Сини - мамині крила

     

    Корені роду Ольги Олександрівни Вараниці сягають в глибину історії Углуватки. Тут жили її діди-прадіди, тут народилася і вона.

16 серпня 1953 року сім'я Жуків раділа народженню донечки. Мама – Віра Трохимівна, як і багато жінок в той час, працювала в рільничій ланці, а батько - Олександр Степанович очолював садівничу бригаду. До цих пір ще ростуть дерева навколо села, посаджені його руками. Дівчинці дали гарне слов'янське ім'я Ольга. Росла дівчинка непосидючою, допитливою, доброю. В родині цінувалося працелюбство і чесність. Праця в колгоспі була виснажливою, вижити без домашньої скотини і великого городу було важко. Але так вже влаштовані українці, що навіть після трудового дня знаходили собі відраду, часто – в пісні. Такою співучою була і ця сім'я. Змалечку Оля була закохана в пісні, ще із шкільних років брала участь у художній самодіяльності. Її голос зачаровував слухачів. На жаль, в селі не було музичної школи, тому Оля навчалася грі на баяні в Жашкові. Наступного року стала студенткою Канівського культосвітнього училища. Вчилася легко і охоче. Це було так цікаво, ніби щодня ходила на репетиції. Отримала диплом і без вагань повернулась у рідне село. Там її чекала посада завідувачки клубом. А ще - гарний юнак Петро, який щойно повернувся із військової служби і працював електриком. Ольга, як обіцяла, чекала його. В 1973 році влітку майже вся Углуватка гуляла на їхньому весіллі.

А клуб, старенький будинок, щодня збирав людей. Оля, тепер уже Ольга Олександрівна, зуміла організувати односельців. Вони залюбки брали участь у гуртках: хоровому, драматичному, вокальному, художнього читання. Успішно виступали на сцені свого рідного села, районного будинку культури, сусідніх сіл. Оплесками нагороджували глядачі самодіяльних акторів. І досі пам’ятають вистави «Фараони», «В степах України», «Кайдашева сім'я». Хор-ланка - це була теж заслуги пані Ольги. Береже вона в сімейному архіві Грамоти і Подяки відділу культури. А ще - Грамоти за призові місця на спортивних змаганнях з легкої атлетики.

Молода сім'я через рік після весілля поповнилась сином Ярославом, а ще через два роки своїм криком сповістив про народження син Юрій. Різниця між дітьми була невеликою, тому хлопці росли дружніми. Разом гралися, разом бешкетували, разом допомагали батькам по господарству. А ввечері всі йшли до клубу, до мами. На сцені вона була гарна, як справжня артистка. Вона і солістка, і диригент, і Кайдашиха.

Одинадцять років Ольга працювала в старому клубі, а потім в центрі села побудували новий будинок культури. Тут пані Ольга обійняла посаду художнього керівника. Всі гуртки працювали, люди після роботи охоче йшли на репетиції, вистави і концерти. Це ввечері. А вдень були виступи агіткультбригади в полі. Артистів чекали, адже їх виступи підіймали настрій, додавали сил.

Так пролетіли роки: робота, домашні справи і діти. Їх сини, їх надія і радість. Хлопці виросли, відслужили службу в ЗСУ, повернулися в рідне село. Раділи батьки, пишалися своїми синами. Адже виросли чесними, роботящими, доброзичливими. Створили свої сім'ї, порадували батьків онуками. Доля внесла в їх життя чорну смугу: хвороба забрала батька і чоловіка. Петро Васильович покинув цей світ, залишивши на своїх синів турботу про маму. Тяжко звикала до статусу вдови Ольга Олександрівна. Адже вони весь час були вдвох: разом працювали, порали господарство, допомагали дітям і онукам. А їх у них троє: Владислав, Катя і Оля, яку назвали в честь бабусі. І невісток вибрали сини гарних, привітних. Наталя і Олена стали доньками. Вже і правнучка Іринки дає бабусі зрозуміти, що рід живе і продовжується.

Ярослав, як старший син і брат, завжди підставляв плече допомоги своїм рідним. Селянин з діда-прадіда, має велике домашнє господарство, а садок і город у нього – взірець господарювання. Змалечку рибалив, тому взяв в оренду ставки. Дає успішно лад своєму рибному господарству.

Любить мама обох своїх хлопців. Але зараз хвилюється і молиться більше за молодшого Юрія. Він, маючи військову спеціальність штурмовика, на передовій був уже на одинадцятий день початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Рідкі телефонні дзвінки, короткі розмови і довгі щирі молитви за сина, за всіх воїнів ЗСУ, за Перемогу – це зараз найголовніше в її житті.

Незважаючи ні на що, Ольга Олександрівна тримає господарство: кури, качки. Посаджений город порадує восени урожаєм. А як без цього? На то ми – українки. Уміємо працювати та пригостити..

Має час і до сусідки чи подруги зайти на гостину, щоб разом згадати молодість. Ольга може довго декламувати вірші, адже напам'ять знає майже всю «Енеїду» Котляревського, багато віршів Шевченка.

Так і живе жінка з доброю душею, своїми турботами і мріями. Побажаймо ж їй здоров'я, сили, енергії, хороших нових. Хай повернеться її син, наш захисник з Перемогою. Щоб в оселі Матері лунали голоси синів, онуків і правнуків. Щоб з її привітного обличчя не зникала посмішка, а Всевишній хай дає ще багато років життя під мирним небом.