Українською землею вже 407 день іде війна. Зруйновані міста і села, вкриті вирвами поля і ліси, осиротілі діти і посивілі батьки і вдови... За нашу волю і незалежність віддають свої життя найкращі сини і доньки нашого народу. Серед них так багато наших земляків...
Сьогодні минув рік від того страшного дня, коли в сім’ю Григорія Васильовича і Олени Іванівни Гончаруків увірвалося страшне горе – під Харковом загинув їх син Василь. Осиротіла донька Іванна, стала вдовою його дружина Надія, стали сивими батьки. Велика родина стала на коліна в поминальній молитві в Христинівці і Житомирі, Малій Севастянівці і Попудні, в Черкасах і Ананьєві, в Одесі і Ташлику, в Умані і в Осітній, в Германії і Норвегії... Горе, яке не можна забути, смерть, яку не можна простити ворогам і шана Герою – все довічно житиме в їх серцях. Свій вічний спочинок він знайшов на Житомирському кладовищі поряд зі своїми бойовими побратимами. Така була його воля. А Христинівка пам’ятає воїна і захисника. Родичі, однокласники, друзі, сусіди поминають хорошу людину, сміливого і мужнього солдата.
Пам'ятають Василя і в центральній бібліотеці. Тут він ще маленьким читав перші казки, готувався до іспитів. Сюди приходив уже змужнілим учасником АТО, розповідав про своїх побратимів, про їх високий патріотичний дух і щиру любов до України. Ми розповідали про нього на сторінках місцевої газети «Трибуна хлібороба», ми захоплювалися його витримкою і силою волі. Для нас звістка про його загибель – болюча рана. Сьогодні ми розповідаємо про нього юним христинівчанам. Василь Гончарук і всі ті, хто став захисником України і нашого життя – наша гордість. Їх імена увійдуть в історію нашої громади.
Вічна пам’ять!
Загинув Герой, залишив після себе хороший слід і світлі спомини
ВідповістиВидалити