В українців батько був головою сім'ї, другом і приятелем матері та опікуном-постачальником дітей. Роль батька дуже велика. Його називали головою сім'ї, сім'я носила його прізвище, все життя його дітей величали по-батькові, підкреслюючи зв'язок роду.В українському народі батько завжди займав первісне місце в родині. Він був її оборонцем і заступником перед всякими негараздами. На прикладі батька, його розумних рішень, порад і прадідних звичаїв, у співпраці з матір'ю, виховувались діти. Діти носили батьківське прізвище, та й величали людину по-батькові. В народі кажуть, що мати тримає три кутки в хаті, батько - один. Але сила того батьківського кутка дуже велика.
Саме таким батьком є Володимир Анатолійович, який має справжнє українське прізвище Кирпа. Корінний житель села Кузьмина Гребля, з роду хліборобів побачив світ 3 вересня 1970 року. Він був другою дитиною в механізатора Анатолія Якович і Олександри Олексіївни, яка працювала в ланці, обробляючи нескінченні гектари цукрових буряків. В маленького Володі була турботлива нянька - семирічна сестра Наталя. Хоч і ходив хлопчик у колгоспні ясла, але багато часу проводив із сестрою. Ріс турботливим і відповідальним. Коли лелека приніс в їх сім'ю ще й маленьку Світлану, брат залюбки бавив її, розповідав казки, готував для неї їсти і годував всіх в сім'ї. Зовсім малим навчився смажити картоплю, картопляники, варив каші... І робив це із задоволенням. Залюбки допомагав батькам у нескінченних сільських роботах: косити траву, садити і копати картоплю, рубати дрова... Роки пролетіли швидко. Ріс хлопчина відповідальним, роботящим, самостійним. Закінчив 8 класів місцевої школи і пішов навчатись в Черкаське училище, де здобув справжню чоловічу професію - водія дорожньо-будівельних машин. Працювати за спеціальністю не довелось, бо вісімнадцятирічного юнака призвали до війська. Службу довелось проходити на Уралі в ракетних військах. Так сталось, що командування дізналось про кухарські здібності українського новобранця, тому більшу частину служби провів на кухні. Але і стройову підготовку для нього ніхто не відміняв. Мускули качав не лише на турніках і перекладинах, а й підіймаючи великі каструлі і чани. Але звиклий до сільської роботи, Володимир не нарікав, знаходячи позитивні сторони в такій службі.
В 1990 році змужнілий юнак мобілізувався і повернувся до рідного дому. Його зустріли рідні, друзі і сільський будинок культури, де молодь збиралась на дискотеки. В очі впала тендітна дівчина з гарними очима і привітною посмішкою. Запросив на танець, познайомився, провів додому. Люда, Людмила, яка приїхала до своєї бабусі. Знайомство виявилось доленосним: наступний рік став роком народження їхньої сім'ї, в якій незабаром народилась донечка. Церква в той день святкувала день Петра і Павла, тому й ім'я вона отримала гарне і милозвучне - Павліна. Молодий тато доньку з рук не спускав , колихав, сповивав...
З маленькою дитиною на руках почали будівництво власного будинку. Щоб бути господарем, щоб Павлінка мала де жити, бігати, рости. Володимир на той час працював ковалем в місцевому господарстві. Будівництво захопило, хоч і вимагало багато зусиль, приносило радість. Багато чого молодий господар робив сам, отримував консультації в досвідченіших. Багато разів ходив допомагати таким самим забудовникам, які потім підставляли своє плече допомоги. В непростий час, іноді в обмежених фінансах, будинок мрії відчинив свої двері для господарів і гостей. Він потребував коштів на меблі, техніку, іграшки... Вчився Володимир Анатолійович в нових реаліях заробляти гроші: орендував ставки, садив полуниці, фруктові кущі... А особливо любив поратись в саду: яблуні, груші, і багато сортів винограду. Донька, віддячуючи батькам за любов і турботу, вчилась добре, отримала вищу юридичну освіту. Зараз Павліна Володимирівна - адвокат. Зізнається, що без допомоги в підтримки батьків було б важко досягти всього в житті.
26 квітня 2022 року Кирпа Володимир Анатолійович стає воїном ЗСУ 5-ї штурмової бригади, яка вела бої під Донецьком. В армії потрібні різні спеціальності, але без кухаря військовим не обійтись. Ось уже третій рік він в діючій армії. За цей час тричі був у відпустці. Обійняв батьків, дружину, подорослівшу доньку, потиснув руку зятю Віталію. І намагався якнайдовше погратись з маленьким онуком Маркіяном. Справжню віддушину для душі знаходив у роботі в саду. Підрізав, підчищав, садив. Знайшли своє місце в його саду ківі, інжир, фурма... Щоб рідні його ласували досхочу овочами. Його дружина Людмила Петрівна, вправна рукодільниця, як справжня берегиня, доглядає за садом і будинком, стала волонтером. Працює вона в школі і в бібліотеці. Тому розповідає дітям і дорослим про Україну, її ЗСУ, наших Героїв. Вона співорганізатор клубу ментального здоров'я "Як ти?". Пані Людмила шість разів їздила до свого чоловіка, який був під Бахмутом та Краматорськом. Возила чоловіку і його побратимам овочі, випічку, консервацію... Отримали вони і книги українського письменника Богдана Кушніра, який передав їм свої нові книги.
Зараз молодший сержант, кухар-інструктор, який має Грамоти і Подяки від командування, знову в своїй частині. Він захищає рідну землю, свій сад, свою Україну. Побажаємо йому здоров'я, сили, витримки. Хай повертається живим і здоровим до своєї сім'ї. Хай прийде Перемога, за яку зараз воюють українці. Щоб не краяли наш чорнозем ворожі ракети і снаряди. В молитві рідні просять Бога зберегти наших захисників. Хай і Володимира Анатолійовича береже доля і Всевишній. Хай повертається до батьків син, чоловік - до дружини, дідусь і батько - доньки, зятя і маленького розумничка Маркіяна.
Все буде Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар