Ніна Василівна Напній все своє життя прожила в Христинівці. Тут вона народилась, зробила свої перші кроки, закінчила школу. Доля не дуже прихильно поставилася до неї ще зовсім у юному віці: пішла в засвіти її така молода мама. Дитяча пам’ять зберегла той уривок похорону, коли бабця примовляла до неї: «Плач, у тебе мама померла». Не сприймало дитяче серце трагізму цих слів. Пізніше життя шмагало цим напівсиріцтвом і незахищеністю. Разом із старшою сестрою Валентиною мали багато обов’язків по дому, батько не давав поблажок на юний вік.
Ніна намагалась всі доручені справи зробити швидко, щоб був час почитати книгу. Перегортаючи сторінки книжок, разом з їх героями боролася, закохувалася і мріяла. Можливо, не всі мрії в її житті здійснились, але вона йшла до своєї мети. Тут, в рідному місті, зустріла свого судженого, Напнія Віталія Сергійовича, який по направленню приїхав працювати в локомотивне депо. Кохання поєднало молодих людей, вони разом втілювали свої мрії. Одна з них – працювати в бібліотеці, стати бібліотекарем здійснилась в 1981 році, коли прийшла працювати в районну бібліотеку для дітей. Своєю хрещеною бібліотечною мамою вважає Ліну Танасійчук, яка і привела її сюди, коли з’явилася вакансія. А до цього пані Ніна закінчила Уманське ПТУ, попрацювала робітницею заводу «Уманьсільмаш», чотири роки була кастеляншею в дитячому садку №1. А душа тягнулась до книг. Любові до книг було мало, не вистачало знань, і Ніна Василівна заочно вдосконалює свої навички: спочатку в Канівському культосвітньому училищі, потім у 1996 році отримала диплом Харківського інституту культури. Навчалася тоді, коли в сім’ї підростали діти – донька Оксана і син Сергій. Ніна Василівна любила свою роботу, легко спілкувалась з людьми. І багато читала сама, цікаво розповідала про прочитане. А скільки вона провела масових заходів: вікторин, конкурсів, літературних вечорів, засідань клубів за інтересами, поетичних рандеву! Всього згадати і перелічити просто не можна. З особливою теплотою відносилась до дітей і підлітків з неповних і неблагополучних сімей. Працювала в різних відділах центральної бібліотеки і всюди намагалася створити біля себе атмосферу доброзичливості, чесності, взаємоповаги.
Пролетіли роки. Хвороба, підступна і невиліковна забрали чоловіка, запнувши
її голову вдовиною печаллю. Довелось доглядати і проводжати в останню дорогу
батька, свекруху, мачуху.
Виросли діти, отримали освіту і вилетіли з отчого дому. Так склалося, що
обоє живуть далеко, за кордоном. Кілька разів їздила вона до доньки в Англію, допомагала
бавити меншу внучку.
Закрила вона квартиру, перебралась у хату, яку будували її батьки, де пройшли її дитячі роки. Діти і родичі живуть далеко, з дітьми і онуками спілкується в Інтернеті. І знову допомагають книги. Подивиться телевізор, поспілкується по телефону з друзями і колишніми колегами, поцікавиться новинами. А іще має час займатися рукоділлям. Вміє вона смачно готувати, ми до цих пір згадуємо її частування. Справ вистачає, не підводило б здоров’я.
Незабаром наша Ніна Василівна святкуватиме гарний ювілей. Бажаємо їй довгого віку, а до нього – здоров’я, сили, енергії, рідних – у гості, в домівку – гарних новин. Хай здійснюються мрії і не забувається стежка до бібліотеки.
Немає коментарів:
Дописати коментар