Друга світова війна пройшла по людських долях, знищила
цілі села, зруйнувала заводи, фабрики і дороги та засіяла нашу землю Братськими
могилами. На Україні їх більше 28 тисяч…
В кожному селі і місті є святі місця, де спочивають
вічним сном захисники, які в години лихоліття боронили наш край від
загарбників. Таке святе і скорботне місце є в кожному населеному пункті. До їх
підніжжя лягають вінки і квіти в дні сумних і радісних дат, сюди приходять
молодята, діти, щоб подякувати за мир і спокій.
Братська могила в центрі нашого міста змінювала і свій
вигляд, і своє розташування. В 20-х роках минулого століття вояків, які
загинули в боях за Христинівку, похоронили в Братській могилі, яка була на
території колишньої хлібної бази № 86, якраз напроти сучасного відділення поліції. В 1939
році над Христинівкою розбився військовий літак. Льотчик-випробовувач загинув,
і його з почестями похоронили на цьому кладовищі. Кладовище мало форму
трикутника. Там були могили і тих, хто загинув в 1941 році, коли німецькі
окупанти нещадно бомбили станцію, і тих, хто поліг в березневі дні, коли
точились бої за визволення нашого краю. Як згадує Світлана Олександрівна
Колода, там було багато могил, серед яких була і Братська могила з дерев’яним
обеліском. В неї були підзахоронені учасники підпілля Олександр Минович
Барченко і Роман Павлович Білоус, яких стратили окупанти і поліцаї поблизу
Верхнячки. При визволенні Христинівки загинули 32 воїни, серед них 9 українців,
2 білоруси, 16 росіян, 5 представників народів Середньої Азії і Кавказу.
В 1950 році стало питання розширення території для
розширення хлібної бази, і 8 травня відбулось перепоховання солдатів і підпільників
в Братську могилу, яка є і понині. Тоді і встановили гранітну скульптуру
солдата, яку виготовили в Черкаській художній майстерні. Могилу огородили
дерев’яним штахетником, який пізніше замінили на металевий паркан, обсадили
кущами, які акуратно підрізалися. Ті христинівчани, що постарше, пам’ятають,
скільки там було квітів. Майстром по озелененню був Гриняк, невисокий,
доброзичливий чоловік, який робив з Христинівки квітник. З ранньої весни і до
снігу квітували гарні квіти. Їх було багато, вони були різними, але
доглянутими. Росли квіти не тільки біля Братської могили, а й в парках, біля
адміністративних установ, закладів культури.
В жовтні 1980 року на Братській могилі за проектом
районного архітектора Сергія Михайловича Янова встановлено нову поліровану гранітну
плиту з висіченими на ній прізвищами. Кілька разів сюди підзахоронювали останки
солдатів, які знаходили уже в мирні дні. Так було і під час будівництва
районного будинку культури, коли було знайдено останки солдатів. Тому там
спочивають солдати, чиї імена не встановлені. Велику пошукову роботу по встановленню
імен проводив гурток «Пошук», яким керував (на жаль, уже покійний) учитель
Олександр Федорович Форостяний.
Щороку 9 травня Братська могила вкривається квітами.
Це данина пам’яті, шани, поваги і вдячності. Серед тих, хто приносить сюди
квіти, родина підпільника Олександра Миновича Барченка, уродженця с. Талалаївка
, учителя, в роки служби у війську – танкіста, учасника фінської війни. Після
її закінчення він став знову військовим. Червень 1941 року застав його у
відпустці в рідному селі. Він встиг повернутись у свою частину, яка в складі
6-ї армії під час відступу біля Підвисокого потрапила в оточення. Навіть
поранений, він знайшов в собі сили і сміливості, щоб втекти з полону і
повернутись додому. Він не ховався за чужі спини, а зумів встановити зв’язки з
підпіллям, яке діяло на Вінниччині. День 19 листопада 1942 видався напрочуд
сонячним. Але радості той день не приніс. Поліцаї оточили хату, почали робити
обшук, а Олександр Минович, якого і шукали запроданці, саме повернувся додому.
Арешт, допит, тортури… А наступного дня темної пори, о 23 годині його
розстріляли біля Верхнячки. Добре, що знайшлась людина, яка повідомила сім’ї
місце захоронення. А було йому лише 27 років. Його дружина Ганна Зіновіївна
залишилась вдовою з двома доньками, з вічним душевним болем і тугою. Вона
згадувала, що свого чоловіка хоронила тричі, двічі це було перезахоронення.
Немає уже в живих його дружини. Але жива його донька Світлана Олександрівна,
яка довгий час працювала в ощадкасі. Вона береже його фото, розповідає про
нього своїм дітям, онукам і правнукам. Для них він – герой, приклад мужності,
героїзму і вірності своєму народу і військовій присязі.
В ці дні, коли Христинівка відзначатиме річницю свого визволення, біля підніжжя Братських могил нащадки визволителів покладуть квіти і вінки, прозвучить державний гімн, пролунають військові салюти.
Скільки б не пройшло років, народ України пам’ятатиме тих, хто заплатив за нашу свободу своїм життям.
Немає коментарів:
Дописати коментар