Святий вечір настає, зірочка моргає, до вечері кличе всіх, у вікно заглядає…

 

На час, у який ми святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства припадало свято зимового повороту сонця. Одне з повір’їв приводить нас до культу предків, що рельєфно виступає в різдвяній обрядовості. Це був час ворожіння на майбутній рік. А тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступному році, багатство і добробут у дім господаря, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка – дружинника князя або й самого княжича. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі.

Це все виявляється у звичайних обрядах. Вечір напередодні Різдва називають «Святвечір», а ще «Багатою кутею». Це, по суті, спільна трапеза. Але це більше, ніж лише прийом їжі. Такий сімейний обід стає символом об’єднання, родинного затишку. До нього ретельно і заздалегідь готувалися. На покуті, під образами, розстеляли чисте сіно, на яке ставили основну обрядову страву – горщик з кутею (він мав стояти на покуті впродовж усього періоду свят) та узвар. Під стіл кидали оберемок соломи чи сіна (добрим знаком було, коли на ньому влягалися кіт чи собака, після Водохреща виносили з хати тільки на третій день і палили біля воріт чи в садку), розтоплювали піч 12 полінами, що висушувалися 12 днів, готували 12 святвечірніх страв: різдвяну кутю з відварених зерен пшениці з маком і волоськими горіхами, узвар (відвар сушених плодів), борщ, горох, квасолю, капусту, рибу, вареники, картоплю, гриби, гречану кашу, голубці. У багатій, але пісній вечері, господиня представляла найголовніші плоди поля, городу, саду. Ніби звітувала новому рокові про свій врожай. До слова, абсолютно виключалося вживання будь-яких алкогольних напоїв. Під скатертиною належало розкласти обереги: часник – «щоб не приступала до хати нечиста сила», зерно – «щоб був добрий урожай», гроші – «щоб добробут в хаті тримався». Запалювали свічки, щоб залучити Божу благодать.

Ніщо не могло бути у Святвечір поза домом та у чужих руках (позичене чи забуте). Всі члени родини мусили бути вдома. Під вечір до хати вносили дідуха – обжинкового снопа. Саме його величність Хліб був у центрі стола. Вважалося, що дідух набуває чудодійної сили і приносить щастя та успішну працю.

Протягом всього дня не можна було їсти. Цього дня завершується 40-денний Різдвяний піст. І щойно на небосхилі з’являлася перша вечірня зірка, що знаменувала собою народження Христа, сідали до столу (обов’язково в гарному одязі). Тим паче, не годилося куштувати кутю. Нею як священною стравою проводився ритуал причастя до вечері. Першим причащався господар, а за ним по колу вся родина. Причащали священною кутею також домашню худобу і птицю. До звареної куті додавали солод. З цим пов’язують відоме прислів’я – «Передати куті меду». Кожен з присутніх, з’ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, і завершити ще раз кутею й узваром.

З-за столу намагалися не виходити, розмовляли тихцем, бо «Святий вечір», окрім того, що сімейний, несе, зокрема, поминальний характер. За давнім звичаєм, на стіл ставили зайву тарілку з ложкою. Вірили, що в будинок злітаються душі померлих родичів. Для них залишали на ніч кутю. А на стіні, по народному віруванню, бувало бачили неясні відображення маленьких, як ляльки, людей, що спускалися до столу.

Починають повертатися з забуття і замовчування древні звичаї й обряди нашого народу. Більшість людей дуже погано ще їх знають. Але без минулого не буває сьогодення.

Тож поважаймо Віру й обряди наших Предків!

 

Далі буде…