Вулиця найвідомішого українського Володимира

                                                                    Христинівка від «А» до «Я»

Щороку 28 липня православні християни вшановують князя Володимира Святославича (960/963 – 15 (28) липня 1015), в цей день відзначають річницю хрещення Київської Русі.

Багато століть тому внук княгині Ольги Володимир, вийшовши переможцем у чварах між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні, зійшов на київський престол. Його князювання у 980 – 1015 роках вважається початком розквіту Київської Русі, а самого князя називають одним з найяскравіших політичних діячів Європи того часу. Він зосередив у своїх руках неподільну владу, запровадив новий підхід в управлінні державою, провів адміністративну реформу, а укріплення кордонів Русі сприяло також зміцненню держави, підвищенню її статусу.

Князь Володимир Святославич першим з київських князів почав карбувати власні гроші: златник був високохудожньою монетою з гербом-тамгою, портретом князя і словесною легендою на аверсі, на реверсі – зображувався Христос Спаситель; такими ж були й срібники раннього періоду, але мали легенду – «Володимир на столі – а се його срібло». Згодом срібники на звороті замість Христа Спасителя мали тільки тризуб.

                      Срібник Володимира Великого

Ще з часів хрещення Ольги християнство пустило глибокі корені на київській землі. Тож прийняття християнства князем Володимиром Великим (отримав християнське ім’я – Василь) та хрещення ним Русі сприяло консолідації всього давньоруського суспільства на чолі з сильним князем. Згодом пожвавилися міждержавні зв’язки Русі, зміцніли зв’язки з Візантією. В цілому це сприяло політичному, економічному та культурному розвитку країни.

Після смерті Володимира Великого поховали в побудованій ним Десятинній церкві. Так свідчить історія України. А наша Христинівка - частинка цієї величної і прекрасної держави. Ім'я Володимира Великого шанують і христинівчани. Коли проходила декомунізація, колишня вулиця Котовського стала називатися на честь хрестителя Русі Володимирською. Сьогодні переглянемо історію цієї вулиці.

Йшла сьома мирна весна України. Відбудоване народне господарство вимагало пожвавлення залізничних перевезень. Інженери-конструктори працювали над створенням нової техніки в цій галузі. Новочеркаський електровозобудівельний завод розпочав випуск промислових електровозів, Харківський завод залізничного транспортного машинобудування випустив новий тепловоз ТЕ-4. На залізниці почалося оснащення гальмівних систем рухомого складу автоматичними регуляторами...

А на станції Христинівка трудяги-паровози різних марок невтомно возили вантажні і пасажирські потяги, виконували маневрові роботи. Зростав транспортний потік, збільшувалась кількість пасажирських поїздів. В колектив залізничників приходили нові працівники: кочегари, машиністи, їх помічники, стрілочники, кондуктори, оглядачі вагонів, складачі поїздів та представники багатьох інших залізничних професій. На роботу влаштовувались вчорашні жителі сіл Христинівщини та Вінницької області. Їм не вистачало житла, мало було коштів на будівництво квартир, зростала черга на отримання садиб. Рішенням виконкому Христинівської ради депутатів трудящих 16 квітня 1952 року було прийнято рішення про надання земельних ділянок працівникам залізниці. І в 1953 році представник Уманського бюро інвентаризації підтвердив це рішення, і люди стали власниками садиб. До цього там було колгоспне поле. Нова вулиця, яка починалась біля воріт вагонного депо, йшла біля «угольника» до лісосмуги, яка вела на Водокачку, отримала назву – вулиця Сталіна. Адже в цьому році вождь народів помер.

На порівняно невеликих (зате власних!), в 7 соток садибах почали зводитися будинки. В порівнянні з тим, які новобудови виростають у нашому місті, то були невеликі будиночки, в яких, крім кухні, були одна або дві жилих кімнати. Стіни переважно робити зі шлаку – відходів з тендерів паровозів, якого біля депо були цілі терикони. З цього матеріалу робили паркани, огорожі, будинки. Зводили опалубку, засипали шлак, заливали його розчином цементу, вапна і води. Коли розчин засихав, опалубку підіймали вище. Будівля виходила міцною, будівельні матеріали дешевими. Підсобних працівників не наймали – допомагали один одному. Головними матеріалами для покрівлі були толь і жесть, яку фарбували різними кольорами.

Після розвінчання культу Сталіна, вулиця почала носити назву Ватутіна.

В другій половині 60-х років залізничні організації на цій вулиці збудували двоповерхові багатоквартирні будинки. На цій вулиці було багато молодих забудовників, тому і дітей, які разом грались, ходили до школи, іноді й бешкетували, теж було багато. Діти любили спорт, тому не дивно, що серед них виросла і Олімпійська чемпіонка Тетяна Тригубчак. Коли ґрунтову дорогу замінили асфальтом, всі із задоволенням катались на велосипедах. А тротуар служить уже не один десяток років.

На цій вулиці – головний вхід в локомотивне (раніше паровозне депо), водонапірна вежа, біля якої довгий час функціонував літній кінотеатр. Люди із задоволенням ходили на кіносеанси. Йшли сім’ями, з сусідами, друзями, а потім ще довго обговорювали фільм. Тепер там бар «Греція» і дозвілля там проводять по-іншому.

Старожили пам’ятають магазинчик по продажу гасу – необхідного палива для популярних тоді керогазів і примусів. Коли його привозили, доводилось стояти в черзі. В цій черзі спілкувалися, дізнавалися новини, передавали привіти, обмінювалися рецептами.

Пройшли роки і десятиліття, Багатьох з тих , хто понад шість десятків років був забудовником і новоселом, уже немає. Серед них багато учасників бойових дій, кавалерів бойових орденів і медалей. Пам’ятаємо про них і про їх подвиг. Кузьма Твердохліб, Федір Олійник, Василь Мультан, Андрій Музиченко та багато інших живуть у нашій пам’яті.

Цю вулицю перейменували під час декомунізації, і стала вона Володимирською. Князь Володимир, якого назвав народ Ясним Сонечком, хрестив Київську Русь. Християнству українці завдячують розвитком культури, дипломатії, книгодрукування, писемності, духовності.

І зараз на вулиці, яка носить ім’я найвідомішого Володимира, живуть добрі, працьовиті, чесні, гостинні люди.