Добігав кінці рік 1961 рік. Він був багатим на події в країні: пройшла грошова реформа, перша людина полетіла в космос, Німеччину розділила Берлінська стіна... В світі було багато подій, за якими слідкували наші земляки. А в кожній сім'ї відбувались свої свята, свої ювілеї і події. Для родини Овчаренків з Верхнячки стало народження донечки, якій дали гарне українське ім'я Галина. Навряд чи батьки вишукували, що означає це ім'я, але вони вгадали, що донька буде спокійною і доброю. Позаду залишились дитячі і шкільні роки, які були наповнені навчанням і участю в різноманітних легкоатлетичних змаганнях, де Галинка часто виборювала призові місця, чим радувала друзів, батьків і свого вчителя фізкультури. Шкільний випуск, гарний атестат зрілості, навчання в Уманському училищі. Група, в якій навчалась дівчина, була дружною, вони разом ходили на заняття, брали участь у художній самодіяльності і спортивних змаганнях. І тут Галина здобувала спортивні перемоги, адже легка атлетика для неї була улюбленим видом спорту. Після закінчення навчання, отримавши робітничу спеціальність механіка-збирача, влилась у великий колектив Дніпропетровського південного машинобудівного заводу. Велике місто, багатотисячний колектив, цех, який здавався безкраїм, не злякали молоду дівчину. Робота приносила задоволення, та й зарплатня дозволяла і модно одягтись, і гостинців рідним купити. Тут вона і своє жіноче щастя знайшла - кохання поєднало її з Миколою, молодим електриком. Зараз це вже Микола Васильович, глава сім'ї, турботливий чоловік і батько двох уже дорослих дітей - Олени і Олексія. Син пішов батьковою професійною стежкою - працює енергетиком.
З містом своєю юності, яке тепер має назву Дніпро, у Галини Олександрівни пов'язано багато спогадів, теплих і радісних. Згадує вона і ті роки, коли працювала там в дитячому будинку №1. Діти, яких з дитячих років доля обділила домашнім теплом і батьківською любов'ю, тягнулись до кожного, хто ставився до них з турботою. Їх чисті очі, часто наповнені якимось недитячим смутком, зазирали в саму душу.
У Верхнячці закопана її пуповина, яка ніби магніт, тягнула додому. Сюди приїжджала на канікули, на свята і у відпустку. Рідна домівка зустрічала її теплом, розмовами з татом, маминими смачними стравами... А потім мами не стало. Опустіла хата, серце і згорьований батько залишився сам серед хати, саду й обійстя. І в 2012 році Галина Олександрівна знову стає жителькою Верхнячки. Її разом з чоловіком радо зустріла рідна земля, друзі, однокласники, родичі. Пані Галина не звикла сидіти без діла. Крім роботи в хаті, в садку, на городі, вона створює з ниток, клаптиків тканини, паперу незвичайні прикраси, панно. В неї вдома їх мало, бо вона роздаровує всім тим, хто може оцінити цю роботу, яку швидше можна назвати витворами мистецтва. Вона працює в місцевій лікарні молодшою медсестрою. В неї немає медичної освіти, зате вона має добре серце, вправні руки. Допоможе, підбадьорить, підтримає. В час, коли Україна стримує ворожу навалу, такі працівниці в медичних закладах дуже потрібні. Всім серцем вболіває вона за майбутнє своїх дітей, сімох онуків, Батьківщини. З такою підтримкою наші герої-оборонці переможуть!
Немає коментарів:
Дописати коментар