Коли душа відкрита для людей і добра

     Розкажу про читача

Літо 1933 року люди старшого покоління згадують з жахом. Червоно-чорна коса Голодомору пройшла по селах багатостраждальної України. Скільки було смертей і страждань, скільки сиріт росли без батьків, скільки сліз було пролито... Але були й радісні події, коли народжувались діти. Таким світлим промінчиком 18 червня була і поява на світ донечки в сім'ї Сиваків - Мусія Дмитровича і Параски Іванівни. Було важко, але дівчинку вигодували, виплекали. В селі діти до роботи й допомоги звикали змалечку. Так було і з маленькою Ларисою. Спочатку старша сестра, яка була їй нянькою, привчала до неважкої роботи, а потім і сама дівчинка мала обов'язки по господарству. Від неї вона отримала й перші уроки вишивання.

Дитяча пам'ять зберегла лише деякі моменти років під окупацією, але усвідомлення того, що війна – це сльози, горе і чорне лихо вона усвідомила на все життя.

В школі дівчинка вчилась добре, улюбленими були всі предмети. Закінчила середню школу (добре, що десятирічка була в рідному селі й не треба було долати кілометри щодня) і легко склала вступні іспити й стала студенткою Кам'янець-Подільського технікуму з підготовки бухгалтерів радгоспів. Працювала в Сумській, Чернігівській областях, а серце рвалось додому, в рідне село. Бо крім родичів, там був Сашко, Іващенко Олександр Петрович. І таки переїхала сюди, в Ягубецький елітно-насінницький радгосп в 1961 році. Тут стала на весільний рушник, перейшла на прізвище чоловіка, тут звили своє сімейне гніздечко, тут раділи народженню синів Петра та Олександра. 38 років праці, безліч оформлених документів і звітів, проведених перевірок і отриманих Подяк.

Молода дружина виявилась вправною господинею, чудовою рукодільницею. Скільки вишила рушників, серветок, сорочок – не перелічити. Знаходила час і для читання книжок.

Пролетіли швидко роки. Було всього: радість, здійснення мрій, душевне спілкування, тривоги за дітей, їх навчання, одруження, втіха від народження онуків. Але і горя доля вже відсипала повною мірою: провела в засвіти чоловіка і старшого сина... Ця рана кровоточить і досі. Але наша землячка не зачерствіла душею. Тішать її четверо внуків і четверо правнуків.

Вона має світлу пам'ять, згадує події минулого, дає реальну оцінку подіям, що стали історією.

Її спогади – неоцінений вклав в написанні історії села. Її домівка прикрашена безліччю вишивок, а подвір'я потопає у квітах. Кохається пані Леся, як її називають в селі, у квітах, особливо в їх королевах – трояндах. Не стоїть без діла і її швейна машинка – вона щось шиє, перешиває. Радіє гостям, спілкуванню з людьми: рідними, сусідами, односельцями.

Хай Всевишній дарує їй ще багато років життя при здоров'ї та силі. Хай новини будуть хорошими, а в домі панує достаток. Спасибі Вам, шановна, за добре серце і щиру душу. Хай ті, кого Ви любите, ще багато років вітають Вас з днем народження, і хай їх побажання обов'язково збуваються.