Вулиця героя АТО Володимира Олійника

Христинівка від «А» до «Я»

Ця вулиця невелика і мальовнича. На ній немає установ і організацій, її минає міський автобус. Зате тут гарні садиби, зручне розташування – зовсім близько до центру міста, автовокзалу і базару.

В кінці 40-х років минулого століття керівництво Дубинського відділення Верхняцького радгоспу (як в народі просто казали «Дубінка») виділило частину землі під садиби своїм працівникам. Вулицю назвали Радгоспною. Там, де зараз жителі цієї вулиці обробляють городи, була лісосмуга. Новосели зрізали дерева, викорчовували пеньки, відвоювуючи собі землю для городини. Хатини в ті післявоєнні роки будували маленькі, під солом'яними стріхами, зате в дворах було багато живності: свині, птиця, часто тримали корови. В багатьох подвір'ях раніше за хатину з'являлись криниці. Володарями таких бажаних домоволодінь стали сім'ї Софії Царук, Гафії Видай, Івана Сулими, Лідії Мігур, Івана Лигуна, Антона Кулика, чия дружина, Зінаїда Трохимівна, довго працювала вчителькою в ЗОШ №2; до речі, її справу продовжує донька Людмила Антонівна, яка і зараз проживає там. На цій вулиці понині живе в своїй старенькій хаті колишня вчителька Козінська Людмила Артемівна. Із старожилів, здається, вона одна продовжує топтати ряст. Жила на цій вулиці і Марфа Мусіївна Лемещук, передова ланкова радгоспу, Герой Соціалістичної Праці. Це звання вона отримала в 1948 році. Було їй тоді 24 роки.

Має ця вулиця таку особливість: вона посередині має низину, що на фоні рівнинної Христинівки незвично. А з тієї сторони, де йде парна нумерація будинків, вулиця має вихід прямо до Дубинського лісу і ставу. Отака зелена зона замість трьох садиб.

Немає в первозданному вигляді тих хатинок під сніпками. Вони добудовані, перебудовані, часто на їх місці зведені котеджі з гаражами і прибудовами. Але гарна традиція – мати біля будинку гарний садок і багато квітів живе і серед нових жителів цієї вулиці.

На розі вулиці, де вона перетинається з вулицею В.Чорновола, не так давно збудовано магазин «Лідія». Це цілий комплекс з баром, банкетною залою, паркінгом, готелем тощо. Тут лунає музика, спів, відбуваються зустрічі, святкуються ювілеї і весілля. Місце тут гарне, тихе, спокійне, чудова природа, свіже повітря. Саме за наш мир і спокій віддав своє життя Володимир Юрійович Олійник. А ця вулиця, на якій жила сім’я його дідуся Івана Купріяновича Олійника, і де пройшло його дитинство, тепер носить ім’я героя.

Володимир Олійник народився 9 березня 1985 року в нашому місті. Закінчив Христинівську ЗОШ №2. У нього було звичайне дитинство хлопчика, якого любили рідні, друзі. Після закінчення школи пішов працювати помічником машиніста тепловоза локомотивного депо ст. Христинівка. Призваний під час першої хвилі 1 серпня 2014 року. Був бійцем 128-ї горно-піхотної бригади. На фронті був водієм, розвозив боєприпаси та продукти бійцям, пройшов бойові дії в районі Дебальцеве, останнє місце дислокації – район смт. Станиця Луганська.

 

Його позивний – «Манюня». Так ніжно його називали бойові побратими за силу, яка поєднувалась з товариською і веселою вдачею. В пам’яті друзів він залишився добрим, щирими, відважним, сильним і мужнім. Він був хоробрим бійцем, надійним товаришем. До демобілізації йому залишалося менше місяця...

Мужній наш земляк загинув 9 липня 2015 року під час бойового зіткнення з ДРГ противника поблизу села Малинове Станично-Луганського району Луганської області. Всім містом проводжали героя в його останню путь. Він навіки залишився тридцятилітнім... 

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 В 2015 році, напередодні Дня Збройних сил України, на фасаді Христинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 2 з’явилася меморіальна дошка пам’яті полеглим нашим землякам, випускникам цього освітнього закладу, учасникам російсько-української війни Дмитру Георгієву та Володимиру Олійнику. Почесну місію відкриття виконали наші кіборги Віталій Паламарчук та Євгеній Кулібаба.

В локомотивному депо, де працював Володимир, теж встановлено меморіальну дошку. Колеги пам'ятають цього доброго і відважного свого колегу. В річницю його смерті Христинівку  пронизали гудки тепловозів. Такими гудками депо прощається зі своїми  працівниками. Цього разу локомотивщики вшановували пам'ять героя, який сотні разів членом локомотивної бригади, яка здійснювала рейси вдень і вночі, в будні  і в святкові дні.  Христинівчани героя пам'ятають, вшановують, склоняють голови в жалобі перед його пам'яттю.