Христинівка від А до Я
Є в історії сторінки, які не підлягають
забуттю. Такими є події Другої світової війни, особливо її початок на нашій
землі. В них стільки втрат, гіркоти і болю, що ніякими словами передати
неможливо. Після оголошення по радіо 22 червня про напад фашистської Німеччини,
пройшло більше місяця, і всі ці тривожні дні жевріла надія, що ворога зупинять,
не пустять в наш край.
Евакуювали банк, партійні організації і їх
працівників, кілька днів військкомат уже не проводив мобілізацію – там палали
вогнища – палили документи, які не встигли вивезти.
29 липня бої точились на підступах до
Христинівки. Цей важливий залізничний вузол намагались втримати наші війська,
до нього рвались і фашисти. На залізничних коліях стояло багато ешелонів з
технікою, боєприпасами, біженцями, з пораненими військовими, з танками, які відправляли на ремонт, з обладнанням наукових інститутів, фондами
історичних бібліотек...
Все це потрібно було вивезти на схід
країни. Не встигали... Як згадував Р.В.Бабійчук, який на той час працював
начальником сектору пропаганди політвідділу Христинівського відділку Одеської
залізниці, фашисти розбомбили 16 колій станції Христинівка, забитої поїздами.
Погрози, крик, лайка, хаос... Люди, які мали наводити порядок, втекли. У цьому
пеклі кілька осіб, серед яких був і Ростислав Бабійчук, сіли на паровози і
почали маневрувати, вивозячи вцілілі вагони. Так урятували 4 ешелони...
Бої точились з усіх боків Христинівки: в
районі водокачки, Шукайводи, села Христинівки, Івангорода... Саме тому там такі
масові поховання у Братських могилах. Сама станція перетворилась на велетенське
вогнище, де крім страшного вогню, гриміли вибухи. Про ті дні важко було
згадувати тим, хто це пережив. За спогадами Олени Фесенко, було багато
поранених і вбитих. Трупи складали в дворі старої залізничної лікарні (по
вулиці Станційній). Їй самій повідомили, що її чоловік, який працював
вагонником, вбитий. І серед них вона відшукувала свого Степана.
На коліях Вапнярського парку були вагони з
біженцями. В тих вибухах і вогні загинуло стільки людей, що там потрібно
поставити обеліск чи меморіальну дошку. Розміщена поряд двоповерхова казарма,
яка була побудована в 1935 році, під час бомбардувань була зруйнована так, що
було лише пів першого поверху. (В повоєнні роки її відбудували, це 24-
квартирний будинок по вулиці Шевченка,1).
На 29 липня 125 німецька танкова дивізія
отримала наказ – швидко, як це тільки можливо, рухатися в напрямку залізничного
вузла Христинівка, зайняти його і прямувати на Умань. Німецьке командування
вважало, що Христинівка і Умань – ключові пункти для успіху операції по
оточенню німцями великого угрупування радянських військ – 6-ї і 12-ї армій.
Німецька розвідка донесла, що ці армії концентруються на лінії Гайсин-Умань-Новоархангельськ,
але між ними і 18-ю армією є розрив. Тому захоплення Умані дозволяло ще більше
відірвати групу П.Г. Понєдєліна, генерал-майора, командуючого 12-ю армією, від
південних сусідів і змусити її відходити на схід в сторону танкової групи Е.фон
Клейста.
Згідно донесень німецьких військових,
станцію було захоплено 29 липня 1941 року о 23.00. Але ж на станції залишилось
багато невивезених ешелонів, і надходить наказ вибити німців зі станції. Наказ
було виконано. Ешелони пішли на схід. Ці події однієї ночі вмістили в себе
багато героїзму і втрат.
Вириваючись із оточення, війська 6-ї і
12-ї армій вели жорстокі бої. Останній поїзд із частиною цих військ відправився
30 липня. Паровозом керував машиніст Прус Василь Кіндратович. В районі станції
Поташ ворожі танки перекрили їм дорогу. Бригада паровозу разом із солдатами з
гвинтівками в руках почали відходити через Умань на Кіровоград. неподалік
сумнозвісного Підвисокого наш земляк Прус В.К. загинув.
Наші солдати, серед яких були
прикордонники Окремої Коломийської прикордонної комендатури, військові залізничники, Вони бились з ворогом
так відважно, що їх героїзму віддавали належне і фашистські офіцери.
Станція Христинівка в перші дні серпня
мала жахливий вигляд – зруйновані будівлі, обгорілі вагони, поневічені
колії.... В залізничній лікарні був госпіталь для поранених червоноармійців.
Пошуківцям вдалось встановити імена 15 військових, які там померли. Про умови
утримання говорить причина смерті цих людей: виснаження, дизентерія... Ось їх
імена: Рябченюк Тимофій Петрович, Малега Порфирій Якович, Бурай Єгор Максимович,
Антонов Сергій Миколайович, Бугаєв Михайло Сергійович, Панасовський Микола
Степанович, Ванута Павло Сергійович, Чекунов Петро Сергійович, Рихлюк Анастасій
Іванович, Давидовський Олександр Гаврилович, Дубівіков Семен А. Сухмиско Іван
Никифорович, Пасаден Андрій В., Дубина Михайло Тодосійович і узбек Умаров
Камельгрер...
Про криваві події літа 1941 року написані книги, спогади. Історики, письменники, пошуківці, краєзнавці і просто небайдужі люди збирають матеріали, щоб донести правду до нащадків. Зібрано дійсно унікальний матеріал по історії Христинівщини того періоду. Книги, в тому числі і переклади німецьких мемуарів, військові карти, списки загиблих, спогади ветеранів і старожилів, копії документів. Все це є в паперовому і електронному варіанті.
Всіх, кого цікавить історія Христинівщини того періоду, запрошуємо в центральну бібліотеку, де ви зможете переглянути книги, статті, копії документів, фото тощо. Можливо, хтось з христинівчан може доповнити матеріали нашого краєзнавчого куточку своїми спогадами, чи розповідями рідних, світлинами або документами з сімейних архівів. Це сторінки нашої історії, нашої пам’яті, нашої шани тим, хто воював із загарбниками.
Немає коментарів:
Дописати коментар