Вклонимось його пам’яті, його подвигу

           Болить. Так сильно і невимовно важко витримати цей біль, і хочеться плакати що є сили і безперестанку, тому що комок в горлі стоїть такий, що здається якщо не виплакатися, то можна просто в один момент задихнутися від того страшного болю.

Скільки сліз пролито за роки, коли рф, зазіхаючи на наші землі, веде війну, де гинуть наші захисники. Серед тих, хто віддав своє життя в ім’я миру в Україні скромний хлопчина, уродженість села  Ліщинівка Олег Сергійович Євич. Олегом Сергійовичем його називали рідко – ще молодий і несолідний.

 Він народився 2 серпня 1988 року.  Так склалось, що Олег ріс із бабусею Ганною Андріївною. Саме вона його виховувала, вчила бути перш за все Людиною і Патріотом. Любив точні науки і футбол, мав друзів і багато мрій. Закінчив школу і пішов працювати в місцеве господарство. Коли досяг призовного віку, пішов служити до ЗСУ, хоч міг залишитись біля літньої бабусі. Але не так вона його виховала. З нього вийшов справжній солдат: сильний, кмітливий, трудолюбивий. Він достойно служив, був гарним другом. Після служби знову пішов працювати. В його працьовитих руках будь-яка робота кипіла і давала гарні результати. Весною 2015 року юнак пішов захищати суверенітет України. Служив у 130-му розвідбатальйоні механіком-водієм. Він був хоробрим воїном, мужнім і сміливим. Щодня дзвонив бабусі. І ніколи не скаржився, не нарікав. Того фатального дня, 21 листопада 2015 року він подзвонив: «Бабусю, я тебе дуже люблю»... Бій в районі села Трьохізбенка Новоайдарського району Луганської області став для нашого земляка з позивним «Джон» останнім боєм, останнім днем життя.

Олег мріяв про мир, про повернення додому. Повернувся ангелом у рідне село...

На Алеї Героїв у рідній Ліщинівці знайшов він свій вічний спочинок. Волонтери встановили йому пам’ятник... Його пам’ятають в селі, в школі, на фасаді якої встановили меморіальну дошку. В сільській і центральній бібліотеках зібраний матеріал про нього. Є його портрет на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» в Києві.

Він назавжди залишився 27-річним. Не встиг завести сім’ю, побудувати будинок, посадити сад. Але залишився в нашій пам’яті, в наших серцях Героєм, завдяки якому ми можемо жити і любити.

Немає вже рік і його бабусі. Але 2 серпня, в день, коли йому б виповнилось 35 років, на його могилу ляжуть живі квіти. Друзі, сусіди і земляки вклоняться його могилі, його пам’яті, його подвигу.