Лунає над світом, над Україною, над сивим Славутою дзвін, болем та тривогою наповнюючи наші серця. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за вирубані ліси, за пустуючі села в самому серці України. Тривогою - за майбутнє життя, за те довкілля, яке залишимо нащадкам.
Стогне дзвін, в якому найгіркішими нотами звучить голос Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії.
Полин-трава... Стородавнє містечко пригорнулось серед лісів і ланів до світловодої Прип'яті. Засноване воно ще за часів Київської Русі. А назва його походить від назви
різновиду трави полину - чорнобилки. Всього якихось 130 км відділяють його від Києва.
30 років тому в місті енергетиків вирувало життя. А сьогодні це - мертва зона. Адже 26 квітня 1986 року над четвертим реактором Чорнобильської АЕС ніч розірвало велетенське полум'я, від якого здригнувся тривожно весь світ.
Першими на гасіння пожежі, на захист землі і народу до палаючого реактора прибули пожежники. Перебувати в епіцентрі атомного пекла було рівнозначно самогубству, але ніхто із тих відважних 28 героїв, яких називають "шеренгою №1", не відступив, не здригнувся. Вони усвідомлювали смертельну небезпеку, але ціною власного життя і здоров'я врятували станцію, затуливши її собою. І не тільки станцію, а і Європу.
Шість молодих вогнеборців загинули майже відразу. Шість молодих життів забрав смертоносний вогонь. Ми пам'ятаємо їх імена: Володимир Правик, Віктор Кібенок, Володимир Тишура, Василь Ігнатенко, Микола Ващук, Микола Тищенко. У них така коротка біографія... Фатальна ніч перекреслила їх життя, чорним крилом жалоби накрила їх рідних, коханих.
Чорнобиль - чорний біль нашої землі, це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи багато сторіч.
Вшануймо і згадаймо не тільки пожежників, а всіх тих, кого нині називаємо ліквідаторами: робітників атомної станції, які залишились працювати там після вибуху, атомники інших АЕС, що прийшли їм на допомогу, водії машин, льотчики гелікоптерів, шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент під саркофаг, будівельники, які зводили це накриття для зруйнованого реактора, солдати нашої армії, яких посилали туди, де не вистачало робочих рук, і медичні працівники, які всіх їх лікували.
Подіям тридцятирічної давнини, подвигу пожежників і ліквідаторів присвячено вечір-спогад "Чорнобиль немає минулого часу", який пройшов у центральній районній бібліотеці. Дев'ятикласники міської ЗОШ №1 разом з Олійник Тетяною Миколаївною познайомились з матеріалами книжково-документальної виставки " Той квітень не забудеться ніколи", перегорнули сторінки історії тієї страшної трагедії, послухали вірші українських поетів про аварію, трагедію, мужність, патріотизм, стійкість і відданість своєму народу. А іще переглянули відеоматеріали тих подій.
Провідний бібліотекар читального залу Кулеша С.М. зробила огляд книги Галини Ковтун "Я писатиму тобі щодня..." Це повість у листах про велике і чисте кохання Героя Радянського Союзу Володимира Павловича Правика до своєї коханої, нареченої, дружини Наді, Надійки, Надії. В цій книзі зібрані фото, документи, спогади. І листи. Вони сповнені такої ніжності, турботи, світла. Їх -800.Стільки конвертів, як білих лебедів, прилетіли до неї. І він отримував листи-відповіді, щирі, ліричні, відверті. Читати ці листи, цю книгу без сліз не можна...
Урятований світ - найкращий пам'ятник тим, хто загинув у Чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них, про їх подвиг і самопожертву. І зробімо все, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...
Стогне дзвін, в якому найгіркішими нотами звучить голос Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії.
Полин-трава... Стородавнє містечко пригорнулось серед лісів і ланів до світловодої Прип'яті. Засноване воно ще за часів Київської Русі. А назва його походить від назви
різновиду трави полину - чорнобилки. Всього якихось 130 км відділяють його від Києва.
30 років тому в місті енергетиків вирувало життя. А сьогодні це - мертва зона. Адже 26 квітня 1986 року над четвертим реактором Чорнобильської АЕС ніч розірвало велетенське полум'я, від якого здригнувся тривожно весь світ.
Першими на гасіння пожежі, на захист землі і народу до палаючого реактора прибули пожежники. Перебувати в епіцентрі атомного пекла було рівнозначно самогубству, але ніхто із тих відважних 28 героїв, яких називають "шеренгою №1", не відступив, не здригнувся. Вони усвідомлювали смертельну небезпеку, але ціною власного життя і здоров'я врятували станцію, затуливши її собою. І не тільки станцію, а і Європу.
Шість молодих вогнеборців загинули майже відразу. Шість молодих життів забрав смертоносний вогонь. Ми пам'ятаємо їх імена: Володимир Правик, Віктор Кібенок, Володимир Тишура, Василь Ігнатенко, Микола Ващук, Микола Тищенко. У них така коротка біографія... Фатальна ніч перекреслила їх життя, чорним крилом жалоби накрила їх рідних, коханих.
Чорнобиль - чорний біль нашої землі, це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи багато сторіч.
Вшануймо і згадаймо не тільки пожежників, а всіх тих, кого нині називаємо ліквідаторами: робітників атомної станції, які залишились працювати там після вибуху, атомники інших АЕС, що прийшли їм на допомогу, водії машин, льотчики гелікоптерів, шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент під саркофаг, будівельники, які зводили це накриття для зруйнованого реактора, солдати нашої армії, яких посилали туди, де не вистачало робочих рук, і медичні працівники, які всіх їх лікували.
Подіям тридцятирічної давнини, подвигу пожежників і ліквідаторів присвячено вечір-спогад "Чорнобиль немає минулого часу", який пройшов у центральній районній бібліотеці. Дев'ятикласники міської ЗОШ №1 разом з Олійник Тетяною Миколаївною познайомились з матеріалами книжково-документальної виставки " Той квітень не забудеться ніколи", перегорнули сторінки історії тієї страшної трагедії, послухали вірші українських поетів про аварію, трагедію, мужність, патріотизм, стійкість і відданість своєму народу. А іще переглянули відеоматеріали тих подій.
Провідний бібліотекар читального залу Кулеша С.М. зробила огляд книги Галини Ковтун "Я писатиму тобі щодня..." Це повість у листах про велике і чисте кохання Героя Радянського Союзу Володимира Павловича Правика до своєї коханої, нареченої, дружини Наді, Надійки, Надії. В цій книзі зібрані фото, документи, спогади. І листи. Вони сповнені такої ніжності, турботи, світла. Їх -800.Стільки конвертів, як білих лебедів, прилетіли до неї. І він отримував листи-відповіді, щирі, ліричні, відверті. Читати ці листи, цю книгу без сліз не можна...
Урятований світ - найкращий пам'ятник тим, хто загинув у Чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них, про їх подвиг і самопожертву. І зробімо все, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...
Немає коментарів:
Дописати коментар