Найважливіше з мистецтв

28 грудня 1895 року в підвалі «Гранд кафе» на бульварі Капуцинок в Парижі відбувся перший публічний платний сеанс «сінематографа», винайденого братами Люм’єр.

Піонери світового кіновиробництва та кінорежисури брати Луї та Огюст Люм’єри представили глядачам декілька своїх короткометражних фільмів. Згодом вони офіційно були визнані родоначальниками кіно.

Перші фільми були зняті з натури: «Вихід робочих із заводу Люм’єр», «Зруйнування стіни» та ін., а комічна сценка «Политий поливальник» – перша постановочна комедія. Час проекції фільмів становив всього 45-50 секунд. Відсутність фабули, звуку, кольору, нестійкість стрибаючого зображення – все це не завадило глядачам отримати справжнє потрясіння. На перший в історії кіносеанс, показаний публіці за гроші, було продано 35 квитків по одному франку.

Прикметно, що всього за рік, 2 грудня 1896 року у приміщенні Харківського оперного театру український художник-фотограф Альфред Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс. Під час сеансу демонструвалася перша українська стрічка «Урочисте перенесення чудотворної Озерянської ікони з Курязького монастиря в Харків» (у Покровський монастир). Показом французьких фільмів розпочався перший кіносеанс у Львові 13 вересня 1896 року у Пасажі Гаусмана (нині проїзд Крива Липа).До світу кіноілюзій Київ долучився 14 грудня 1896 року. Цього дня у театрі Соловцова (зараз Театр російської драми) відбувся перегляд люм’єрівських стрічок, які мали надзвичайний успіх.

Перші ігрові стрічки в Україні з’явилися 1907 року, з 1909 почали випускались комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом». Існували невеликі студії в Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві.

Потім були по-справжньому «революційні» для українського кіно 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937).

Після Другої світової війни, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів виходять фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі немеркнучим світлом сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука та Леоніда Бикова, Лариси Кадочникової та Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова.

У новітній час, незважаючи на всі перешкоди, наше кіно продовжує не просто жити, а й набирати обертів світового масштабу. Варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Марини Вроди, Олеся Саніна, Михайла Іллєнка, Ахтема Сеітаблаєва.

Любили кіно і на Христинівщині. Перші кінокартини збирали людей в клубах. Це була ціла подія. В нашому місті кіно «крутили» в старому клубі залізничників, який розташовувався в старій експропрійованій хаті священнослужителя по вулиці Ювілейній, але по другу сторону колій. Цей клуб під час бомбардування станції був знищений. В 1947 році був збудований залізничний клуб, в якому кінофільми демонструвались майже щодня. Поряд був літній кінотеатр. На «Поштовому» й на «Дубінці» теж були клуби, де обов’язково демонстрували кінофільми. В 1959 році в районному БК теж була кіноустановка, тут без показу кінофільмів був лише понеділок. Там, де зараз спортивний майданчик в парку Т.Г.Шевченка, був літній кінотеатр. Такий же був і на тому місці, де зараз бар «Греція».

В 1967 році був введений в експлуатацію широкоекранний кінотеатр «Ювілейний». По три сенси щодня в вечірні години, крім дитячих, які демонструвались вдень. Скільки перших побачень відбувались саме в кіно, скільки часу люди присвячували цим переглядам, скільки потім обговорювали фільми, події, гру акторів...

Не має в нашому містечку вже кінотеатру, не демонструються фільми у сільських клубах. Ми перейшли на телесеріали, нові фільми по ТВ, влаштовуємо собі ретроперегляди в комп’ютерах. Так що кіно продовжує жити.