходу на пенсію працював механізатором.
А Ольга Григорівна починала свою трудову діяльність в городній бригаді. Це зі сторони здається робота легкою. Скільки було посіяно, посаджено городини: помідорів і огірків, капусти і перцю, цибулі і часнику!... Все вимірювалось тоннами. А ці гектари смакоти потрібно було кілька разів просапати, всі ці тонни зібрати, повантажити... Ті роки викликають приємні спогади. Насамперед тому, що колектив був дружнім. Жінки і дівчата разом працювали, відпочивали, святкували дні народження, купували товари у автолавці, яка регулярно до них приїжджала.
Пані Ольга виявилась вправною господинею. Готувала смачно, тому і погодилась перейти працювати в сільську їдальню кухарем. І понині углуватці згадують її смачні борщі, каші, котлети, голубці, відбивні... 17 років варила і смажила. Скільки за ці роки через її руки пройшло продуктів: овочів, м'яса, молока і фруктів, щоб стати смачними стравами! А іще потрібно було підіймати, посувати важкі каструлі. Не скаржилась на втому, привітно посміхалась, раділа життю. В господі було чимале господарство: корови, свині, кури, гуси... Якби не взяв чоловік на себе велику частину роботи по догляду за ними, то навряд би справлялась. Знаходила час і на домашні справи, і на рукоділля, і на участь в художній самодіяльності. Залюбки співала і в хорі, і в ансамблі. Їх виступи слухали на різних конкурсах, оглядах, виїздних концертах.
Не оминув їх новеньку оселю і лелека. Дві доньки, два крила щастя виросли в цій сім'ї. Оксана і Світлана дарують їм свою любов і турботу, зігрівають увагою. Виросли дівчата добрими, працьовитими, справжніми господинями. Адже їм було в кого вчитись.
Спливли швидко роки, вони прожиті в роботі, в турботі про тих, хто поряд, кого огортають своєю любов'ю. Мають вони онуків Богдана, Наталю, Ольгу і Катю. Всіх бавили і трішки балували, робили подарунки, готували гостинці. І онуки віддячують їм любов'ю. Онук Богдан - уже сам тато, має доньку Даринку. А старійшини сім'ї мають статус прадіда і прабабці.
З роками почало підводити здоров'я, але вони не піддаються старості. Тримають невелике пташине стадо і козу, на корову вже не вистачає сил. І молоко, і сир є на столі, і турбуватись є про кого.
Там живе ця трудівниця, яка не боялась важкої сільської роботи, знаходила в ній радість. Діти, онуки і правнучка люблять дідуся і бабусю, бажають їм здоров'я, сили, енергії. Хай їх і далі оточує любов і повага, взаєморозуміння і підтримка. Многії і благії літа!
Немає коментарів:
Дописати коментар