Автомобільні ворота Христинівки

Христинівка від «А» до «Я»

Автобуси давно стали частиною нашого життя. Довоєнна Христинівщина їх не мала. На далекі відстані наші прадіди їздили залізницею, а головним засобом пересування був гужовий транспорт. І їздили кіньми не лише одноосібники. В усіх державних установах (селищній і сільських радах, на відділеннях пошти, в прокуратурі, в міліції тощо) були коні, конюшні, конюхи, вози і брички. Про цей вид транспорту можна написати окрему статтю.

А перші автобуси з’явилися у нашому місті в 1961 році. Старше покоління пам’ятає ці автобуси на 19 посадкових місць. В народі їх називали «пазиками». І перший маршрут був Верхнячка-Христинівка. Цей маршрут існує і досі. В 1960-1980-ті роки автобус курсував з 6-ї год. і до 24-ї год. Останній маршрут чекав пасажирських поїздів «Черкаси-Жмеринка» і «Жмеринка-Черкаси», які після 23-ї години прибували на нашу станцію. І ціна квитків до Верхнячки була різна. В залежності від відстані вона становила 5, 10, 15 копійок. Потім, незалежно від того, до якої зупинки їхав пасажир, ціна квитка була однакова. Гроші за проїзд брали кондуктори.

В 1964 році почало функціонувати регулярне автобусне сполучення між райцентром і селами району. Ті самі «пазики» їздили на села Синицю, Зоряне, Шукайводу, Греблю, Велику Севастянівку, Шельпахівку, Заячківку. В кожному з цих маршрутів були зупинки в кількох селах. Автобусний парк за кілька років замінив старі автобуси на автобуси марки ЛАЗ. Вони були більшими, мали 32 посадкових місця, але часто їх не вистачало, тому люди стояли в проході. Автобуси на села курсували з 6-ї години до 19-ї. В кожному селі були споруджені автобусні зупинки, де можна було сховатися від дощу, спеки, вітру. В районному центрі перша авто зупинка знаходилася на тому місці, де розташований термінал «Приватбанку» при вході в Святомиколаївський парк. Потім автовокзал збудували на розі вулиць Першотравневої і Космонавтів. Це приміщення стоїть і досі, там зараз красуються вивіски «Умань-хліб» і «Умань-пиво». Як автовокзал воно функціонувало до 1972 року. Приміщення було маленьке, всередині стояла лавка, відокремлена каса і грубка, яка опалювалась вугіллям. Автобуси стояли перед цим автовокзалом.

З 1966 року почали ходити автобуси по місту, так званий «кільцевий маршрут». Квитки на проїзд купували в кондуктора, коштував він 5 копійок. Пільгові категорії пасажирів користувались цими автобусами безкоштовно, потрібно було тільки пред’являти відповідне посвідчення.

В 1970 році розпочалось будівництво нового автовокзалу, який розпочав свою роботу в 1972 році. Двоповерхова будівля зі скла, металу і бетону площею 385 квадратних метрів. Найбільше місця було відведено на залу очікування. Лавки зі спинками стояли в кілька рядів. До послуги пасажирів був кіоск «Союзруку» зі свіжою періодикою, листівками, канцтоварами, книгами. Невеликий аптечний кіоск давав змогу придбати пігулки, вітаміни, бинт, вату, дезинфікуючі матеріали, різноманітні медичні препарати першої допомоги. А для тих, у кого в дорозі розігрався апетит, діяло кафе громадського харчування. Тут варили перші і другі страви, пекли різноманітну випічку: пиріжки, ватрушки, тістечка. Продукти в кафе постачали через окремий вхід. А іще на автовокзалі діяла перукарня і кімната відпочинку.

Свою роботу автовокзал розпочинав о 4-й годині ранку, діяли дві каси і каса попереднього продажу квитків. Стенди з розкладом руху, маршрутами, вартістю квитків висіли на стінах поряд з репродукціями картин. Автовокзал мав свою кочегарку, яка працювала на твердому паливі. В штаті був начальник автовокзалу, касири, бухгалтери, чергові по відправленню, диспетчери,прибиральники, двірники, електрик.

Біля автовокзалу була стоянка таксі – світло-сіра «Волга» чекала на пасажирів.

Начальниками автовокзалу в свій час працювали Гетьман О.А., Кошовий І.П., Трачук Д.К. та інші.

Треба сказати, що в ті роки в селах проживало набагато більше людей, ніж зараз, і автобусний транспорт був дуже потрібен, адже їздили люди багато. Не в усіх селах були середні школи і старшокласники їздили на навчання в міські школи. Багато людей, проживаючи в селі, працювали на підприємствах міста, а крім того їздили на базар, в гості, у справах.

Автовокзал в 1972 році

   Перебудова внесла свої корективи і у функціонування автовокзалу. Скоротилася кількість рейсів, приміщення перестало опалюватися, згорнули свою роботу кіоски, кафе, колектив скоротився до кількох людей. Та і пасажирів стало менше в рази. Почали кімнати здавати в оренду. Швейна майстерня, приватна перукарня, «Оріфлейм», стоматологічний і кардіологічний кабінети, магазин заморожених напівфабрикатів – всього і не перелічити. Ремонт ніхто там не робив, і вигляд приміщення мало не дуже привабливий вигляд. А потім знову хтось з орендарів, чи вже і власників, встановив металопластикові вікна, двері та розгорнув роботу так званого Одеського «7-го кілометру». Але і цей торговий комплекс проіснував недовго. Розібравши майже до фундаменту, дуже швидко побудували торговельний комплекс «АТБ». Для автовокзалу залишили кімнату, де стоять камери схову, каса, ряд стільців. На села автобуси ходять лише в базарні дні і тільки зранку. Здебільшого це маршрутки, маленькі і економні, не завжди зручні, але вибирати не доводиться. Регулярно ходять автобуси на Верхнячку, не так дав почав ходити комфортабельний автобус по місту. Великі сучасні автобуси возять пасажирів на Київ, Одесу, Черкаси, Вінницю. 

Автомобільні ворота Христинівки діють, проводжають і зустрічають своїх гостей.

За матеріалами центральної бібліотеки і газети «Трибуна хлібороба». Фото взяті з Інтернету.