Христинівка від"А" до "Я"
Люди єврейської
національності почали проживати на христинівській землі дуже давно.
Переселялись сюди вони з Умані і Сарнів. Жили вони в Івангороді, селі
Христинівці. Коли збудували залізничну станцію Христинівка, і почалось
заселення пристанційного селища, почали будуватись магазини, заклади побутового
обслуговування, переселялись до нас і євреї. Вони працювали в торгівлі,
перукарями, бухгалтерами в різних установах і організаціях, лікарями в обох лікарнях.
Вони дружно жили з христинівчанами інших національностей, але дотримувались
своїх звичаїв, обрядів, розмовляли між собою на ідіш. Відповідно до своїх
релігійних переконань, своїх померлих вони хоронили окремо – на єврейському
кладовищі.
Після 22 червня 1941
року почалась мобілізація, багато євреїв попали на фронт. Частина людей
єврейської національності була евакуйована на схід. Але виїжджати захотіли не
всі. Люди не вірили в жорстокість окупантів.
Христинівка була
окупована 27 липня 1941 року. Після бомбардувань залізничної станції і
залізничних колій, коли наші війська відступили, на станцію ввійшли німецькі
солдати. Почався «новий порядок». Комендатура розмістилась в приміщенні, в
якому в свій час була квартира першого начальника станції (до 1917 року), потім
там був лінійний відділ міліції. Через 3 дні після окупації Христинівки німці
вивісили оголошення, в яких людям єврейської національності зобов'язали з
документами і цінностями зібратись біля комендатури. В наказі попереджували, що
в разі неявки людей розстрілюватимуть. Йшли цілими сім'ями, вели і несли дітей.
Їх посадили на три
вантажних машини. Як згадували жительки міста Медушевська Ада Семенівна і
Важинська Віра Павлівна (на жаль, уже покійні), разом з євреями сиділи німецькі
автоматники. Людей привезли на єврейське кладовище до викопано рову, де їх і
розстріляли. В могилу падали мертві, поранені і ті, що втратили свідомість.
Могилу прикидали землею. Солдати охороняли це страшне місце, не підпускали
нікого. Як стверджували очевидці, могили ще два дні ніби «шевелилась». Яма,
вочевидь, була не глибока, бо з-під неї лунали стогони.
Вже після закінчення війни там поставили цегляний обеліск. Поки були живі родичі тих, кого там розстріляли, могила була доглянута. З часом хоронити на єврейському кладовищі перестали. Туди вже немає і дороги. Хоч пам'ять про ту страшну подію христинівчани бережуть, розповідаючи нащадкам про ще одну трагедію 1941 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар