Останнім шляхом Кобзаря

 22 травня – одна з пам’ятних скорботних і печальних дат української нації: цього дня 156 років тому Тарас Шевченко ввійшов у лоно рідної землі. Україна вдруге оплакувала поета…

Як відомо, після смерті Т.Г.Шевченка поховали на смоленському кладовищі у Петербурзі. Вже на другий день після похорону друзі його розпочали клопотання про дозвіл на перевезення праху Шевченка на Україну.  В кінці квітня було одержано офіційний дозвіл.

58 днів пролежав Кобзар у землі північної туманної столиці. І знову через два місяці зібрались друзі і шанувальники Т. Шевченка, щоб провести, попрощатися навіки, пам’ятаючи його заповіт: поховати на Вкраїні милій.

Було викопано дубову труну, вкладено її в іншу, свинцеву і поставено на ресорний віз. Домовину покрили червоною китайкою – заслугою козацькою. Траурна процесія рухалась через весь Петербург до московського вокзалу…

Північна туманна столиця імперії назавжди попрощалась з колишнім кріпаком, від голосу якого тремтіла царська корона.

Потяг з прахом поводиря української нації вирушив до Москви. Оскільки від Москви до Києва залізниці ще не було, тіло просто довелось везти поштовим трактом.

Люди виходили назустріч колісниці, запряженій трійкою коней. Цей шлях до Києва перетворився на справжню всенародну демонстрацію, з зупинками у храмах населених пунктів для проведення панахиди і прощання з поетом.

Коли траурна процесія після десятиденної подорожі наблизилась до Києва, назустріч кинулась київська молодь – студенти, гімназисти. Заздалегідь ними було продумано проведення похорону: підготували вірші, промови, хотіли пронести на руках домовину через усе місто до університетської церкви.

Але генерал-губернатор та митрополит заборонили здійсненню їх планів. Дозволили встановити домовину в церкві Різдва Христового на Подолі з умовою, що там не буде промов, виступів…Студенти випрягли коней і самотужки повезли колісницю до храму. Скорбною, зворушливою була зустріч з Кобзарською домовиною шевченківської рідні, які пішки за десятки верств прибули, щоб вдруге оплакувати Тараса.

Під час панахиди крізь людський натовп протиснулася дама в жалобному одязі й, поклавши мовчки на труну терновий вінок, зникла.

«Красномовніше за всі надгробні слова передала незнайомка, що відчув кожен з нас, проводжаючи поета-страдника в могилу», - згадував сучасник і біограф Тараса Шевченка Михайло Чалий.

Після панахиди траурна процесія рушила до пароплава, що став біля ланцюгового мосту. Домовину поставили на шари, і студенти понесли її на руках понад широким Дніпром.

Попереду їхали кіньми два жандарми, за ними – хор, потім несли хрест, хоругви, йшли священики, за ними несли домовину, покриту червоною китайкою без тернового вінка, бо поліція прибрала його.

20 травня о 4 годині пароплав «Кременчук» з останками Шевченка прибув до Канева.

Труну поета поставили в Канівській Успенській церкві. 21 травня в Каневі відбулася багатолюдна панахида. 22 травня 1861 року відбувся похорон поета на Чернечій (нині Тарасовій) горі. Саме тут в глибокі обійми прийняла свого сина українська земля.

Народ вшанував Тараса Шевченка козацькою могилою, яку кілька днів насипали студенти, селяни. На могилі спочатку поставили дубовий хрест, а в 1884 році за народні пожертвування був встановлений масивний чавунний хрест, який був повалений. На його місці було встановлено чавунне погруддя Т.Г.Шевченка.

З того часу пройшло 163 роки. Багато чого змінилось в Україні, в Каневі, на Тарасовій горі...   Але незмінною залишилась пам'ять народу про Великого Тараса, про його думи, про його мрії...  Щороку в цей день по всій Україні проходять заходи, що звеличують великого Тараса. Не стоять осторонь і бібліотеки нашої громади. В цей день проведені масові заходи, організовані книжкові виставки: "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття", "У бронзі і граніті", "Іменем Тараса", " Віщий голос великого сина України"...

    У центральній бібліотеці біля книжково-ілюстративної виставки "Останнім шляхом Кобзаря" проведено  літературно-краєзнавчу годину  "Нехай свою Україну я ще раз побачу".

Ім'я великого  Кобзаря освітлює нам шлях до волі вже друге століття. Ми вистоїмо, ми переможемо, ми здолаємо ненависного ворога, бо ""Борітеся - поборете! Вам Бог помагає!  В своїй хаті своя правда  і сила і воля святая".

Все буде Україна!

!