Пам'яті виховательки

   Порахувати, скільки дітей було вихованцями у Алли Іванівни Іванової,  неможливо. Не одне десятиріччя працювала вона в залізничному дитячому садочку № 18. Скільки за ці роки було ранкових привітань і вечірніх прощань, різних передсвяткових ранків і вітальних листівок для мам і татів, скільки проведено занять в підготовчих групах, скільки намальовано малюнків! Адже дитячий садок – це перша сходинка в світ навчання і знань. Тут вчилися дружити, допомагати один одному, самостійно одягатися на прогулянку, зав'язувати шнурочки і правильно одягати черевики. З Аллою Іванівною вчили віршики, пісеньки, скоромовки. Вона совісно і старанно піклувалася про малечу. Батьки спокійно працювали, знали, що там, в садочку у Алли Іванівни, їх дітки були під під надійним наглядом, як під крилами квочки.

Доля її закинула до нашого міста зовсім молодою. За плечима було педагогічне училище і зовсім маленький стаж роботи по спеціальності. Але в цьому колективі вона стала своєю. Її любили діти, поважали їх батьки.

Активна, енергійна вона співала в хорі міста і в хорі ветеранів, була учасницею нашого Народного самодіяльного театру, мала багато друзів.

На жаль, останній період життя її був важким: вона овдовіла, похоронила меншого сина, отримала травму, яка її вклала на місяці в ліжко... Смерть не має жалю, вона забрала і Аллу Іванівну.

Тож хай христинівська земля, яка стала їй рідною, буде їй пухом. А світла пам’ять про цю чудову жінку назавжди залишиться у серцях її рідних, вихованців, друзів, колег.

                                                           Фото 1968-1969 рр.