22 травня щороку
українці всього світу відзначають як день перепоховання свого великого Кобзаря
в українській землі.
Улітку 1859 року в пошуках місця для своєї
садиби Тарас Григорович відвідав Канівщину, тоді він і побував уперше на
Чернечій горі, навіть зобразив її на малюнку, підписавши – «Біля Канева».
Відомий історик Михайло Максимович розповів йому, що біля підніжжя цієї гори
був розташований стародавній козацький монастир, у якому покоївся прах
знаменитих гетьманів Івана Підкови, Самійла Кішки та Якова Шаха. Звідси, до
речі, і походить назва гори – Чернеча (де жили ченці). Однак тоді поета знову
заарештували… На Чернечій горі він так і не пожив. ..
Цей світ він покинув із мрією повернутися в
Україну. Проте, його не відразу перевезли до Канева… Тарас Григорович помер, не
залишивши офіційного заповіту. Тому його друзям необхідно було подолати велику
кількість формальностей, щоб покласти тіло поета в українську землю. І хоча
його поховали в Санкт-Петербурзі, на Смоленському кладовищі, що поруч із
церквою Смоленської ікони Божої Матері, земляки поета ще в день його смерті
вирішили зробити все, щоб перевезти тіло Шевченка в Україну. За тих два місяці,
поки прах поета спочивав у північній столиці росії, його могила стала місцем
паломництва сотень земляків і жителів. Невдовзі українська громада міста таки
домоглася дозволу царської влади на перепоховання Тараса. Дозвіл перевезти тіло
Шевченка в Україну дано було в квітні. І ось настав день, коли жалобна процесія
з труною Шевченка вирушила.. Пантелеймон Куліш за козацькою традицією накрив
труну червоною китайкою й сказав: «Нехай наш батько з’явиться на Вкраїнi
лицарем щирим, що жив i вмер, побиваючись про добро, про честь i волю нашу…»
164 роки минуло з того часу, коли на Чернечій горі,
яка тепер відома, як Тарасова гора, відбулась подія, яка в серцях українців
живе і досі...
Віддаючи шану тій події і самому Тарасу Шевченку,
в бібліотеках громади пройшли Шевченківські читання, літературні години, уроки
історії, інтернет-подорожі, які допомагають нашим користувачам проникнути
шевченківським словом, його любов’ю до України, його вірою в те, «поховайте та
вставайте... і вражою злою кров’ю волю окропіте». І його віри в те, що «врага
не буде супостата, а буде син і буде мати, і буде воля на землі». Саме за
здійснення його мрій і заповітів ми боремося сьогодні. Ми обов’язково здобудемо
Перемогу, як і заповідав нам великий Кобзар.
Найкращі сини і доньки України сьогодні воюють
за втілення мрій великого сина України.
Ми переможемо, Тарасе. З твоїм віщим і невмирущим словом ми доведемо всьому світові, що українці люблять свою Батьківщину так, як ти заповідав нам: «Свою Україну любіть. Любіть її во врем’я люте. В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть...».
Немає коментарів:
Дописати коментар