Христинівка від «А» до «Я»
У 1924 році смт. Христинівка стала районним центром. Будувалися і відкривалися районні установи, які відповідали за освіту, культуру, спорт. В ті роки збудували і стадіон. Він був на тому місці, де зараз розміщений парк імені Тараса Шевченка. Включав він і територію, на якій наразі стоїть районний центр культури і дозвілля. Це сучасна назва районного будинку культури. Питання огорожі вирішили найдешевшим для Христинівки способом – паркан був виготовлений зі шлаку. Паровозне депо мало його величезні кучі, адже поїзди тягали паровози, які за одну поїздку спалювали до 4 тонн вугілля. Зі шлаку в нашому місті будували не тільки паркани, а навіть і житлові будинки. Весь стадіон був обнесений таким парканом. Було три входи: навпроти Братської могили, яку перенесли туди уже в 1956 році, там, куди і зараз веде алея з виходом на вулиці Ювілейну і центральний вхід, який був з вулиці Шевченка, навпроти початку вулиці Флорештської (тоді це був Кооперативний провулок). Цей вхід був широким, десь до трьох метрів, по обидва боки на постаментах стояли гіпсові фігури спортсмена і спортсменки, а позад них - великі дві стели, метри три заввишки, а на них розміщена Дошка пошани: в гіпсових рамках – фотографії передових виробничників.
На стадіоні були волейбольний та баскетбольний майданчики, бігова доріжка,
майданчик для стрибків у висоту і довжину та футбольне поле в центрі стадіону. Навколо нього в два ряди стояли дерев'яні лавки без спинок для
вболівальників. Другий ряд був вищим, ніж перший. Від вулиці Ювілейної в парку
росли дерева.
У
1935 році на стадіоні була зведена парашутна вишка. Стрибки були платними, але
дуже дешевими. В той час був поширений рух ГПО (Готовий до праці і оборони).
Хто виконував нормативи, отримував значки цього товариства. Стрибки з парашутом
входили до цих нормативів. А потім сталась трагедія: жінку, чиє ім'я зберегли
старожили – Віра Василівна – впала, не піднявшись до верху, щоб отримати
парашут. Вишку закрили і демонтували.
Після
ІІ-ї світової війни стадіон відремонтували, і він продовжував свою роботу. Тут
проходили змагання з важкої і легкої атлетики, районні спортивні олімпіади,
футбольні матчі. Футбол був дуже популярним, багато організацій Христинівщини мали
свої команди. Тому й змагання проходили часто. На цій частині стадіону, де
збудували будинок культури, проходили районні ярмарки, на яких колгоспи і
магазини РАЙПО виставляли свій товар. Ці ярмарки користувалися популярністю у
жителів: колгоспи продукти продавали дешевше, ніж магазини, а магазини –
«викидали» дефіцит.
А
ще тут організовувались різні мітинги. В день смерті Сталіна на стадіоні зібрали
людей на траурний мітинг. Були присутні представники всіх трудових колективів.
Учасники мітингу зуміли організувати його так, що люди плакали: по
радіодинаміку на максимальному звуку йшла трансляція похорону в Москві, лунали
промови і жалобна музика...
Проходили
тут і урочисті зібрання з нагоди державних і районних свят
На
місці, де зараз розміщений тенісний корт і футбольний майданчик був літній
кінотеатр. Збудований він був раніше, ніж будинок культури. Було двоє
дверей, каса, кінобудка. Екран був розташований від вулиці Ювілейної. Він
накривався спеціально збудованою аркою. А з боку вулиці Шевченка росли високі
осокори. Саме з них відчайдушні молоді христинівчани дивились кінофільми.
Звичайно ж, безкоштовною.
Навіть
після того, як був збудований літній кінотеатр, РБК і танцювальний майданчик,
стадіон функціонував як спортивний комплекс. І на ньому продовжували
організовувати багатолюдні заходи до різних свят.
В 1970 році розпочалось будівництво нового стадіону, який носить зараз ім'я колишнього мера Христинівки, щирого прихильника фізкультури і спорту М.П.Наконенчного. Він більший, сучасніший.
10 липня 1976 року молодь - представники трудових колективів нашого міста на суботнику посадили перші дерева на, тепер уже колишньому, стадіоні. Так народився парк імені Тараса Шевченка.
А це вже інша розповідь.
Немає коментарів:
Дописати коментар