Надійний захисник

Серед військовослужбовці, АТОвців і волонтерів добре відомі брати Олександр і Олексій Гуки. Вони справжні патріоти і захисники України і рідного краю.  Вони обидва зараз в рядах ЗСУ.

Олександр Федорович Гук народився 6 вересня 1983 року в місті Христинівка в сім'ї залізничників Федора Мефодійовича і Галини Іванівни. Йому було трішки більше двох років, коли він з цікавістю заглядав у дитячий візочок з меншим братом. Ще був малим, щоб бути нянькою, але коли підросли, то разом грались, гуляли, захищали один одного і, як всі діти, робили збитки. Робота батьків на залізниці була позмінною, тому до дисципліни привчались змалку. Дитячий садочок № 56 - це пора безтурботного дитинства, ігор і пізнання навколишнього світу. Першокласником став у міській ЗОШ № 2. Цю школу свого часу закінчив і його батько, який про іншу школу для сина і слухати не хотів. За 10 років він не тільки виріс і змужнів, вивчив усі шкільні предмети, здобув в навчальному комбінаті професію тракториста, а й навчився дружити, тримати дане слово і бути справжньою людиною.

Продовжуючи сімейну традицію, після школи подав документи до Знам'янського професійно-технічного училища №12. Ніяких знижок на юний вік, відсутність досвіду і сумування за домівкою  викладачі не давали. Вимагали знань, дисципліни і відповідальності. Майже разом з дипломом помічника машиніста тепловоза отримав повістку про призов до ЗСУ. Гучні проводи, побажання гарної служби, сльози мами і бабунь, настанови тата і дідуся - все позаду. Рядовий-зв'язківець почав свою службу. Листи спочатку від солдата і подяки від командира приходили з Полтави, потім з Чернігова. Служив так, щоб не було соромно перед рідними і друзями.

Демобілізований Сашко пішов працювати в локомотивне депо слюсарем. Це була гарна пора життя, коли багато мрій і можливостей їх здійснити. Але виїхав з рідного міста, знайшов роботу в Миколаївському приватному підприємстві, де з учня-початківця швидко доріс до технолога по виробництву меблів. Здавалось, ось воно - щастя. Робота, сім'я, ростуть діти. Якби ж не ця проклята війна, якби не полізли рашисти на нашу землю... Саме тому одразу добровольцем пішов до військкомату і 26 лютого уже був серед тих, хто давав відсіч ненависним загарбникам. Другий рік артилерист Олександр Федорович серед тих, хто стоїть на сторожі наших земель. Тоді, коли треба відбивати ворожі атаки, не думає про страх. Йому є кого захищати. За нього моляться батьки, дружина Олена, донька Олександра і ще зовсім юний, тринадцятирічний син Ілля, що разом з мамою зараз живуть у селі Христинівці. Зараз Олександр у відпустці. Так співпало, що приїхали разом з братом Олексієм. Для батьків - подвійна радість, та й брати не бачились давно. 

До свого 40-річчя отримав нове звання- молодший сержант. В сім'ї зберігають Подяки і Грамоти від командування, які отримав їх син, чоловік і батько. 18 березня цього року Гук О.Ф. отримав Золотий Хрест «За мужність». Ця висока нагорода - свідчення того, що наш земляк служить чесно, віддано і мужньо. Він – хоробрий воїн, сміливий і чесний. Вважає, що саме таким повинен бути кожен українець. Саме такими є і його бойові побратими.

Вклоняємось кожному воїну, кожному захиснику, кожному патріоту. Пишаємось своїми земляками, що надійно захищають Україну. Віримо, що такі патріоти, як Олександр Гук і його товариші по зброї переможуть, і ми житимемо в мирній державі.

Слава Україні!