Ти мрієш, друже мій, щоб вмить
Нестерпний нежить зник?
Прийду тобі на поміч я –
Шалений пан Часник!
Нехай на запах я міцний,
Нехай гіркий на смак,
Та для бактерій я страшний,
Мов для комахи шпак.
У мене зброя – фітонцид,
Зупиню ним застуду –
Хоробрий я рослинний вид,
Якому вдячні люди.
23 квітня - день часнику
Батьківщиною часнику вважають ущелини
Тянь-Шаню та Паміру.
Мешканці Середньої Азії та Ірану
швидко розпізнали не лише смакові, а й лікувальні властивості цієї рослини.
Часник був замінником коштовних прянощів, його додавали до страв і напоїв,
часникову настоянку застосовували як засіб проти застуди, а за допомогою
свіжого або тертого часнику загоювали рани.
Вважали також, що завдяки різкому
запаху він здатний відганяти демонів і «нечисту силу» загалом.
Близько 5 тисяч років тому часник «одомашнили»
і він почав поширюватися світом. Давні шумери, а за ними й інші народи
Месопотамії, використовували його і в
кулінарії, і в релігійних церемоніях.
Згадували про часник як про
поживну їжу, яку видавали робітникам в Єгипті, також давні євреї – під час
мандрів пустелею під проводом Мойсея. Царю Соломону приписували використання
часнику в магічних ритуалах – він, зокрема, клав його під свій перстень як
оберіг від злих духів.
Як ліки та як консервант
часник використовували в давнину в Китаї та в Індії.
Греки вважали часник насамперед стимулятором. Його
жували перед змаганнями учасники Олімпійських ігор. Але при цьому часник іменували
«смердючою трояндою і не дозволяли відвідувати храми вірянам, які перед тим
ласували приправленими ним стравами. Водночас Піфагор називав часник «царем
прянощів», Гіппократ радив його як протипухлинний, проносний і сечогінний засіб,
Аристотель – як ліки від сказу, Діоскорид – як знеболювальне, засіб проти
опіків, укусів і отрут, Гален, взагалі, оголосив його «панацеєю»...
З часом смаки європейської шляхти під впливом Сходу
стали витонченішими, заморські спеції – доступнішими, і знать почала гребувати
часником як «їжею неотесаних селян».
Згадали про часник в 1349 році, коли до Європи
докотилася епідемія моровиці – так звана «чорна смерть». Поширювали чуму щури та
блощиці, а їх відлякували летючі речовини, які містилися у часнику, а відтак
знову він набув популярності.
Оберемки часнику призвичаїлися
брати з собою в дорогу прочани і мандрівники. Відомо, що у вантажі кораблів
Магеллана таких оберемків було аж 450.
Один з засновників «практичної медицини» Амбруаз Паре
довів, що часник незамінний для лікування та загоювання ран та опіків, особливо
від вогнепальної зброї.
Антибактеріальну дію часнику науково довів Луї Пастер
у 1858 році. Після цього з часнику почали робити медичні препарати
протимікробної дії для знезараження ран, які стали в нагоді під час світових
війн.
Неабияку популярність цей овоч здобув і в наших
предків. Перерахувати страви, які готуються з цим овочем, просто неможливо.
Не оминула часник і народна
творчість. Йому присвячені приказки та прислів’я.
Не їла душа часнику, то не буде смердіти.
Часник сім недуг пересилить.
Серце з перцем, а душа з часником.
Мати - цибуля, а часник – батько.
Часник з морквою з однієї грядки, та не однаково
солодкі.
В нашій бібліотеці є багато
книг: довідників, науково-популярних і медичних видань, статей з періодики
лікарів, дієтологів, які розповідають про цей незвичайний овоч. А ще ви можете
прочитати поради городникам про його вирощування.
До речі, завдяки акції «Поділись
насінням з другом», яка проходить в бібліотеці, можете придбати часник, щоб
посадити його в себе на городі.
Здоров'я Вам і гарних врожаїв!
Немає коментарів:
Дописати коментар