Йому є кого захищати

В наш тривожний час, коли лунають сигнали тривоги, новини рясніють репортажами з місця бомбардувань і пожеж, ми цінуємо людей за їх вчинками й вкладом у нашу Перемогу. Особлива шана тим, хто боронить нас на передовій, служить в протиповітряній обороні. Серед них – наш земляк Андрущак Сергій Степанович. Нещодавно, 16 квітня він відмітив своє сорокап'ятиріччя. Має життєвий досвід і свої погляди на життя. Саме вони керували ними, коли він прийняв рішення стати захисником. Народився він у нашому селі, в селянській роботящій родині. В сім'ї Степана Сергійовича і Катерини Кирилівни вже росли дві доньки Світлана і Тамара, які стали для молодшого брата няньками й виховательками. Коли виріс, віддячуючи їм за турботу, став для них надійним плечем підтримки й допомоги.

Сергій ріс добрим, щирим, привітним. Після закінчення 9 класу вирішив здобути професію водія, вважаючи її справжньо чоловічою справою. На його думку, водій повинен не тільки знати правила дорожнього руху і вправно крутити кермо. Ця професія вимагає знань, витривалості, уважності, поваги до всіх, кого об'єднує дорога.

Коли юнаку виповнилось 18 років, не шукав причин, щоб ухилитись від військової служби. Солдат внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України С.С.Андрущак проходив службу в Харкові. Служив добросовісно. Служба навчила бути більш зібраним, дисциплінованим. А хлопці, з якими служив, підтвердили, що дружба, справжня, чоловіча – існує. Він не забув їх, своїх друзів по службі. Як і не забув, яким був Харків в той час – мирним, спокійним, з новобудовами... Обливається його серце від кадрів руйнувань цього міста-красеня, міст і сіл України.

Після демобілізації працював в Христинівці оператором газової котельні та комплексним робітником, обслуговуючи центр сімейної медицини. Робота відповідальна, така, що підходить йому. А потім в його житті з'явилася Оля, Ольга Олегівна, яка стала його дружиною, господинею його будинку, берегинею його сім'ї. Познайомились на дискотеці під звуки пісні про кохання. Кохання живе в їх серцях, в їх синові Богдану, якому 6 липня виповниться 5 років. Син – мамина надія, татова гордість, їх втіха і сенс їхнього життя росте щирим і добрим. Але й у своєму віці він розуміє, що в нас іде війна, а його тато – захищає його з мамою, його друзів і всіх українців.

Солдат-кулеметник протиповітряної оборони України служить недалеко від рідного села і сім'ї. Родина чекає його дзвінків, радіє йому, коли він приїжджає додому. Притисне до грудей дружину, підкине вгору сина, розпитає про життя. Йому там нелегко, але він не скаржиться. Виконує свій обов'язок українця, захисника, патріота. Мріє про Перемогу й мирне життя. Щоб знову працювати й радіти життю.