Ти себе Українкою звала, і чи краще знайти ім`я

1871 рік для української літератури дуже знаменитий. Цього року народилася Леся Українка, що згодом за словами Івана Франка, стала чи не наймужнішим поетом на всю Україну.
  Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова.
  До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом "козака". Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори.
Любила Леся й серйозну роботу – господарчу. Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.
Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день і день аж тридцять два року, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило. Ось як розповідає її сестра Ольга:

"… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як святять воду і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як тоді і думали, вона заслабла. У неї так почала боліти нога права, що вона незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога через деякий час перестала боліти і не боліла кілька років. Але від тої пори – це початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала "тридцятирічної війни" з туберкульозом. В той час, коли не боліла нога, почався туберкульоз у китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени 1883 року.
  Хвора рука позбавила Лесю можливості стати піаністкою. Після руки знову почала боліти нога, туберкульоз прокинувся у легенях, а після залікованих на Карпатах та в Італії легенів на туберкульоз заслабли нирки. Хоча, як хоробро і витривало вела війну Леся, однак туберкульоз, зірвавши їй здоров'я, звів її у передчасну могилу…"
Що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламнішою воля і жадоба до життя. Не раз про це заявляла і сама поетеса. Так у чудовому творі "Contra spem spero"("Без надії сподіваюсь") вона пише:
                                                Гиньте, думи, ви, хмари осінні!

Тоне тепер весна молода!
Чи то так ужалю, голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Ці слова Леся Українка написала в свої дев'ятнадцять років, коли свідоме життя її тільки починалось. Знаючи, що воно буде для неї тяжке, і, можливо, коротке, вона твердо поклала – іти тільки вперед, тільки з оптимістичною вірою в майбутнє і бадьорою вогнистою піснею.
 Леся Українка писала все своє життя. Вона прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину свідомого існування віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю у боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.

Бібліотекарі дитячої бібліотеки познайомили дітей з книжковою виставкою "Довго щирими сими словами до людей промовлятиму я...", за розділами виставки провели бесіду-огляд "Дзвінка струна Лесиного слова". З старшокласниками провели літературну годину "Ти себе Українкою звала, і чи краще знайти ім'я",  провели відеомандрівку "Лесиними стежками". Серед дітей молодшого шкільного віку провели голосні читання віршів "На крилах пісень". Стіни читального залу дитячої бібліотеки прикрашені картинами за мотивами творчості Лесі Українки.