Невмируща поезія Станіслава Зінчука

Його ровесники ще топчуть ряст на цьому світі, а про Станіслава Зінчука ми говоримо в минулому часі: «Жив. Писав вірші, Любив Україну...» Цю свою любов він залишив своїм нащадкам, рідним і зовсім незнайомим, для яких Україна – це Батьківщина, доля і сенс життя.

Народився Станіслав Сергійович 4 жовтня 1939 року в селі Орадівка. Та проклята війна пройшла по долі всієї держави, зачепила своїм жахливим крилом і їх сім'ю. Повоєнне дитинство збереглось в пам'яті маминими натрудженими руками, навчанням в холодних класах, яблуками з домашнього саду. Не дивлячись на нестатки, то була пора, коли вчились залюбки, дружили так, що зберегли цю дружбу  до кінця життя, мріяли про кохання, освіту, світле і мирне життя.

Про Станіслава Сергійовича можна розповідати дуже багато. Людина багатогранного таланту, талановитий письменник, фольклорист, перекладач, журналіст, краєзнавець... Він – лауреат Республіканського літературного конкурсу на кращий твір про людину праці 1986 року. За книгу спогадів «Екран пам'яті» став лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Івана Огієнка (2005 рік). У відгуку на третю збірку автора, представника покоління дітей війни, вимогливий критик і фронтовик Леонід Коваленко назвав його баладу «Дівчата-вдови» найкращим віршем про Другу світову війну. Кожен його вірш написаний від душі, можливо й читаються вони легко, змушують думати, згадувати, мріяти і співчувати. Друкуватись почав в 1958 році в університетській багатотиражці. А в 1962 році, в рік отримання диплому Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, дебютував добіркою віршів у збірнику молодих поетів України «Щасливої дороги!» Його твори високо оцінили М.Рильський і Б.Кравців.

Їх пильне око правильно визначило, що цей молодий початківець – талановитий поет. Це підтвердили його вірші, книги, публікації в газетах і журналах, есе...

Христинівська центральна бібліотека підтримує тісні зв'язки із сім'єю видатного земляка, яка мешкає в Києві. Донька поета Соломія, приїжджаючи на могилу тата, який знайшов свій вічний спокій на Орадівському кладовищі, заходить в нашу книгозбірню. І щоразу дарує літературному музею нові книги, статті, спогади.

А ми пам'ятаємо Поета, розповідаємо про нього своїм користувачам. Ось і сьогодні провели літературну годину: «Пам'ятає Христинівщина свого боянича». Розповіли цікаві факти із життя христинівчанина, яким пишаємось, прочитали його вірші...

Його поезія – невмируща. Вона житиме в книгах, спогадах, в його віршах-молитвах:

Боже, возри Україну!

В стопи твої прилину,

Не перетвори на руїну

Дивну твою перлину...